Гірчавий присмак “застою”

ut.net.ua
29 Серпня 2008, 00:00

 

Народжене «за Брєжнєва» покоління сьогоднішніх 30-літніх – це генерація дітей, для яких було важливим, дістане мама на вихідні банку згущеного молока, чи ні; «відкопає» в нетрях дефіциту модні кросівки, ковзани, футболки, чи доведеться доношувати за старшими братом/сестрою; поїде цього літа родина на вимріяне море, чи знову депортує нащадків на село допомагати бабці поратися з городиною. З цього починає свій роман «Чебрець в молоці» Наталка Сняданко, й уже віриш наведеним на звороті обкладинки словам Тараса Прохаська, що це справді книжка про «світ у ті роки, що найважче даються до запам’ятовування. Як він пахнув і смакував, якими були доторки, рухи, жести». Себто, як смакувала одеська кава з бляшанки, грузинський чай «№36», свіжопривезений і миттєво розкуплений чергою хліб, той самий чебрець у молоці від бабиної корови.
 
А проте львівська письменниця й не думала, вочевидь, захвалювати той світ. Вона лишень заманює нас у глибини власного тексту тим чебрецем, плетеними серветками й ідилічними картинками зі спогляданням чемпіонатів із фігурного катання по телевізору. Насправді й тоді існували любов і зрада, добро воювало зі злом, машини потрапляли в аварії, а шкільні вчительки не підпадали під «зоресвітовий» образ, а були справжніми мегерами. Навіть походи бабці на паради 9 травня виявилися окозамилюванням: вона зі своїми фронтовими подругами займалася під час війни тим, що керувала підпільним шпиталем для поранених вояків УПА.
 
Авторка не заперечує імлистої привабливості світу власного дитинства та молодості старших подруг, але з холодною впевненістю зриває зайві нарости ідеалізації. Так, мама до миті самогубства була найближчою людиною, але чому її образ має заповнювати простір пам’яті замість бабці, котра взяла на себе тягар виховання та опіки над сиротою? Батько, який довів родину до трагедії, так і не заслужив на прощення ображеної доньки, котра, на відміну від татуся-графомана, стала справжньою письменницею.
 
Тваринний секс із людиною, яка претендує на образ рафінованого львівського інтелігента. Нехлюйство радянських «безкоштовних» лікарів і апокаліптичний вигляд херсонського травмпункту з його нескінченною чергою безглуздо поранених обивателів. Безвихідь любовного трикутника трьох друзів під гаслом «жодної подарованої конкуренту хвилини з коханою». Не обійшлося і без характерного зазбручанським текстам галицького месіанізму та підшкірних кпинів над недолугими донеччанами, які купують «стєнку на будуще» й після конкретної сварки, взявшись за руки, ходять на роботу на шахту, та полтавцями, які називають кутю (та невже?!) «сладкою кашицею». І не радив би на майбутнє аж так підкреслено імітувати суржик, вживаючи висловів на кшталт «Вкусної тобі, касатік, колбаски!» (це мало бути побажання перед Різдвом). Ну не говорять так на Сході.