Солоні ласощі

  

 

 

 

 

У нагороду за привезений мною диплом про вищу освіту моя мама не захотіла, за порадою сусідки, різати козеня. Натомість вона купила платанку – малосольного ляща. Його ми залюбки з’їли, закушуючи свіжими помідорами й хлібом. Тож, якщо хтось вважає, що сушена риба – така собі малосерйозна закуска до пива, він дуже помиляється. Справжня тараня – це справжня їжа.

 

Втім, останнє віяння в Україні – все подавати й споживати в «цивілі- зованому вигляді» – солоній рибі тільки шкодить. Навіть дивитися на кістляві трупики заморожено-засолено-закопчених лящів за склом вітрин магазинів трохи лячно. Адже після соління рибу кількаразово вимочують, а потім сушать на сонці. У стані готовності вона не потребує -200С. Бо завдання солі, що лишилася в рибі, – надавати їй смак, а не виморожуватися рясною висипкою на риб’ячій лусці.

 

Не краще, коли ви купуєте того самого ляща в щільній вакуумній упаковці. Це воістину «риба в мішку»: навіть свіжа дата виготовлення часом не гарантує якісної риби, майстри приготування тарані стверджують, що кожна риба після соління «поводиться індивідуально». І коли вона почне псуватися – то її (а особливо її риб’ячої голови, з якої, як відомо, все починається) особиста справа. Тому, якщо ви вирушаєте по справді якісну сушену рибу – ласкаво просимо на ринок!

 

 

У Херсоні, який справедливо пишається своєю сушеною рибою, на ринку її прийнято куштувати. І, що характерно, якщо вам не сподобається, маєте цілковите право не купувати. Особливо це стосується згаданих на початку плтаних лящів, термін придатності яких вимірюється кількома днями. Для непосвячених: плтанка має таку назву від способу приготування: ляща «розплатують» разом з головою на дві половини так, щоб він міг спокійно лежати на столі обома своїми боками. Засолюють невеликою кількістю солі, тому до Києва влітку з Херсона таке щастя не довезти. На відміну від «нормального» в’яленого ляща, якого може вистачити на добру компанію, з кілограмовою пл танкою можете «розправитися», за бажання, й самостійно.

 

У Києві дають на пробу меншу рибу – плотву або ж тараньку, відриваючи від неї плавничок з-під зябер – найсмачніше, як на мене, місце. Але це вжезалежить від особистого смаку.

 

Та яка б не була рибка смачна, перед тим, як купувати, її обов’язково потрібно понюхати. Одне отруєння може відбити охоту від солоної риби на все життя. Тим же, хто не купує тараню та її різновиди принципово, можу лише поспівчувати.

 

Їсти ж тараньку також треба вміти.

 

 

Любителі солоної риби поділяються на два види. Одні – це охочі поласувати достатньою кількістю прив’яленого м’яса ляща чи товстолоба, інші – «посмоктати» присушені кісточки невеличкої тараньки: бичка чи плотви. За таким принципом можна визначити й типи риби, за якими полюють її любителі. Тож, якщо ви віддаєте перевагу дещо «мокруватій» рибі, вам можна сміливо купувати непатраного в’яленого ляща, плотву, чехоню (остання, попереджую, нерідко просто «стікає» жиром), жереха (інша назва – білизна). Якось його мені на базарі настійливо радив один колоритний дід, доводячи, що м’ясо хижака набагато ліпше будь-якого «мулоїда». Скажу чесно: не переконав.

 

Якщо ж ви побоюєтеся недосоленого-недосушеного м’яса, яке часом ще й тхне тим-таки мулом, то для вас – невеличка сушена тараня, патрані лящі, судаки (їх м’ясо ніжне й вишукане), добре висушена плотва з ікрою, морські й річкові бички.

 

Окрема категорія – це сушена таранька. Говіркі продавщиці нерідко закликають купувати «свіжу тарань», тобто ледь підсолену, нерідко з кров’янистими тканинами і, передусім, жирну. Як не дивно, частина любителів добре засушеної риби відходять від власних переконань і теж обирають «свіжу тараньку».

 

…Якось довелося везти через кордон Євросоюзу гостинець: рідне українське сало з Бесарабки, а також два лящі з дому для друзів- студентів. Як відомо, на територію Європи заборонено ввозити будь- яку продукцію тваринного походження. Все м’ясо, молоко, сало, ковбаса мають викидатися у смітник, навіть коли це дбайливо покладений на канапку шматок шинки. Як не маскувався, польська практикантка на митниці таки відкопала в бездонному рюкзаку й сало, й рибу. Щодо сала, то його відправили в смітник. А от сушеного ляща дівчина, а також усі її колеги, бачила вперше в житті, тож пропустила на територію Євросоюзу безперешкодно.