Іронія стилю, або з новим паром!

ut.net.ua
25 Липня 2008, 00:00

 

 

 

  

 

 

Якщо в одну команду зібрати Шерлока Холмса, доктора Джекіла з його альтер его містером Хайдом, графа Дракулу й капітана Немо, озброїти їх допотопними револьверами, забезпечити телеграфом, пневматичною поштою, дирижаблем, паровим автомобілем і паровим опаленням, а потім перекинути в нашу дійсність, отримаємо закваску для літератури в стилі стімпанк. Необхідні атрибути – похмура атмосфера міста на кшталт Лондона, де вже гуркоче допотопне метро, вулицями пензлюють денді, яких супроводжують недобрі погляди люмпен пролетарів, а на зміну звичайним конячкам прийшли залізні монстри найрізноманітніших конфігурацій із купою заклепок, важелів, пасків, коліщаток і теж, звичайно ж, із паровим приводом.
 
НАЩАДКИ МЮНХГАУЗЕНА
 
Стімпанк набирав обертів, відштовхуючись від уже існуючого літературного підґрунтя – книг Артура Конан Дойла, Жюля Верна, Герберта Велса. В загальних рисах саме ці письменники зафіксували світ, у якому ще жива віра в раціональність, телеграми приносять вчасно, а детективи, сидячи в затишку свого помешкання, чекають, поки до них постукають жертви злочину. Найвідповідніший цьому станові речей антураж – Британія часів королеви Вікторії, коли населення країни за рахунок колоній становило чверть всього людства, а територія імперії займала третину земного суходолу.
 
Запозичивши головні прикмети епохи, сучасні автори зробили «крок уперед, два назад» – переописали ті реалії з погляду людей, котрі вже знають, що таке електроніка й нанотехнології, але відмовляються користуватися чимось складнішим, ніж механічні пристрої. Звідси – характерні паралелі: аналітична машина Чарльза Беббіджа – комп’ютер, автомат, який виводить на перфокарти її результати, – принтер, клакер – програміст. Ці мігруючі з тексту в текст деталі – необхідна рамка стилю, яка, однак, літературний вимисел не обмежує.
 
У трилогії-фентезі Джеймса Блейлока «Пригоди Джонатана Бінга», котра за декораціями цілком відповідає стімпанку, сироварної справи майстер разом із дивакуватими друзями та песиком Ахавом везе свій вантаж за призначенням, дорогою зустрічаючи несамовитих гоблінів, злих гномів, непривітних тролів і говіркий скелет. І хто дорікне авторові, що він відважився на прищеплення яблуневої гілки смереці? Гібрид вийшов настільки морозостійким і світло-любним, що не просто прижився, але й рясно родить.
 
Інші адепти жанру – Вільям Ґібсон, Брюс Стерлінґ, Майкл Суенвік, Філіп Пулман, Майкл Муркок – теж однією паровою машинерією не обмежуються. То вигадають світ, подібний до толкінівського Середзем’я, де замість стріл герої користуються кулеметами Ґатлінґа, то перекинуть своїх персонажів до Давнього Єгипту разом із пароплавами й годинниками на додачу, а то й у космос запустять. Зрештою, літав же барон Мюнхгаузен на ядрі.
 
 
І «СІБІРСЬКИЙ ЦИРЮЛЬНИК» ТАКОЖ
 
Повз вікторіанську розкіш і буяння літературної фантазії Голлівуд пройти не міг. Сировині, яку письменники вичаклували словами, кіно надало візуальної форми, чим у загальних рисах довершило формування напряму. Та більше навіть за декор режисерам сподобався змальований стімпанком особливий тип суспільства, в якому діють герої особливого типу.
 
«Парова цивілізація» не знає напівтонів. Якщо в деяких моментах ми навіть лордові Волдеморту («Гаррі Поттер») можемо поспівчувати, вже не кажучи про невротичного професора Снейпа, то тут, як на шаховій дошці: чорні – ліворуч, білі – праворуч. Між ними можливий тільки бій і ніколи – кооперація чи консенсус. Та, щоб не перетворити й без того сумний матеріал на жорстку критику сьогодення (для цього існує артхаузне мистецтво та Берлінський кінофестиваль), фабрика мрій додає до стімпанкової основи дрібку гри, грудку веселощів і велику ложку іронії. Публіка ковтне – не вдавиться.
 
Так з’явився взірець стилю стімпанк – стрічка Стівена Норрінгтона «Ліга видатних джентльменів», де, попри карколомний сюжет, головне все-таки – запозичені з класичної літератури персонажі та їхні стосунки. Мудрий мисливець із роману «Копальні царя Соломона» Алан Квотермейн (Шон Коннері) найбільше подібний за характером до свого прототипу. Натомість Том Сойєр (Шейн Вест) стає агентом секретної служби, а Вільгельміна Харкер (Пета Вілсон), зображена в «Дракулі» Брема Стокера, – вам- піршею, котра не має ані краплі належних їй за статусом слабкостей. Додайте сюди її палке почуття до Доріана Грея (Стюарт Таунсенд) – і постмодерний вінегрет готовий. Не зважаючи на лейбл «комедія», до стімпанкових зразків належать «Лемоні Снікетт: 33 нещастя» з Джимом Керрі в головній ролі, фентезійна драма «Місто загублених дітей» і знятий за серією книг Філіпа Пулмана зовсім свіжий «Золотий компас», який вийшов на українські екрани наприкінці 2007 року. В’їдливі американські критики єдиним російським фільмом у стилі стімпанк називають «Сибірського цирюльника» Нікіти Міхалкова. По-перше, в стрічці доволі кадрів із паротягом, з труби якого густо валить дим. По-друге, західні фахівці одностайно схвалили парову машину для вирубування лісів.
 
ШИРВЖИТОК ТА ІНДПОШИВ
 
Книги й кіно – лише верхня частина стімпанкового айсберга. Нині три чверті цієї брили складають комікси, анімація, комп’ютерні ігри (Arcanum, Frater, Silverfall, Steam Brigade), завдяки яким паропанк отримав десятки розгалужень, кожне з яких наразі розви вається самостійно. Про те, аби оформитися в цілісну субкультуру, стімпанкові потрібно бу ло не тільки осісти у вигляді книг і дисків на наших полицях і на в’язати відповідні образи нашій свідомості, він мав безпосередньо ввійти до наших осель і торкнутися нашого іміджу. Цю складову забезпечують кустарі всього світу. Джейк фон Слатт, наприклад, знущається з комп’ютерів. За допомогою фарби, клею, фактурного паперу й латунних деталей він стилізує під «старовину» монітори, а банальні металеві ґудзики після його маніпуляцій до невпізнаваності змінюють клавіатури.
 
Японець Харуо Суєкіте спеціалізується на «даунґрейді» годинників. Рідні Seiko він оздоблює масивними мідними та алюмінієвими (улюблений матеріал Ніколая Чернишевского – теж певною мірою предтечі стімпанку) елементами, допасовуючи ще широкі шкіряні паски. Більшість його моделей схожі на дуже красиві вовчі пастки, які чомусь застрягли у вас на руці.
 
Оскільки не всі, як найпросунутіша японська молодь, згодні одягатися з ніг до голови у вікторіанські строї, один такий аксесуар цілком здатен замінити панталони, фрак і циліндр. Та й коштує не дорого – всього $90.

 [744]

 
ЗРАЗКИ СТИЛЮ

 "МАШИНА РОЗРІЗНЕНЬ"
Вільям Гібсон, Брюс Стерлінг

«Поки Мік звірявся по мапі міста, яку вийняв із кишені пальто, Сибіл розглядала змінні літери на фасаді магазину. Механічний фриз – по суті справи, малошвидкісний кінотроп, призначений для показу об’яв про товари – був складений із сотні розмальованих дерев’яних кубиків, які поверталися за дзеркальним склом то одним, то іншим ребром».
 
«Машина розрізнень» – попри запевнення її авторів, що вони про стімпанк ні сном, ні духом, – вважається найбільш яскравим прикладом стилю. Роман написано в жанрі альтернативної історії з опертям на традиції англійського роману ХIХ ст. Тут зібрано максимум «парових» і механічних знарядь, наявні детективні й пригодницькі сюжетні лінії, а поруч із вигаданими персонажами незле почуваються історичні особи.

 

 SILVERFALL
Фентезі-гра

Був час, коли люди, ельфи, тролі й інші істоти мирно сусідили, насолоджуючись життям у просторих долинах і милуючись сивими гірськими вершинами. Баланс сил зберігався, доки не винайшли паровий двигун. «Пекельна машина» розколола світ навпіл: тих, хто прагнуть прогресу, й ретроградів. У лавах останніх – чарівники, яким зовсім не до вподоби паруючі інновації. Розбрат шириться, а темні легіони вже сунуть на ці плодючі землі. 

Гравець має змогу самостійно створити героя: вибрати зовнішність і расу персонажа, розвинути його навички та здібності. Від того, який у нього буде характер та як чинитимуть його супутники, залежить розвиток ігрового сюжету. Загалом розробники Silverfall створили понад 160 оригінальних істот.
 
"БРАЗИЛІЯ"
Режисер – Террі Гілліам

Десь у ХХ ст. у якійсь країні жив-був службовець Сем Лаурі (Джонатан Прайс). У своїх снах він бачить одну й ту саму дівчину й раптом зустрічає її в реальності. Джил Лейтон (Кім Ґрайст) переймається долею свого сусіда, з яким внаслідок комп’ютерної помилки Відділу інформаційних виправлень трапляється жахлива халепа. Та оскільки система не помиляється, то легше «усунути» Джил, ніж помилку. Режисерові вдалося створити сувору антиутопію, котру певний час не випускали на екрани через нещасливий фінал. Справжня слава прийшла до «Бразилії» на початку ХХI ст.: фільм входить до двадцятки кращих науково- фантастичних стрічок, 100 кращих картин усіх часів і народів, його названо одним із 50-ти фільмів, «які треба побачити перед тим, як померти».