.jpg)
У цей факт і досі важко повірити: 5 січня не відбувся старт ралі-рейду Париж – Дакар. Жорстоке розчарування для понад 550 команд, серед яких мав дебютувати український екіпаж Optima Leasing Ukraine у складі пілота-автолюбителя Вадима Нестерчука і штурмана Константіна Мєщєрякова. І хоча завдання для вітчизняної проби формулювалося нібито просто – дістатися фінішу – про скромність задачі не йшлося від початку. Подолати всі перешкоди на цих перегонах і потрапити до Дакару – уже означає певною мірою перемогу. Недаремно від Mitsubishi L200, на якому мали виступати наші спортсмени, після переробки залишилося «рідним» лише лобове скло.
У зоні особливої небезпеки
Коли йдеться про класичне ралі, можна говорити про своєрідне кіно з акторами першого та другого планів, статистами і зірками, менеджерами, стилістами і таке інше. І без зайвого ліризму – про камеру як інструмент створення майже ідеальної «картинки». Стежити за перегонами безпосередньо на трасі – незрівнянне, але специфічне задоволення. Бачиш мало, та гамма відчуттів ширша. Нікуди не встигаєш, але є шанс пережити й відчути те, чого не передає найдосконаліша техніка. А щодо ралі-рейду, то тут або самому їхати, або з-під новорічної ялинки по телевізору слідкувати за боротьбою. Інакше не вийде.
Учасників цьогорічних перегонів Париж – Дакар із головних героїв авантюрної стрічки на пасивних спостерігачів перетворили терористи і політики. Перші наприкінці грудня здійснили низку злочинів на території Мавританії, де планувалося провести 8 із 15 змагальних етапів. Другі настійливо рекомендували організаторам зважити на безпрецедентність загрози.
Найзначніших зусиль до анулювання старту доклав уряд Франції – держави, яка в принципі стосунку до перегонів не має, але чиї громадяни постраждали від куль так званого Відділення Аль-Каїди у країнах ісламського Магрибу. Парадокс лише позірний: трасу завдовжки 9273 км прокладено через Португалію, Марокко, Мавританію та Сенегал. Але традиція є традиція: після першого старту Париж – Дакар у грудні 1978 року цю назву промовляють, не замислюючись над її географічним змістом, натомість віддаючи перевагу спортивній суті. Та сама ідея, хоч і була наслідком прикрого випадку, виникла у французького мотогонщика Тьєррі Сабіна, який загубився у лівійській пустелі під час перегонів Абіджан – Ніцца та зміг врятуватися. На радощах він заклався організувати таку пригоду всім, хто цього забажає. Охочих вистачає й досі.
У першу чергу, це змагання любителів, і минулорічний Дакар на 80% складався з хворих на ралі, а на 20% – з професіоналів (геть безнадійна група). Транспортний засіб обирають відповідно до особистих нахилів і віку: мотоцикл, квадроцикл, позашляховик, багі, вантажівка. Вивчити трасу заздалегідь неможливо, оскільки змінюється не лише маршрут, але й сам ландшафт. Пустеля як-не-як. Від вітру піщані хвилі починають «гуляти» з місця на місце. Пішов зранку дощ або град (тут він також буває), і пісок твердне, немов асфальт. А по обіді стає сухим та підступним… як пісок! Принципових трансформацій у природних умовах немає, та кожного року все трішки інакше.
Дотепер на найбільший ризик наражалися мотоциклісти, яких на ралі, попри численні аварії, зокрема, й з летальними наслідками, все більшає. Цієї зими для них було підготовлено окрему від автомобілів дорогу – з одного боку, складнішу та технічнішу, а з іншого – безпечнішу, бо гинуть мотоциклісти здебільшого внаслідок зіткнень із іншими учасниками змагання. Та в будь-якому випадку точки старту й фінішу спільні. Крім того, два відрізки дистанції спортсмени мали проходити без підтримки спеціальних автомобілів технічної допомоги. Ось де усім без винятку однаково важко, і фінансова різниця між професійними та любительськими екіпажами майже зникає.
Бойові кілометри
Загальну тривалість автомобільного протистояння у днях та кілометрах розбито на окремі відрізки. З тих 9273 км, про які ми вже знаємо, залікових – 5736 км. Решта дистанції – проїзди від кінця одного відрізку до початку іншого, але їх також необхідно подолати. Їхати потрібно чітко від однієї контрольної точки до іншої, дотримуючись швидкісного режиму. Дурити бортовий комп’ютер не варто: він записує всі ходи, і потім буде соромно.
Кілька ділянок мали б стати доволі довгими. Від Самари до Атару, наприклад, 619 км. А в січні тут уже зовсім спекотно, і втратити зосередженість на керуванні або читанні дорожньої книги зовсім неважко, тому на штурмана варто просто молитися. Лунали навіть відчайдушні заяви на кшталт «поставимо у машину кондиціонер – до біса втрату потужності двигуна, смерть від задухи страшніша». І це не жарт: одна помилка за браком концентрації коштує дорожче втрати кількох кінських сил на роботу кондиціонера.
Європі загалом дісталося лише 180 км, від Лісабону до Малаги, звідки на поромі усю компанію мали доправити до Надору, де, нарешті, починається справжня Африка. З іншого боку, нерідко Париж – Дакар так і закінчувався на «нашому» березі через зайвий поспіх недосвідчених і гарячих дебютантів. Адже склад мотоциклістів щороку оновлюється на 40%, автомобілістів – на 20%. Так чи інакше, швидкість – водночас і ключ до успіху, і головний ворог. Їдеш надто повільно – чекай або обгону, або «смерті» двигуна від перегріву, або сутінок, коли стрімке пересування стає абсолютно неможливим. Мчиш дуже швидко – інша проблема: щонайменша несподіванка – велика яма, камінь, пагорб чи якась інша абсолютно непідвладна контролю перешкода – може стати фінішною лінією.
Серед екзотичних, але цілком імовірних видів сходу з дистанції можна вважати, наприклад, розпродаж вашого авто по запчастинах. Місцеве населення на появу гонщиків реагує швидко, і щойно ви відійдете від машини порівняно далеко, її миттєво «націоналізують». От і доводиться або сидіти всередині, або разом із штурманом патрулювати неподалік. Ще розповідають, як перетинаючи кордон між країнами, що час від часу воюють, пелотон проїжджає вузькою смугою мінного поля. З очевидних причин, цієї «колії» краще триматися і їхати, де скажуть. Це взагалі універсальний закон для ралі-рейду: роби, як кажуть, і роби це добре.
Донині успіх на Париж – Дакарі залежав майже порівну від досвіду й талану команд та їхньої уваги до перерахованих «дрібничок». І якщо практику можна накопичити, то на щастя можна лише сподіватися, хоча певним чином вони все-таки пов’язані. Після відміни цьогорічних перегонів здобутки спортсменів тепер залежатимуть не в останню чергу від уміння організаторів ралі-рейду мінімізувати терористичні ризики й убезпечити учасників від утілення тих загроз, які продовжують надходити на їхню адресу. Для роздумів і конкретних дій залишається не так багато часу. Наразі оргкомітет перегонів обіцяє, що ралі таки відбудеться 2009 року. І, можливо, зовсім іншим маршрутом.