Нагородили українця за три скульптури: «Лугань», «Білл Ґейтс» і «Поклоніння диску».
«Король мармуру», як називають українського митця у фахових колах, став першим нашим співвітчизником, відзначеним на такому високому рівні. Знаковості події додає те, що, за словами самого переможця, «італійці, як ніхто інший, знаються на мистецтві скульптури». Дорогу до престижної нагороди художник вирубав собі власноруч. Без зайвої скромності він розповідає, що емоційні жителі Апеннінського півострова вітали його, наче «нового Мікеланджело». Вочевидь такі порівняння пов’язані з тим, що за технікою обробки мармуру й відточеністю форм Шматько продовжує класичні традиції, а власні роботи не обмежує стилістичними визначеннями.
Скульптор від Бога
Якби не знати, що 40-річний банківський службовець переродився художником Гогеном, а Ван Гог відкрив свій талант, коли майже перетнув 30-річну межу, в історію Шматька важко повірити. Художник стверджує, що познайомився з мармуром у 33 роки – внаслідок кумедного казусу. Якось, помилившись будинком, до нього завітав чоловік і попросив зробити надмогильний барельєф. Шматько жартома погодився, навіть не подумавши, що не має вищої художньої освіти, і за своїм фахом надто далекий не лише від ритуального, але й будь-якого іншого мистецтва. Малювати він умів, але живопис і скульптура – різні речі.
«І тут у мене ніби «відкрилася» пам’ять. Начебто хтось почав розповідати, які саме потрібні інструменти, що я мушу робити» – згадує художник. Тепер у його домашній галереї зберігається понад 70 молочно-білих скульптур з італійського та уральського мармуру. Митець працює з цільними блоками, за якими потрібно їздити особисто, щоб не прогледіти камінь із тріщинами. «Бути скульптором – це, перш за все, важка фізична робота. Мої сини, Андрій та Рафаель, допомагають мені. Я застосовую традиційну техніку: спочатку створюю ескіз, потім виліплюю фігуру з гіпсу, і зрештою переходжу до обробки мармуру. Можу працювати навіть із зав’язаними очима», – пояснює він.
Данина реформаторам
Погруддя усміхненого Ґейтса митець створив безпосередньо для Флорентійського бієнале. Шматько зізнається, що все життя захоплювався реформаторами. А хто, як не засновник компанії Microsoft доклав найбільших зусиль до розвитку новітніх технологій?
У вузькому розумінні «Поклоніння диску» – також своєрідна данина перетворювачам, у ширшому – втілення ідеї поклоніння Всевишньому. За основу теми взято революційну спробу Аменхотепа IV Ехнатона змінити політеїстичні уявлення єгиптян. Цей фараон намагався ввести нову форму релігії, поклоніння Атону – сонячному кружалу. «Я знайшов натурницю, посадив її навколішки, дав у руки диск, що уособлював сонце. Протягом роботи я весь час думав, що вона дійсно віддає пошану Богові. Й коли почав шліфувати диск, щоб крізь нього пробивалися сонячні промені, на ньому проявилося обличчя. Ніби Божий лик», – розповідає скульптор.
Відвідувачі бієналє на цю роботу звернули особливу увагу. А спеціальна комісія, до якої увійшли незалежні фахівці з 12 країн, оцінили скульптуру щонайменше у €800 тис. Поки що унікальний твір Шматько продавати відмовляється і зберігає на своєму подвір’ї.
Окрім реалістичних алегорій, у нього є авангардні роботи, чимало архітектурних проектів, велика колекція живопису. Шматько гарує від 12 до 16 годин на добу, а виготовлення ескізів та гіпсову ліпку вважає відпочинком. Наразі працює над двома проектами. Композиція «Явлення Христа апостолам» – наймасштабніше втілення ідей скульптора – має бути висічена зі 100-тонного блоку. За останній рік митець виліпив шість фігур учнів та Христа з гіпсу. «Українська Аврора» – оголена фігура Юлії Тимошенко – перебуває на початковій стадії творення. «Одяг у мармурі виглядає грубо», – пояснює скульптор, додаючи, що це не політичне замовлення, а певний підсумок вітчизняних реалій. На зображення Юлії Володимирівни митець витратив останній блок мармуру.
Місія не здійсненна?
«Я не потребую визнання в Україні й бурхливих звеличувань. Я прагну лише, щоб у нашій країні розвивалося мистецтво», – стверджує майстер. Микола Гаврилович підписав з президентом Флорентійської бієналє П’єро Целона попередню угоду про проведення наступної виставки сучасного мистецтва в Києві. Крок доволі необачний, якщо зважити на неповороткість вітчизняної бюрократичної системи. Названий по-бароковому розкішно арт-проект «Італійсько-Флорентійська-Україно-Київська бієналє» мав би відбутися 16–25 вересня цього року. Умова одна: Україна має організувати цей захід на найвищому рівні. Тобто забезпечити, принаймні, відповідне масштабові та специфіці акції приміщення та прийняти гостей. Італійці беруть на себе запрошення митців, друкування каталогів, створення нагороди.
Однак ця ініціатива поки залишається без відповіді. Представники, аби зайвий раз не напружуватися, як завжди перетворилися на риб. Та якщо флорентійські організатори не отримають позитивної відповіді до кінця лютого, ця можливість лусне, як мильна бульбашка.
Митець і народ з чиновниками
«Як би я не лаяв нашу країну, все одно я український художник» – каже Микола Гаврилович. 13 років разом із родиною він прожив у підвалі, де створював і зберігав свої роботи. Дахом цього особистого мистецького андеграунду слугували старі чоботи шахтарів міста Червоний Луч, які він використовував замість шифера чи соломи. Помешкання було швидше схоже на землянку, ніж на будинок. Утім, Шматка помітили впливові люди і він отримав річний контракт на роботу в Донецькій області. Там із двох 40-тонних блоків уральського мармуру він зробив скульптуру «Святогорська Богородиця». Згодом за цей витвір отримав орден «Нестора Літописця».
Коли скульптор поїхав на Донеччину, луганські чиновники вблагали його повернутися, пообіцявши галерею та помешкання. Шматько повірив і опинився ні з чим. Обіцянки функціонерів виявилися передвиборчим піаром. Після тривалої тяганини художнику дали будинок (фактично – недобудовану «коробку») на околиці Луганська. Там вічно змерзла родина протягом трьох місяців влаштовувала акції протесту. Зрештою, за сприяння тогочасного губернатора нашоукраїнця Геннадія Москаля в оселю скульптора протягнули комунікації. Однак тепер будинок і за сумісництвом приватну галерею майстра майже ніхто не відвідує. І навіть більше: розміщені у дворі скульптури комусь явно дошкуляють – їх регулярно намагаються розтрощити.
Але наразі найболючіше питання – не «розбірки» із варварами чи борг за матеріали на загальну суму $20 тис., а вереснева виставка, в яку, чим далі, віриться все менше. Шматько продовжував говорити про неї вже як ми виходили з його будинку. І тут, ніби на підтвердження його сумних пророцтв, син Рафаель дістав із поштової скриньки лист від міністерства культури. Класичний набір казенних кліше: «Зареєструйтеся як юридична особа», «розробіть програму» й таке інше. У мене виникло враження, що звернення художника розглядала, у кращому випадку, секретарка, а підписував автомат для штампування бланків. Канцелярії, як і мистецтво, вічні. [67]
ДОВІДКА
Biennale Internazionale dell’Arte Contemporanea
Міжнародна бієналє сучасного мистецтва у Флоренції була заснована 1997 року братами Паскалем і П’єро Целона. Раз на 2 роки в історичному замку Фортецца да Бассо збирається близько тисячі митців із понад 70 країн світу. Крім виставок, на бієнале проводять конференції, дискусії, концерти. Головна мета заходу – представити в одній експозиції кращі твори сучасного світового мистецтва найширшого стилістичного і жанрового спектру. Тому саме тут поруч із проектами contemporary art можна побачити класичну скульптуру, а поруч із фігуративним живописом – відеоінсталяції.