«Головним зодчим» називають тодішнього першого секретаря КП(б)У Лазаря Кагановича. Його амбіції зробити першу столицю України «крутішою» за Москву і привели до тотальної перебудови центру Харкова. Разом з тим прийняттю рішення про позачергове фінансування будівництва сприяв Фелікс Дзєржинскій: тому, коли «залізний Фелікс» помер у 1927 році, Держпром отримав у додатку його ім’я, однак лише прилегла площа зберегла цю назву аж до перебудови. Так чи інакше, будинок Держпрому став осьовим центром нового Харкова. Його непроханість» проявилася у новітніх технологіях, авангардному для того часу конструктивізмі. Навколо нього мав вибудуватися адміністративний центр української столиці – сучасний, з претензією на повну новизну. Вперше у світі були застосовані точні розрахунки багатопрогонних рамних залізобетонних конструкцій, які розробляли безпосередньо під час будівництва. Проте витриманість суворих правил московської школи конструктивізму для Держпрому не характерна: складна об’ємно-просторова гра його корпусів вибудована на засадах складної багатоосьової симетрії. За цю начебто «переускладненість» Держпром неодноразово картали присяжні радянські архітектурознавці. Проте саме вона і є найбільшою родзинкою комплексу, оскільки надає йому образної винятковості на тлі світового архітектурного модернізму 1920–30-х років. Стилістично ще досконалішим був перед війною Будинок Проектів, нинішній головний корпус ХНУ, – Серафімов звів його пізніше за Держпром і старанно «вилизав» деталі відповідно до канонів конструктивізму. Держпром у цьому сенсі архаїчніший, з присмаком кубізму. З іншого боку, гармонія бетону і скла, візуально полегшуючи архітектурний шедевр, викликає певне занепокоєння з приводу його міцності. Але, як з’ясувалося під час Другої світової, надійнішої споруди у Харкові просто немає. Окупанти не раз закладали вибухівку під стіни монументального комплексу. Держпром був схожий на скелет: вікна без скла, понівечені пожежами стіни, але залишився непохитним.
Щороку, коли харківська влада планує «продовжити розпочаті роботи з реконструкції та реставрації», можна припустити, що найменшим чином мова йде про відновлення первісного вигляду споруди.
Київський НДІ теорії архітектури і містобудування підготував працю, що розглядає Держпром з погляду критеріїв Всесвітнього списку спадщини ЮНЕСКО. Згідно з цими критеріями, принципи, закладені в основу здійснюваної нині реконструкції (саме реконструкції, а не реставрації) Держпрому, порушують автентичність пам’ятки. То ж її – як зразок архітектури 1920-х рр. – навряд чи буде внесено до цього переліку. Це стосується, насамперед, вікон. Двошарові вікна з двома рамами замінюють на пласкі склопакети, які виглядають зовсім інакше; найгірше з велетенськими вікнами сходових кліток, де декоративні решітки, встановлені під суцільними поверхнями дзеркального скла, незугарно намагаються імітувати дрібні шибки конструктивістських вітражів.
Варто зазначити, що процесс трансформації давнього Держпрому почався не сьогодні: його, як і Будинок кооперації, Будинок Проектів, Клуб будівельників перебудовували відповідно чи то до ідеологічних настанов сталінських часів, чи до примітивних практичних міркуваннь часів хрущовських. Установки змінювалися, а звичка перепроектовувати і обкладати плиточкою залишалася. Почалося з того, що у 1930–40-х роках конструктивізм спершу шельмували, пізніше, після війни його почали переробляти й перебудовувати, а коли усвідомили, що цей стиль має історико-культурну та художню цінність, здебільшого було вже запізно. Рятує ситуацію символічний монументалізм Держпрому, колись він був символом революції у вітчизняній архітектурі, тепер – її занепаду.
Знавці справи пропонують компромісний варіант: зовні та у кількох внутрішніх приміщеннях відтворити дух далеких 1920-х, а у більшості інших – використовувати сучасний обладунок. Саме тому, що в основі Держпрому залізобетонна конструкція, є широкі можливості для перепланування і рефункціоналізації. Остання не суперечить сучасним уявленням про автентичність. Для цього варто відремонтувати старі ліфти, повернути назад дерево, повернути лампи-жарівки. Тим паче, що у Держпромі збереглися принаймні 3–4 вестибюлі, які утримуються більш-менш пристойно. Збереглися цікаві мозаїчні сходи, мідні ручки на дверях було вмонтовано з прагматичною метою якнайвищого дотримання санітарних норм. Людина, потрапивши у Держпром, почуватиметься в атмосфері кінця 1920-х років. Із дрібничок витворюється аура цього доброго велета, але із заміною вікон незворотньо зникають, наприклад, латунні ручки на пристроях замикання. На кожній з них написано БДП – «Будинок Державної Промисловості».
Звичайно, прагнення надати природності будь-якому шедевру не має заперечувати факт нищення головної харківської споруди. Зі стін вже давно знято штукатурку, облямованим залишається тільки фасад. На поверхні будівлі є чимало місць, звідки стирчить іржава арматура. У тих місцях, де стіни не захищені від вологи повітря та міських викидів, корозія бетону відбувається у прискореному темпі. Облямівку зняли на деяких фрагментах 10 років тому, передовсім на висячих переходах, оскільки на пішоходів з них падала штукатурка. Якщо й надалі спостерігати, отримаємо найбільші в Україні руїни.
Стиль Харкова
Сьогоднішнє обличчя міста важко уявити без Держпрому та подібних йому споруд. Вітчизняні історики архітектури високо цінують харківський Держпром, значним залишається також і його міжнародний авторитет. Стиль, хоча і принесений сюди ленінградськими архітекторами – разом з Серафімовим працювали Марк Фельгер та Самуіл Кравець,– тим не менше увійшов до скарбниці українського архітектурного конструктивізму, задав тон забудові першої столиці України. У харківського конструктивізму, безумовно, є своє обличчя: це були інші люди, інша індивідуальність, інші завдання, ніж у панівній тоді в СРСР ідеології московської групи конструктивістів ОСА (Об’єднання сучасних архітекторів) на чолі із Моісєєм Ґінзбурґом та братами Вєсніними. Вони вимагали чіткого дотримання канону. Але обличчя та архітектурні стилі – збігаються, і в межах однієї архітектурної концепції наявні регіональні особливості, їх ніхто не вигадує. Навіть представник і послідовник ОСА у Харкові Григорій Яновицький, автор проекту готелю «Харків» та ще кількох будівель в регіоні, у власній інтерпретації значно відійшов від «московського канону». Свого часу велася полеміка щодо зарахування Держпрому та ансамблю площі Свободи до будівель у стилі конструктивізму у його вузькому архітектурному значенні. А в широкому – особливістю харківського конструктивізму і є відхилення від норм.