Чоловічий клуб

Рів потужних двигунів, блиск хромованих поверхонь і матовий відсвіт чорних шкіряних обладунків, застиглі обличчя у непорушних постатей, що впевнено осідлали своїх важких залізних коней… Це зовсім не вершники апокаліпсису, а солідні люди, які таким чином знімають стрес життя в мегаполісі. За цим пафосом хрому та шкіри часто-густо ховається дитяче бажання втекти від дорослих проблем до гарних машин і щирої дружби. «Сільвери» (від англ. silver bullets – срібні кулі) – перші байкери в Україні. Цього року мотоклуб святкує десятиріччя.

 

«Повз нас проїжджають багато байкерів, які зовні схожі на нас, але ми з одного погляду можемо сказати, наша це людина чи чужа, не залежно від того, «в кольорах» |див. словничок| вона чи ні», – кажуть «сільвери». Понад усе вони цінують власні свободу й братерство. Байк – символ свободи, та не ціль і не засіб її досягнення. Втім, байк дає їм кайф колективного переживання й адреналіну. «Сільвери» в житті – сім’я, а в дорозі – єдиний організм, до того ж, дуже дисциплінований: колону ведуть і прикривають свої, щоб запобігти зіткненням із водіями, в яких при вигляді «крутих хлопців» виникає бажання позмагатися в швидкості чи «підрізати».

 

 Про «колеса». Вони можуть бути будь-якими, та зазвичай байкери уніфікують свої уподобання до важкого мотоцикла з великою кубатурою двигуна – чоппера чи кастома |див. словничок|. Найавторитетнішим засобом пересування вважається Harley Davidson, який, однак, не всім по кишені: найдешевші моделі стартують приблизно з €20 тис.

 

Їзду на конвеєрному мотоциклі тут розцінюють як конформізм. Відданість справі передбачає, що ви можете зробити байк з «Дніпра» чи «Уралу». Ціна й рівень «наворотів» другорядні, хоча ніде правди діти: байкери таки люблять розцяцьковувати своїх «коней».

 

 

Шолом, рукавиці, важкі черевики, мотоштани й обов’язковий атрибут, який для члена клубу, як друга шкіра: чорна шкіряна жилетка з клубними нашивками. Вони для непосвяченого виглядають суто декоративними, а своїм скажуть про байкера все: хто він, із якого міста та країни, до якої формації належить і яке місце посідає в ієрархії клубу.

 

Для байкера «кольори» – цінність, тому заслужити їх дуже складно. Той, хто мріє про нашивки, має довести повну відданість клубові, готовність жертвувати особистими інтересами, будь-якої миті прийти на допомогу, не чекаючи, поки тебе попросять. Формально MC вирізняє жорстка структурованість і чіткий розподіл функцій відповідно до місця в клубній ієрархії |див. словничок|. Так, принаймні, кажуть самі байкери. Ігор Доктор, 44 роки. В миру – не просто лікар, а справді доктор медичних наук. У клубі сім років. Їздить на чоппері, зробленому власноруч на основі «Дніпра». «Для мене клуб – це життя в іншому світі, аніж той, що пов’язаний із професією. Хоча для багатьох членів клубу та їхніх родин я щось на зразок сімейного лікаря».

 

Тут діє свій внутрішній код, невідповідність якому закриває вхід чужинцям. І хоча «сільвери» зовсім не відлюдьки (вони, як каже президент і отаман Silver Bullets MC Вова Мессер, full-контактні), їхня відкритість схожа на відкритість вітру – якщо чинити йому перешкоди, легко «пожати» бурю. Правда, це швидше данина суворому іміджу: абсолютна більшість байкерів є статечними членами суспільства, які уникають насильства.

 

 

Непорозуміння у байкерів часто виникають із представниками соціального зрізу «джип-розпальцьовка», причому з ініціативи останніх, схильних переоцінювати власні сили. Не люблять тут і «жирних котів» – скоробагатьків, які купують дорогі байки як чергову іміджеву іграшку.

 

«На перший погляд, байкери – матеріал, із якого роблять цвяхи, та здебільшого це добрі й навіть вразливі люди, – говорить лідер гурту «Брати Карамазови» Олег. – Утім, у бандитських 1990-х, коли будь-який вуличний конфлікт міг закінчитися сумно, в мене був випадок, що почався з дорожньої пригоди. «Розібратися» зі мною одним приїхали восьмеро невідомих. У цей момент випадково подзвонив Вова Мессер – запитати, як справи. Я пояснив. Рівно за 10 хвилин весь клуб повним складом був там. Як ви здогадуєтеся, питання було залагоджено швидко».

 

До відомої історії про «крутих байкерів» на чолі з Шоном Каром, яких на одеському пляжі віддухопелили двоє призовників із внутрішніх військ, тут ставляться з іронією. Бикувати й битися – шлях гопника, а не сучасного байкера. «Сільвери» багато подорожують (здебільшого Україною – клубному виїзду за кордон перешкоджають візові бар’єри), дружать із мотоклубами з Амстердама, Копенгагена, Москви, організовують на стадіоні «Чайка» під Києвом щорічний байкерський фестиваль «Байконур» і навіть знімаються в кліпах («Грін Грей», «Qxenia », «SMS»). Високо цінуються їхні послуги як охоронної структури, та допомагають вони лише друзям: охороняли концерти «ДДТ» та «Братів Карамазових». Вони вміють відчувати смак життя: на ювілей клубу підготували виступ власної рок-групи Silver’s Band, а також постановку вистав Леся Подерв’янського «Діана» та «Павлік Морозов».

 

 

 

 

У них непрості стосунки з поняттям політкоректності: вхід до клубу заборонено представникам інших рас, сексуальних меншин і жінкам. Власні погляди тут не коментують і нікому не нав’язують. З іншого боку, варто сказати, що не «сільвери» вигадали ці умови: їхнє авторство належить культовому мотоклубу Hell’s Angels, утвореному в США колишніми льотчиками-винищувачами ще в 1960-х, відтоді їх наслідують клуби в усьому світі. Щоправда, «сільвери» не використовують похмурої символіки та наголошують, що є православними християнами (прихильність до світлих сил символізує й назва клубу: за легендою, срібна куля вбиває вовкулаку).

 

Члени клубу підкреслено аполітичні. Вони не ходять голосувати – цього принципу не порушив і Вадим Марчук (клубне ім’я vMar), коли його батько Євген Марчук у 2000 році балотувався на пост президента.

 

Не зраджуючи поглядів, байкери не відвідали концерт своїх друзів Scorpions, не бажаючи демонструвати «кольори» на передвиборчому заході однієї з політичних сил. Лише після виступу зайшли поспілкуватися зі «скорпами» за лаштунки. Єдина обставина, яка примушує по-іншому відчувати напис «Ukraine» на клубній нашивці, – виїзд за кордон. Там, за словами Мессера, «сільвери» стають «бандерівцями».

 

 

Переважна більшість членів клубу – люди з вищою освітою, й спільну мову знаходять усі: від працівників автосервісу до лікарів, продюсерів, письменників і акторів: соціальний статус тут не має жодної ваги. Натомість репутація клубу належить до абсолютних цінностей. Один із членів клубу втратив право носити клубні нашивки після того, як, знімаючись у кінофільмі, в епізоді, де він, за сценарієм, падає в пилюку, дозволив «засвітити» в кадрі тату на плечі із зображенням логотипу SBMC. Інший став колишнім, коли почав вести нечесний бізнес, прикриваючись ім’ям клубу. Очільник чепти Nord SBMC |див. словничок| Lizard, а в миру – письменник і політолог Олег Покальчук, – свою роботу порівнює з грою в театрі, а от байкерське життя вважає справжнім. «Байк – це продовження мене. Думаю, у цьому проявляється дух вершників, який у чоловіків є від початку. Я багато їжджу Скандинавією, вивчаю культуру вікінгів і можу сказати, що дух байкерства дуже споріднений з духом вікінгів».

 

Справді, після того, як впритул поспілкуєшся з нашими, вибачте на слові, політиками, то мимохіть захочеться втекти в минуле, де все значно простіше.

 

Свого часу «сільвери» допомогли відомому лікареві й барду Ользі Богомолець організувати благодійний концерт на захист Жовтневої лікарні від забудови, та уваги преси свідомо уникали.

 

«На останніх виборах мера Києва нам пропонували покататися містом із прапорами. Якби ми хотіли займатися цією проституцією, то вже були б мільйонерами. З іншого боку, ми можемо бути козирем у руках опонентів наших друзів, оскільки серед нас є люди з кримінальним минулим», – спокійно пояснює Мессер.

 

Лірична Ольга Богомолець, не зважаючи на зовнішню разючу несхожість зі своїми друзями-байкерами, каже, що почувається з ними комфортно: «Вони абсолютно не сприймають фальшу суспільства: не приховують думок, не обходять гострих кутів, не обманюють. Щиро радіють, коли у когось щось вдається, і гуртом підтримують, якщо в тебе якісь негаразди. Не знаю, чи багато є в Україні спільнот, де б дружба була настільки правдивою».

 

Чоловіча дружба – ось те, чого шукають у мотоклубах дорослі й вразливі чоловіки. Бійки – це несолідно, адреналін скороминучий, а от справжні друзі в наш час, коли все продається й купується, – на вагу золота.