Масло з конюшинкою

Галицький Маслосоюз був започаткований у селі Завадові, нині Стрийського району Львівської області. В жовтні 1904 року при місцевій організації «Просвіта» відкрили першу молочарню. Її ініціатором і керівником був місцевий греко-като­лицький священик Остап Нижан­­ківський. Він більше відомий як композитор, диригент, засновник знаменитого хору «Бояни», приятель Івана Фран­ка. Разом вони видали першу збірку українських пісень. Його син Нестор – теж відомий композитор. Отець Остап Нижанківський любив повторювати: «Для розвою [розвитку. – Ред.] краю я міняю диригентську паличку на молочарську кружлівку…» Він очолював Маслосоюз до І-ої світової війни, а 1919 року був підступно вбитий поляками. Після нього молочарську справу в Галичині продовжували Андрій Палій, Андрій Мудрик та Олекса Лис.

Молочний промисел не мав традиції ні в краї, ні в найближчих сусідів, тож на початках ентузіасти цієї справи зустрічались і з байдужістю, й навіть із ворожістю. В одному зі старих журналів є спогади молочаря про те, як жінок залякували, щоб вони не здавали молоко на переробку. Їм казали, що в кружлівці (сепараторі) «сидить нечиста сила», й корова після такої механічної переробки не даватиме молока. Були такі, що цьому вірили, але назагал справа просувалася. Подібні молочарні виникали на Станіславщині (теперішня Івано-Франківська обл.), Тернопільщині, поширювалися далі на захід і на північ. Молочарська кооперація стала справжнім економічним проривом. Люди отримували за здане молоко добру винагороду, за яку мали можливість будувати хати, вчити дітей, тобто нормально жити на своїй землі за умов чужинського панування. 

Керівники Маслосоюзу добре розуміли потребу сильної молочарської централі. Тому ж 25 березня 1924 року в Стрию провели загальні збори Крайового союзу господарсько-молочарсь­кого. Тоді обрали нову дирекцію з числа добре підготовлених фахівців. Андрій Палій, увійшовши до складу дирекції, одразу взяв у свої руки керівництво торговельними справами. До цього часу збут масла йшов повільно, оскільки воно ще не було високої якості. Очевидці пам’ятають, як Палій сам возив те масло у валізках… Та тогочасна дійсність вимагала радикальної перебудови роботи старого Союзу західноукраїнських молочарів, тому Андрій Палій у співпраці з Андрієм Мудриком підготували зміни до статуту, які були прийняті на загальних зборах 18 червня 1925 року. З того часу Крайовий со­­юз господарсько-молочарський отримав нову назву – Маслосоюз. Удоскона­лилася його організаційна структура, він поповнився новими кваліфікованими працівниками, й цей 1925 рік став переломним. Торговельний оборот Маслосоюзу сягнув 860 тис. злотих проти 200 тис. злотих у 1924 році. Відкривалися нові філії й відділи – у Станіславі, Львові, Перемишлі, там же відкривали фірмові крамниці. З 1926 року українське масло почали експортувати. 1927-го централя (центральний офіс) Маслосоюзу переїхала до Львова – політичного та культурного центру Західної України й отримала назву «Головна торговельна агентура Маслосоюзу у Львові». Цього ж року Маслосоюз придбав перший вантажний автомобіль.

За короткий час діяльність Маслосоюзу поширилася на всі терени Галичини. Дуже важливо було взяти такі бастіони, як Дрогобич і Тернопіль. Там відкрились організаційно-тор­го­вельні відділи та крамниці. Було завдано серйозного удару колонізаторській політиці По­льщі на Галицькому Поділлі (в Тернопільському воєводстві частка польського населення швидко зростала й доходила до 45%, а в самому Тернополі на той час поляки та євреї становили понад 80% мешканців). Ці успіхи заохотили Андрія Палія до «наступу на Волинь», і після наполегливих зусиль у 1928 році відділи й крамниці Маслосюзу відкрились у Луцьку та Більську на Підляшші. Поступово його діяльність ширилася й на етнічно польські землі: відділ було відкрито в місті Катовіце.

Та найважливіший етап діяльності Маслосоюзу розпочався 1929 року. В основу роботи було покладено перспектив­ний ор­гані­­заційно-торговельний план, схвалений на ХІ кооперативному з’їзді. Цей з’їзд накреслив подальші шляхи розвитку української кооперації, захист її від нападів польських шовіністичних сил, пов’язаних із політикою пацифікцаії. В умовах важкої економічної кризи відбулася майже повна реорганізація українського кооперативного молочарства: з малих молочарень створені великі «районові». У 1932 році їх уже було 105. Польському урядові навіть довелося обме­жити експорт українського мас­­ла. Та керівники Маслосоюзу не втомлювалися шукати нові місця збуту. Якщо протягом 1924–1931 років у різних містах Галичини було відкрито 16 крамниць, то в 1932–1939 – вдвічі більше. Цікаво, що кооперативне масло, яке мало більше ніж три дні, вже вважали другосортним. 

На фото: бочки з маслом перед станцією у Львові (1926 р.)

Молочна імперія

Директор Маслосоюзу допомагав у агрономічній і ветеринарній діяльності молочарських кооперативів. Під його керівництвом агрономи та господарські референти допомагали селянам поліпшу­­вати годівлю худоби, підвищувати її молочність. Чималу роботу проводили ветеринарні лікарі. Для захисту селянської худоби від хвороб діяли так звані допомогові фонди. Працювало 136 районні молочарі, які об’єднували 1600 збірень молока та сметани, обслуговуючи в 1938 році 205,3 тис. селянських господарств. І якщо 1928 року було продано близько 1 млн кг масла, то 1930 року – приблизно 3 млн кг. У 1930-му лише за кордон вивезли 812 т масла й отримали за це 16 млн злотих. Кількість реалізованого молока за це десятиріччя зросла майже вчетверо. Успішній торговельній діяльності сприяв власний транспорт. У 1939 році Маслосоюз мав уже 19 автомобілів. За 12 років його майно збільшилося в 17 разів.

Уже з відстані часу, ніби підсумовуючи свою діяльність, Андрій Палій писав: «Цілий край вкрився українськими кооперативами, а на вулицях Львова і в менших містах пишалися взір­цеві молочарські крамниці Маслосоюзу, яких би не посоромились навіть головні міста Західної Європи. Для нас це було самозрозумілим, що згодом висока якість продукції кооперативів, об’єднаних у Маслосоюз, з’єднувала собі щораз більше охочих покупців не тільки поміж своїми, але навіть серед тих кіл, що ставилися неприхильно до нашого національного відродження, ще більше, ця продукція промощувала собі шлях до закордонних країв Європи».

Центральний офіс Маслосоюзу розташовувався в самісінькому центрі Львова, а в районі вулиці Привокзальної був збудований цілий «молочний» квартал – із офісами, складами-холо­дильниками, транспортним парком. Українці з діаспори розповідають легенду, що в англійських банках ще донині зберігаються «маслосоюзівські» гроші від сорокових років минулого сторіччя. Й повернуть їх тоді, коли буде самостійна українська кооперація…

Андрій Палій. Реорганізатор Маслосоюзу на експорт.

фірмовий знак маслосоюзу, захищений законом

 

 

 

 

Автор дякує за сприяння в підготовці матеріалу Музею історії кооперації при Львівському кооперативному коледжі