Впродовж чотирьох останніх років без неї не відбувається жодного зіркового балетного гала-концерту в світі. Гастрольний графік складено на роки наперед, а географія найпрестижніших театрів, де її хотіли б побачити бодай на одній виставі, охоплює й такі визнані столиці хореографії, як Париж, Санкт-Петербург, Нью-Йорк і Лондон. До Києва Яна Саленко приїздила не танцювати, а показати батькам свого маленького сина Марлі.
Політ колібрі
Вона й сама маленька: зріст – метр шістдесят, вага – 45 кг. Сповіщаючи про присудження їй найвищої нагороди в царині танцю, чи не всі німецькі ЗМІ підкреслювали її тендітність та мініатюрність: «великий успіх маленької балерини» і навіть «колібрі у світлі софітів».
«Перемога в конкурсі «Майбутнє» стала для мене повною несподіванкою, – зізнається Яна, – дізналася про неї з газет. До речі, два роки тому цю премію отримав і мій чоловік Маріан Вальтер, соліст Берлінської державної опери. А щодо мого зросту… Мені було років 12, коли батько привів до танцювального колективу «Кияночка» при Київському оперному театрі. Мій перший педагог Травіата Іванівна Самойленко вагалася: брати – не брати, бо я вже була застара для балету, а на зріст занизька. Та вона все ж ризикнула, ще й заспокоювала, що маленьких балерин не буває: бувають або дурненькі, або розумні. А в чотирнадцять почалися інші проблеми: я раптом стала вища за всіх, навіть за хлопчаків. І дражнили мене «Янище». Переживала мало не до сліз, а Травіата Іванівна помітила й каже: «Це в кордебалеті всі мають бути однаковими. Будеш так працювати, як зараз, станеш примою». Чомусь вона дуже вірила в мене…»
Вірив і батько. Й невідомо, чия мрія про балет була сильнішою – дівчинки чи її тата. «Яночка у нас одержима балетом. Уявляєте, вже через місяць після пологів була на сцені… А коли ще в дитинстві отримала перші пуанти, цілий день не знімала. І звідки воно береться? Наша сім’я не має до балету жодного стосунку. Жінка працювала кухарем у ресторані готелю «Либідь», а я швейцаром: доба через три, бо дітей п’ятеро і треба, щоб завжди хтось був удома. У дитячому садку її відібрали до школи Ірини Дерюгіної. Але на перших зборах щось там сталося: старші дівчата її скривдили, і вона полишила гімнастику. Жодні вмовляння не допомогли. Характер у Яни сталевий», – згадує Анатолій Миколайович.
Ось так почалися мандри дівчинки у пошуках себе. Акробатика, фігурне катання, народні танці… Та якось дев’ятирічна Яна побачила по телевізору показові виступи переможців конкурсу бальних танців. Гурток знайшовся неподалік дому, в Будинку творчості дітей та юнацтва Мінського району. Й оскільки на паркеті без пари – зась, а хлопчиків завжди не вистачає, батько відправив Яну з власним партнером – молодшим братом. «Спіймав на футбольному майданчику, відмив і, хоч як той пручався, таки вмовив, – розповідає Анатолій Миколайович. – Зараз Ярослав – соліст балету Київської національної опери. А тоді й сльози були, й із занять тікав…»
Донецький вишкіл
Німеччину Яна Саленко полюбила ще зі своєї першої гастрольної поїздки з дитячим ансамблем «Кияночка». «Це був тур Європою, дуже успішний, але ніхто нас так не приймав, як німці, – згадує балерина. – Ми просто розчинилися у щирому захваті, у неприхованому глядацькому азарті, з яким вони зустрічали кожен наш виступ. І тоді в мене чомусь майнула думка, що я обов’язково житиму в цій країні. Може, це й виглядає сміховинним, але я вірю в долю. І знаю, що головне – не проґавити її».
Яна займалася в «Кияночці», коли на одному з конкурсів її побачили викладачі славетної Ваганівської школи й запросили до Санкт-Петербурга. Домашня нарада була короткою, а вердикт жорстким і категоричним: нізащо!!! У ті лихі 1990-ті батьки просто злякалися відпускати дівчинку так далеко. «Тоді Травіата Іванівна запропонувала нам із братом вступати не до Київського училища, а в Донецьк до Писарева. Вона добре знала Вадима Яковича й цінувала, – згадує Яна. – Він давав не тільки класичний вишкіл високого штибу. Ми одразу потрапили на професійну сцену: були зайняті у виставах Донецького оперного театру. Ще студенткою я стала партнеркою Вадима Яковича. По п’ять-шість годин проводила щодня біля станка, щоб бути гідною його довіри… Минулої осені на запрошення Писарева ми разом із Маріаном вкотре брали участь у Міжнародному фестивалі «Зірки світового балету». Я завжди хвилююся на донецькій сцені. Наче знову потрапляю в давнє коло своїх дитячих мрій…»
На запитання Тижня, чим відрізнялася його вихованка від інших учнів, народний артист України Вадим Писарев відповів: «Природними даними – мала унікальну координацію. Та найголовніше – Яна працелюб. Цілеспрямована, вперта, щодня до початку занять годину-півтори сама все відпрацьовувала. А ще слухняна учениця: цілковита довіра до вчителя. Це саме той випадок, коли фортуна дарує свою усмішку цілком заслужено».
Складові життя
Вони зустрілися випадково за лаштунками Міжнародного конкурсу балету у Відні. Їй виповнилося 20 років, йому – 22. Обоє здобули тоді перші премії, обоє мали виступити на заключному гала-концерті з сольними номерами. «Сказати, що я закохалася з першого погляду, – це нічого не сказати. Звісно, до того я бачила Маріана на сцені, але так близько… Я не могла відірвати від нього очей. Він щось говорив, а я наче в прірву летіла, – Яна й зараз не може стримати хвилювання. – Я намагалася якось підтримати розмову, але моя англійська була такою недосконалою. Ледь устигли обмінятися телефонами і все. На літак і в Київ…»
Вдома дівчина перевернула всю валізу, сумочку, та папірця з телефоном ніде не знайшла. Шукала коханого через інтернет, нервувала, навіть плакала. І раптом вночі дзвінок. Так почалися безкінечні нічні розмови. Маріан кликав до Берліна, Яна вагалася: «Я почувалася дуже впевнено в Київському оперному театрі: багато роботи – Білосніжка, Чиполіно, Жизель, Кітрі, Аврора, до того ж можливість спробувати себе в модерних постановках Валерія Ковтуна у його Музичному театрі, гастролі по всьому світу. Та в якійсь момент я зрозуміла, що можу втратити кохання, і зважилася на переїзд».
А далі розтиражована багатьма долями ситуація: попри всі нагороди на міжнародних конкурсах та чималий репертуар, молоду українську балерину на Заході, окрім коханого, ніхто не чекав.
«Маріан домовився, щоб мене подивився сам Володимир Малахов, керівник балетної трупи Staatsoper (Берлінської державної опери). Він українець, із Кривого Рогу, навчався в Москві, справжня суперзірка. Й хоча він пам’ятав усі мої успіхи в конкурсах і навіть танцював зі мною гала-концерти, все одно відмовив. Сказав: «Ти замала, бачиш, які в нас усі дівчата високі». Це прозвучало як вирок, і я повернулася до України». Але майбутній чоловік вирішив не здаватися. Він буквально завалив дирекцію Staatsoper відеозаписами виступів Яни. Ледь не посварився зі своєю мамою, яка в синовій обраниці бачила заробітчанку зі Сходу, котрій просто потрібен німецький паспорт. І таки переміг.
«Спочатку в нас було весілля, а невдовзі я отримала запрошення від Володимира Малахова, – розповідає Яна. – У Німеччині дуже цінують нашу класичну школу, тож одразу знадобився весь мій репертуар, згодом мене задіяли в нових постановках, і через два роки я стала примою Staatsoper. Поки що моя найулюбленіша партія – Жизель. Це по-справжньому трагічна роль. Після вистави вкрай важко заснути, заспокоїтися. Взагалі мене більше ваблять пристрасні, трагічні героїні. Зараз готую Манон в однойменному балеті Жака Галеві. У театрі я маю щороку підготувати п’ять партій. Увесь інший час можу вільно гастролювати. Зараз збираємося з чоловіком на гастролі до Італії. Одне засмучує: мусимо, хоч і ненадовго, розлучатися із сином Марлі. Мені здається, щодня ми з ним наче відкриваємо світ, який мені дуже подобається. Я почуваюся цілком щасливою і не боюся про це говорити…»
Репертуар
Жизель («Жизель») і Медора («Корсар») Адольфа Адана, Кітрі («Дон Кіхот») та Гамзатті («Баядерка») Людвіга Мінкуса, Джульєтта («Ромео і Джульєтта») та Попелюшка («Попелюшка») Серґєя Прокоф’єва, а також Одетта-Оділія («Лебедине озеро»), Аврора («Спляча красуня»), Марі («Лускунчик»), Ольга («Євґєній Онєґін») Пєтра Чайковского.
Нагороди
2002 р. – перша премія на Міжнародному конкурсі балету імені Сержа Лифаря, Київ
2004 р. – перші премії на Міжнародних конкурсах балету імені Сергія Дягілєва у Пермі (Росія) та Відні (Австрія). Третя премія на Міжнародному конкурсі балету у Варні (Болгарія).
2005 р. – перші премії на Міжнародних конкурсах балету в Гельсінкі (Фінляндія) та Наґоя (Японія)
Біографічна нота
Яна Саленко
Народилася 1983 р. у Києві
1998–2000 рр. – навчання у Хореографічній школі Вадима Писарева (Донецьк)
2000–2002 рр. – солістка Донецького академічного театру опери та балету
2002–2005 рр. – солістка та прима-балерина Національного театру опери і балету (Київ)
2005 р. – початок роботи в Staatsoper (Берлінська державна опера)
2007 р. – прима-балерина Staatsoper