Революція «в оксамиті»

Normal
0

false
false
false

MicrosoftInternetExplorer4

/* Style Definitions */
table.MsoNormalTable
{mso-style-name:”Звичайна таблиця”;
mso-style-parent:””;
font-size:10.0pt;”Times New Roman”;}

У. Т.: Оксамитова революція вибухнула в Чехословаччині вже після того, як сусідні соціалістичні країни започаткували реформи. Чому чехи та словаки врешті-решт вийшли на демонстрації?

– 17 листопада 1989 року я брав участь у демонстрації з приводу 50-ї річниці закриття чеських вищих навчальних закладів німцями в 1939 році. Ми йшли біля Національного театру, й там у руках людей з’явилися транспаранти з гаслами проти режиму. Коли студенти проходили центром Праги, їх атакував спецпідрозділ поліції. Всіх учасників акції дуже сильно побили. На асфальті була кров. Це стало останнім поштовхом, і народ вийшов на вулиці міст у Чехії та Словаччині.

У. Т.: Які помилки зробили чеські опозиційні громадські діячі та дисиденти під час зміни режиму?

– Роль так званих нелегальних громадських структур була велика. Вони взяли на озброєння ефективну тактику – вимагали від комуністичного режиму виконувати власні закони. Вже в 1970-х виникали різні групи, між ними й «Хартія-77». Протестували проти радянської окупації, організували збір підписів із вимогами дотримання прав людини, покращення стану довкілля… Були й помилки. Під час революції дисиденти гадали, що комуністи спроможні реформуватися. Довго так вважав і президент Вацлав Гавел. Ця помилка дається взнаки й тепер.

У. Т.: Дехто з ностальгією згадує комуністичний режим і каже про «змову спецслужб», які начебто організували його падіння. Що з цього правда?

– Я в «теорію змови» не вірю. Але домовленості між керівництвом комуністичної держави та демократичними політиками, які прийшли до влади, були. Завданням було не допустити кровопролиття. В листопаді 1989-го люди на вулицях кричали, маючи на увазі комуністів: «Ми не такі, як вони». Оксамитова революція увінчалася успіхом, але й 20 років по тому ми ще боремося з комуністами. Я вважаю це ганьбою.

У. Т.: Після перемоги демократичних сил у Чехословаччині ви стали кореспондентом чеських мас-медіа в Росії. Чим вам запам’ятався цей період життя?

– Росія – країна, яку я люблю. Працював у Росії 11 років і зблизька спостерігав за розпадом імперії, Чечнею, бандитським капіталізмом… І  про все це написав не одну статтю. А 2001 року мене офіційно оголосили персоною нон-грата й видворили з Росії.

У. Т.: Після приходу до влади Владіміра Путіна з’явилася напруженість у відносинах Росії з сусідами. Що має робити Європейський Союз, аби східноєвропейські держави не боялися Росії?

– Ми не повинні боятися Росії. Ми маємо боятися за Росію та за долю її шляху до демократії. Цікаву характеристику ситуації дала моя подруга Анна Політковська, з якою я працював під час 2-ї чеченської війни: «Це як мережевий маркетинг. Путін запросив 10 знайомих офіцерів КДБ, кожен із яких запросив теж по 10 колег із КДБ. Так виросла піраміда таємних служб, яка проросла крізь усе російське суспільство».

За радянської влади КДБ контролювалося ЦК КПРС. Зараз таємні служби є необмеженими господарями держави. І це не шлях до демократії.

У. Т.: Європа напружено згадує про січневе припинення постачання природного газу. Така ситуація може повторитися?

– Так, це може повторитися. Мова йде про методи реалізації російських імперіалістичних інтересів. Усім відомо, що Росія не спроможна вирішувати конфлікти інакше, ніж за допомогою танків. Підтверджує це й минулорічний серпневий напад на Грузію. Всі країни–члени ЄС повинні виробити спільну стратегію та зупинити Росію, яка розуміє лише сильних супротивників. Ми повинні допомогти Грузії. Йдеться про намагання Росії контролювати нафто- й газогони, а також каспійські родовища нафти й газу. Президент Грузії Міхаіл Саакашвілі мені під час зустрічі сказав: «Якщо нам не допоможете, може статися, що в ваших квартирах буде холодно».

У. Т.: Що наші народи мають спільного, що ми разом маємо розвивати?

– Для мене не головне, що ми слов’яни. Врешті-решт, до 1939 року Закарпатська Україна була частиною Чехословаччини. Найголовніше для нас – історична пам’ять. Українці та чехи десятиріччями перебували під ковпаком Москви. Мрія свободи, незалежності та демократії зобов’язує нас до спільної боротьби проти всіх форм тоталітаризму.

[1641]