Наталя Петринська заступник головного редактора

«Обережно, діти!»

ut.net.ua
6 Листопада 2009, 00:00

Normal
0

false
false
false

MicrosoftInternetExplorer4



/* Style Definitions */
table.MsoNormalTable
{mso-style-name:”Звичайна таблиця”;
mso-style-parent:””;
font-size:10.0pt;”Times New Roman”;}

Фестиваль «Молодість» закінчився камерною це­­ремонією у невеличкій залі кінотеатру «Ки­­їв». Усі задоволені: «Скіфсь­­кий олень» наздогнав свого власника, публіка вдосталь наситилася новим і, головне, розумним кіно, а почесні гості імпрези себе показали й познайомилися з Україною. Деякі аж занадто – наприклад, Жан-Клод Ван Дамм почав зображувати на сцені якісь фізкультурні впра­­ви – це була імітація «українського народного тан­­­цю», певно, гопака. Актор не дарма перейнявся нашими реаліями, оскільки планує тут знімати кіно та реаліті-шоу. Окрім зірки голлівудських бойовиків 1980-х, кінофестиваль відвідали Катрін Деньов, яка отримала нагороду за внесок у світове кіномистецтво, французький режисер Ян Коунен із фільмом-відкриттям «Коко Ша­­нель та Ігор Стравінський», російський актор Сєрґєй Юрскій та Тоні Гатліф, котрий очолив журі «Молодості». Цьогорічне дійство відзначилося не лише іменитими гостями, а й потужними програмами, які вдалося сформувати попри проблеми з фінансуванням. За словами арт-директора імпрези Андрія Халпахчі, оргкомітет фестивалю вирішив заощадити на окремих заходах та церемоніях на користь повноцінної програми. Мінкульт та столична мерія «Молодість» проігнорували, хо­­ча торік Леонід Черновецький обіцяв зі сцени надати всіляку підтримку 39-му фестивалю. Фінансовий конфлікт із міською владою змусив Андрія Халпахчі подумати про перенесення 40-ї, ювілейної «Молодості» до Ль­­вова та прибрати з логотипу імпрези слово «київський». Залишається сподіватися, що столичні чиновники побояться отримати такий іміджевий ляпас і наступний фестиваль все ж таки проходитиме в Києві.
 
Mаргінали в авангарді

Афоризм Достоєвского про те, що все щастя світу не вартує сльози на щоці дитини, можна було б написати золотими літерами навпроти більшості стрічок цьогорічної «Молодості». Достатньо подивитися на переможців – Гран-прі фестивалю за найкращий конкурсний фільм здобула стрічка «Дівчинка» (Італія, Австрія) – історія про дворічну дитину, покинуту батьками, яку знаходить на околицях Рима циркова акторка. Ця соціальна драма відкриває завісу між респектабельною та злиденною Італією.

Приз за найкращий ігровий повнометражний фільм теж отримала стрічка про бідне дитинство, та ще й спотворене війною – «Той берег» грузинського режисера Ґєорґія Овашвілі. Йому вдалося передати крізь призму сприйняття 12-річного хлопця жах і абсурдність війни, де немає переможців і переможених, а є лише смерть, самотність, руйнація і жорстокість. Маленький утікач прямує з Тбілісі до Абхазії в пошуках свого батька, й ця «мандрівка» змушує його подорослішати за лічені дні. Якщо не зважати на чималу кількість сльозогінних кліше (на кшталт без­­­притульників, які нюхають клей), «Той берег» – сильна і важка стрічка, без надмірних маніпулятивних спроб поділити всіх на поганих та хороших.

Найкращим студентським фільмом кіноарбітри визнали дві короткометражки: «Кася» бельгійської режисерки Елізабет Лья­­до (знову про дитину і соціум) та анімаційний «Сигнал» швейцар­­ця Адріана Флюкігера. А спеціальний диплом екуменічного журі та приз журі міжнародної федерації кінопреси FIPRESCI отримав фільм «Вовчик» російського режисера Васілія Сігарєва. «Чорну­­ш­­на» казка для дорослих про стосунки безпутної матері-ал­­ко­­го­­лічки та її шестирічної доньки вже відзначили на інших кінофестивалях, зокрема вона стала володарем Гран-прі «Кінотавру-2009».

Окрім домінантної теми важкого дитинства, у стрічках конкурсної програми «Молодості» здебільшого переважала гостро соціальна проблематика – терор, війна, дисбаланс між різними верствами населення. Також молодих режисерів із різних куточків світу хвилюють одвічні те­­ми – кохання і секс, особливо очима підлітків, старість і смерть, самотність, непорозуміння поколінь. Подібна тематика – традиційна для більшості міжнародних кіноімпрез, адже фестивальне кіно завжди протиставляє себе масовому: як індустрія роздумів – індустрії розваг. До того ж режисери-дебютанти прагнуть вразити глядача, «зачепити» його експериментальною формою чи провокаційним змістом, аби запа­­м’я­­татися поміж інших новачків. Хоча це прагнення якраз і призводить до повторів, оскільки всі обирають «щось нестандартне», а зрештою обертаються в замкненому колі однакових проблематик. Андрій Халпах­­­чі вважає, що кінофестивалі стають дедалі більше політизованими, а новим фільмам бракує фундаментальних і свіжих ідей. З ним мож­­на погодитися – дивитися всоте стрічки з серії «як страшно жити» – іноді те саме, що спостерігати за черговою інтер­­вен­­цією інопланетян у блокбастерах.

 

Документи в кадрах

Українські стрічки, представлені на «Молодості» в різних програмах, викликали подвійні реакції: розчаровували й дарували надію, дивували й примушували нудьгувати. Більшість вітчизняних фільмів були зняті у форматі короткого метра – обмежений хронометраж якнайкраще дозволяє вкластися в скромні бюджети. Після перегляду чергового творіння наших молодих режисерів напрошується висновок, що в Україні знімають переважно документальні стрічки. «Хто такий Тімур?» Лесі Мацко – короткометражка, присвячена Тімуру Новікову – пітерському художнику, актору, гуру російського сучасного мистецтва. Стрічка «Гараж Особливого Призначення» Анатолія Степаненка теж оповідає про росіянина – колишнього автогонщика, котрий заснував у селі під Москвою музей старих радянських автомобілів. Найцікавішою з-поміж усіх біографічних історій здалася стрічка «Святилище мрій» – життєствердний гімн силі людини і природи, яка допомогла піднятися на ноги паралізованому кримському аль­­піністові-екстремалу Юрію Лишаєву. Цей фільм журі «Панора­­ми українського кіно 2008 – 2009» відзначило спеціальним дипломом, як і стрічки «Не страшно» Катери­­­ни Науменко, «Imp­­res­­sion» Ігоря Бу­­­тирина та «Не один вдома» Олени Фетісової. Остання, до речі, цілком вплітається в головну тематичну канву 39-ї «Молодості», показуючи життя тяжкохворих дітей різних національностей, усиновлених щиро­­­сердною українською жінкою. А ос­­­новний приз паралельного кон­­курсу здобув фільм «Мама померла в суботу на кух­­ні» Максима Васяновича, який кінокритик Володимир Войтенко назвав «тотально і щасливо діалогічним на противагу монологічності (а тому обмеженості) переважної більшості сучасних творів не лишень початківців, а й досвідчених українських кіномайстрів». Сюжетно стрічка Васяновича розгортається довкола підготовки до ювілейного концерту батька-диригента, переплітаючись із думками режисера про власні екзистенційні пошуки.

Буттєві колізії – предмет дослідження ще одного українського фільму – «Відторгнення» Владіміра Лєрта. Ця повнометражна стрічка, що змагалася в основному конкурсі, стала найгучнішою вітчизняною прем’є­­рою. Охочих подивитися «фантасмагорію» (жанрове визначен­­ня режисера) з театральним актором та музикантом Сергієм Бабкіним і Богданом Ступкою у головних ролях набралося чимало. Відтак, через натовп і технічні проблеми, прем’єру довелося переносити. Після перегляду публіка поділилася на два опозиційні табори: одні фільм ганьбили, інші – хвалили. А це вже ознака того, що режисер кудись таки поцілив. «Відторгнення» – екранізація повісті «Г» російського фантаста Андрєя Саломатова, здійснена молодим кліпмейкером Владіміром Лєртом, якого називають «американським режисером російського походження». Композиційно фільм складається з трьох частин, зовсім різних за атмосферою та естетикою. Перша частина нагадує голлівудські апокаліптичні стріч­­ки з порожнім містом і зеленим небом, де прокидається герой Сергія Бабкіна, друга змальовує буколічну картину його безмежного кохання, а третя повертає всіх на грішну землю й дає зрозуміти, що попередні картинки – лише стилізація, ос­­кільки справжня реальність героя – це чорно-біле життя у психіатричній лікарні. «Відторг­­нен­­ня» може здатися надмірно претензійним фільмом, сповненим банальностей, однак загалом – це цілком пристойний продукт, який порівняно з повнометражками останніх років значно виграє як за «картинкою», так і за змістом.

 [1616]

 
Основні переможці фестивалю «Молодість – 2009»

Normal
0

false
false
false

MicrosoftInternetExplorer4



/* Style Definitions */
table.MsoNormalTable
{mso-style-name:”Звичайна таблиця”;
mso-style-parent:””;
font-size:10.0pt;”Times New Roman”;}

Найкращий фільм усієї конкурсної програми – «Дівчинка», режисери Тіцца Кові, Райнер Фріммель (Італія, Австрія)
 
Найкращий повнометражний ігровий фільм – «Той берег», режисер Ґєорґій Овашвілі (Грузія, Казахстан)
 

Найкращий короткометражний ігровий фільм – «Автономія волі», режисер Антуан Купер (Бельгія)

 

Найкращий студентський фільм – «Кася», режисер Елізабет Льядо (Бельгія) та «Сигнал», режисер Адріан Флюкіґер (Швейцарія)

 
 
Приз глядацьких симпатій –«Любов та гнів», режисер Мортен Ґіз (Данія)
 
 
Приз імені Іва Монтана найкращому молодому актору/актрисі – Патріція Герарді (фільм «Дівчинка»)