Кіндер-сюрприз

Normal
0

false
false
false

MicrosoftInternetExplorer4

/* Style Definitions */
table.MsoNormalTable
{mso-style-name:”Звичайна таблиця”;
mso-style-parent:””;
font-size:10.0pt;”Times New Roman”;}

Лідера «Фронту змін» друзі вважають пестунчиком долі, а колеги називають політичним кін­дер-сюрпризом. Син викладачів Чернівецького державного університету імені Федьковича зробив карколомну кар’єру ще в юному віці.

Вступивши на юридичний факультет, Арсеній практично одразу почав займатися бізнесом. Вже з другого курсу він рідко з’являвся в університеті. Це, щоправда, не завадило йому успішно закінчити юрфак. Коли Арсеній висловив бажання захистити дипломну роботу англійською, йому відмовили, оскільки більшість членів комісії його просто не зрозуміли б.

На початку своєї підприємницької діяльності він із друзями продавав машини на ринку, а у 18-річному віці заснував юридичну фірму «ЮРЕК Лтд», що займалася питаннями приватизації майна. Серед партнерів Яценюка був син тодішнього чернівецького губернатора Івана Гнатишина. Хоча сам Арсеній Петрович каже, що організаційно сприяла йому у створенні фірми на той час завідувачка кафедри державного та адміністративного права Київського державного університету Лідія Воронова.

Серед тих, хто відіграв роль у кар’єрному злеті Яценюка, називають Михайла Папієва (з серпня 1997-го заступник голови Чернівецької облдержадміністрації, у 2002–2005 роках був міністром соціальної політики і праці в уряді Януковича), покійного Ігоря Плужникова (засновник і власник телеканала «Інтер», народний депутат України IV скликання), уродженця Чернівців силовика і політика Віктора Короля, міліціонера Геннадія Москаля тощо.

Наприкінці 1990-х Арсенія Петровича познайомили з головою правління банку «Аваль» Федором Шпигом, який запросив молодого юриста до себе на посаду консультанта. Вже за три роки Яценюк став заступником керівника фінустанови.

З вересня 2001 року розпочалася політична кар’єра Яценюка – він став виконувачем обов’язків міністра економіки Криму. Пізніше – міністром. У 2003-му був заступником Сергія Тігіпка у Національному банку України. За останні чотири роки Арсеній Петрович обіймав посади заступника одеського губернатора, міністра економіки в уряді Юрія Єханурова, першого заступника голови Секретаріату президента, міністра закордонних справ в уряді Віктора Януковича та голови Верховної Ради України.

Арсеній Петрович стверджує, що не має залежності від влади: мовляв, перш ніж сідати у якесь крісло, треба подумати, як із нього будеш підводитися.

Нинішню владу в Україні Яценюк називає хунтою. У такий спосіб мілітаризований російськими політтехнологами лідер «Фронту змін» намагається позиціонувати себе як представника нової політичної еліти, яка нічого не має спільного ні з Віктором Ющенком, ні з Юлією Тимошенко, ні з Віктором Януковичем. Утім, ще рік тому Арсеній Петрович був членом тієї самої «хунти». Саме завдяки її лідерам він отримував міністерські посади, крісло заступника голови президентської канцелярії, депутатський мандат, портфель спікера українського парламенту. І хай там що сьогодні каже Яценюк, тривалий час він все ж таки мав реальні важелі впливу на політичну та економічну ситуацію в Україні.

Єдине, що вигідно вирізняє Арсенія Петровича з-поміж нинішньої владної верхівки, – намагання бути щирим. На тлі бідненьких офіційних декларацій про доходи фаворитів нинішньої президентської кампанії Яценюк виглядає справжнім багатієм. Згідно з декларацією, поданою ним до Центрвиборчкому, його сукупний дохід за 2008 рік становив 999 931 грн: 233 343 грн – зарплата і 700 533 грн – дивіденди, відсотки та роялті. Кандидат у президенти володіє також чималенькою земельною ділянкою, житловим і дачним будинками, квартирою у 342 квадрати тощо. Свого часу Яценюк став одним із перших українських міністрів, які задекларували мільйонні статки. Лідер «Фронту змін» ніколи не приховував, що є людиною заможною і став таким ще до приходу в політику.

Поміж тих, хто доклався до капіталізації бренда «Арсеній Яценюк», у різні часи називали і Віталія Гайдука, і Віктора Пінчука, і Ігоря Коломойського, і Дмитра Фірташа, і Леоніда Юрушева. Сам Арсеній Петрович досить болісно реагує на чутки щодо причетності до його персони віт­чизняних олігархів і постійно їх спростовує.

Утім, хай там як кокетує Яценюк, інтерес до нього представників великого капіталу виглядає цілком закономірним. Олігархи, які з тих чи інших причин не потрапили до команд лідерів перегонів Тимошенко і Януковича, змушені думати не лише про президентські вибори-2010, а й про наступні парламентські перегони та вибори глави держави 2015 року. Щодо інвестиційної перспективи молодий політик виглядає найпривабливішим су­­б’єктом. Він відповідає практично всім вимогам бізнес-вер­­хівки до «зручного» президента: неагресивний, без радикальних настроїв, інтелігентний, не має білих плям у минулому, власної впливової політсили, чіткої ідеології (тому його виборча програма занадто загальна і розпливчаста) й особливих претензій до вітчизняних багатіїв (окрім фінансових), здатний домовлятися. Навіть тоді, коли хтось із «великих гаманців» дорікає йому непомірними апетитами, завищеними амбіціями або ж банальною жадібністю. Великих олігархів біля Яценюка змінюють менші, у регіонах він знаходить фінансистів своєї виборчої кампанії поміж місцевої еліти, що й не дивно: лідер «Фронту змін» намагається сподобатися всім. Словом, корпорація «Арсеній» поки що живе і процвітає. У неї зараз активний період накопичення капіталу. Цілком очевидно, що після президентських виборів капіталізація бренда «Арсеній Яценюк» зросте. Проте корпорація ще не досягла точки беззбитковості, понад те не почала приносити реальних дивідендів.

У 2009 році консерватор (за його власним зізнанням) Яценюк перетворився на представника так званої мілітарі-ідеології. Політтехнологи, які працюють з Арсенієм Петровичем, доклали чимало зусиль, щоб зробити з «кролика Сєні» «справжнього парубка», такого собі Рембо української політики. І що з того, що нинішній «фронтмен» не служив у війську і носить окуляри? Хіба це заважає йому на мітингу на Закарпатті погрожувати комусь там «відірвати яйця»? Здається, всі вже й забули, як два роки тому Арсеній Петрович, мов ображений школяр, скаржився президентові Ющенку на те, що офіцер спецпідрозділу «Кобра» показав йому на дорозі середній палець. Жорсткість й агресивна манера поведінки, які на­­в’я­­зу­­ють Яценюкові, за задумом його політтехнологів, вочевидь, мають переконати виборців: лідер «Фронту змін», попри його інтелігентність у квадраті, і є тією «сильною рукою», яка наведе лад у державі.

Однак Арсеній Петрович уже став заручником свого віртуального образу. Він говорить правильні слова, артикулює хороші ідеї, намагається бути переконливим і жорстким. Проте що довше Яценюк грає роль Рембо, тим більше він виглядає штучним. Про що, до речі, свідчать і соціологічні дані, які фіксують падіння його рейтингу. Важко бути переконливим, у Львові акцентуючи на тому, що основною функцією влади є піклування про своїх людей, а в Москві – розводячись про «найголовнішу місію» України – «проектування нового східноєвропейського простору». Бажання сподобатися і на Сході, і на Заході, задовольнити «і ваших, і наших» шкодило й досвідченішим політикам, аніж Арсеній Петрович…[1620]