Проти рабських комплексів

Нещодавно пітерсько­му гуртові «Телевизор» виповнилося 25 років. Його лідер Міхаіл Борзикін як багато років тому, так і сьогодні уособлює своєю творчістю і громадянською позицією ту нечисленну частину музичної спільноти Пітера, яка, мов барометр, чутливо реагує на коливання суспільних настроїв у країні, займаючи активну соціальну позицію. Всі публічні висловлювання Борзикіна і його пісні свідчать про несприйняття антидемократич­­них процесів. Альбоми «Телевізора» – це найвиразніша в нинішній Росії музика протесту.

Я тягнуся до ментально близьких мені людей, які мають власну позицію і вміють її відстояти. Передусім це Юрій Шевчук із «ДДТ». Ми поділяємо дум­ки один одного щодо таких речей, як згортання свободи слова, свободи зібрань, руйнування історичної частини Санкт-Петер­бурга. Нас бентежать регулярні порушен­­ня конституції як основного закону, цілковита незахищеність маленької людини перед сваволею міліції і влади.

Я завжди асоціював власну творчість із напівандеграундом, але десь у 1990-му мені було значно спокійніше, комфортніше, адже хоч якийсь рух уперед у країні таки відчувався. В 1990-ті роки мене й багатьох спіткало глибоке розчарування, однак зараз ситуація в країні просто ганебна. А почалося це з приходом до влади в 2000-му кадебістського істеблішменту. У влади, яка оперує методами таємної поліції, немає майбутнього. Так само немає перспективи в суспільства з рабською психологією. Наше завдання – допомогти людині крок за кроком позбутися тих рабських комплексів. І потім, не забуваймо, що в демократичному суспільстві президентів усенародно обирають, а не призначають. Також кілька років тому мені було образливо бачити, як на кремлівських збіговиськах тих неокомсомольців роль підтанцьовки грають мої вчорашні друзі-музиканти…

Ми й раніше мали проблеми через тексти пісень. Добре пам'ятаю, як у 1986 році на одному з фестивалів нам заборонили виступати з політичних причин. Перед концертом наш рок-клубівський куратор, яка мала постійні контакти з владними структурами, наполягала на тому, аби деякі композиції ми не виконували. А ми їх заграли й отримали заборону виступати протягом півроку. Тоді ми були єдині, хто не піддався цензурному тискові. Інші гурти погодилися не грати нерекомендовані пісні. А вже за рік заборонна політика кудись зникла й ми полегшено зітхнули. Свого часу мене кликали і в комсомол – щось там очолювати, кликали в муніципальні депутати, але в тих ролях я себе не бачив.

Музичний ринок у Росії розвивається виключно в напрямку подальшої комерціалізації. З новими творчими явищами чи ініціативами сутужно, той ринок або тупцює на місці, або задкує назад. Звичайно, в Росії є так звані супергурти на кшталт «Машины времени», але сказати щось нове, а тим більше актуальне, вони вже років 20 просто не здатні. Давати дорогу «молодій шпані» чи більш-менш прогресивно мислячим артистам ніхто не збирається. В тієї купки шоу-бізнесменів, що «розрулюють» музичний ринок  у Росії, я бачу в очах одні лише калькулятори. Зверніть увагу, в нас активна комерціалізація відбувається за рахунок механічного нав'язуван­­ня тупуватої реклами для лохів, а не внаслідок природного змагання творчих ідей, концепцій, явищ. Таким чином, ротація нових імен і нових пропозицій майже відсутня. Застій як форма життя. До речі, ті ж самі калькулятори я бачу в очах переважної більшості заслужених і перезаслужених діячів сцени. Для них головне – наштампувати дисків, зняти два-три кліпи й безупинно їздити довжелезними концертними трасами – Росія ж бо велика. Водночас вони тримають оборону, аби хтось іззовні їх не випередив. Єдине, що тішить у плані творчості – це поява кількох досить яскравих реп-вико­навців як представників нової генерації. Там відчувається й інтелект, і сумління, і потяг до свободи. На жаль, поки що це дуже вузьке коло артистів, які варяться у своєму казані.

У «Телевизора» немає тієї зеленої вулиці, якою користуються мастодонти жанру, обласкані Кремлем. Свого часу вони з рук перших осіб держави отримали якісь нагороди, а з ними – певні преференції для гастрольної діяльності. Наша музична ніша в сучасній Росії завжди мала присмак забороненого плоду, а відтак далеко не всі організатори концертів виявляють сміливість співпрацювати з вільнодумним «Телевизором». Поза тим, ми ще тримаємося на плаву завдяки давнім зв'язкам із тверезомислячими колегами. В нас було чимало клубних виступів. Нещодавно ми відіграли на Пермському міжнародному фестивалі «Пилорама», де відбулося чимало гострих дискусій на теми свободи, прав людини, культури. Фестивальний майданчик цього заходу розташований на території колишнього радянського табору для політичних зеків. Організатори «Пилорамы»  зібрали там найкращу російську рок-альтернативу.

Так звана вертикаль вла­­ди в Росії – це тотальна й фактично безконтрольна корупція на всіх рівнях. В Україні, на мій погляд, ситуація дещо інша. Передусім українцям не притаманно історично ліпити собі доброго царя з будь-якого колишнього партфункціонера або кадебіста. По-друге, в Україні досить розвинені демократичні інститути, плюралізм думок у парламенті. Принаймні поки що. По-третє, українці пам'ятають присмак свободи після Помаранчевої революції. Тому важливо не допустити намагання владної верхівки копіювати кремлівські стандарти політичного життя країни.

Нині на всю Росію маємо одну – дві вільні газети й стільки ж радіостанцій. Знаю, що в Україні почалися процеси згортання свободи слова в ЗМІ. Тихеньке таке, малопомітне згортання. Насправді це дуже небезпечний сигнал, адже саме так це колись починалося в Росії. Водночас українці мають цілком легальні інструменти задля спротиву так званій «путінізації» країни. Тобто поки що мають шанс не скотитися до тієї прірви. Сьогодні головне для вашої опозиції – виступати спільно, єдиним фронтом. Переконаний, місце України і Росії в Європі, а не десь на азійських задвірках…

[2043][2044]