Словники визначають секту як релігійну спільноту, що складається з людей, котрі відкололися від панівної церкви й створили нове віровчення. Та це словники. В менш витонченому обігові секти та їхні члени – це ті, хто зомбує довірливих громадян, руйнує їхні родини, обдирає до останньої копійки. Й узагалі, немає злочинства, перед яким би зупинилися ці лиходії. На обширах екс-СРСР з «сектантами» боролися спецзагонами, сексотами, таборами й тортурами, та «сектантське підпілля» лишалося незнищенним від першого до останнього дня існування цієї країни.
Ще й досі до кола позначених цим тавром у наших медіа й, особливо, в середовищі професійних борців із сектантством потрапляють настільки різні з погляду соціології та психології релігії групи, що об’єднує їх, здається, лише несхожість на вірування більшості та відносно недавня історія – принаймні, появи в Україні. Сектантами вважають і мормонів, і кришнаїтів, і сайєнтологів, і свідків Єгови, й глибоко інтелігентного ведучого «Радіо Свобода» о. Якова Кротова, – останнього в сектанти зарахували за те, що прийняв ієрейську висвяту поза Московською патріархією. Одна з українських антисектантських організацій після виснажливих роздумів оприлюднила головний критерій, за яким таки можна вирізнити «погані» («тоталітарні», «деструктивні» тощо) секти. Останні – це «організації, де шкідливі наміри лідерів приховуються під релігійним, оздоровчим, освітнім прикриттям». Тобто, існують «правдиві» релігії, де допомога ближньому, скажімо, є усвідомленням релігійного обов’язку та релігії «фальшиві», для яких така діяльність – лише «прикриття». Саме тут лежить один із принципових вододілів між ученими, які досліджують феномен нових релігійних рухів (НРР) і так званими антикультистами, котрі годують світ міфами.
«НАШІ» І «НЕ НАШІ»
Перший із них – це кардинальна відмінність традиційної та «сектантської» релігійності. Є «наші» та «не наші». Тому випадки самогубства, фінансових зловживань, насильства над неповнолітніми, розпусти тощо ніколи не ставляться в залежність від церковної приналежності, якщо їх чинять вірні «нашій» релігії. Наприклад, коли «наші» священики роздають різдвяні подарунки, то «здійснюють високу місію милосердницького служіння», а якщо «їхні», то «скуповують душі».
…Майже 30 років тому американські соціологи описали зловісний культ Tnevnoc, який затягував до своїх лав молодих жінок і жорстоко знущався над ними. Від завербованих вимагали голити голову, одягатися в спеціальну уніформу, в них відбирали імена й давали нові, іноземні. Вимагалися також персональні обітниці, суворий піст, обмеження в сні, постіль на підлозі. Контакти дівчат із родичами практично припинялись, а посвячення до культу передбачало варварський обряд ритуального шлюбу з уже покійним засновником культу. Автори отримали зливу звернень; від них вимагали терміново повідомити поліції адресу культистів, а від поліції – негайно розігнати це кубло.
Опис виявився містифікацією та тестом на сприйняття «наших» і «їхніх». Соціологи описали пересічний католицький монастир: Tnevnoc – це написане навиворіт слово convent, що англійською й означає жіночий монастир. Навряд чи опис звичайних чернечих обмежень, постриг, зміна імені та зречення «Христовими нареченими» світу викликали би прагнення захистити «жертв культу».
Запитаємо, чи є серед лідерів НРР крадії, шахраї та шукачі «легких грошей»? Очевидно, й навіть напевно, є. Водночас на тлі нескінченних фінансових скандалів, у які виявляються втягнутими ієрархи й духовенство історичних церков, нелегко наважитися стверджувати, що економічні афери властиві тільки провідникам НРР. Навіть сеанси зцілення та «вигнання бісів» не є винаходом нових релігій. Те, над чим затято глузують викривачі сект, завжди практикувалося в історичних церквах, а той, хто бачив чин екзорцизму в православних або католиків, навряд це колись забуде – видовище не для слабких нервів.
ЗОМБІ ЗА ПОКЛИКАННЯМ
Наступний міф, пов’язаний із механізмами приєднання до НРР, є, мабуть, центральним. Хто ще не чув про «зомбування» членів НРР і про «промиті мізки», які перетворюють людину на сліпе знаряддя зажерливих гуру? Термін «промивка мізків» (Brain-Washing) відправив гуляти по світу в 1950 році американський журналіст Едвард Хантер. Він стверджував, що китайці під час Корейської війни піддавали полонених саме такій процедурі. Дослідження психіатрів, які вирушили в Корею одразу після припинення вогню, беззастережно спростували це припущення. Виявилося, що людина здатна адаптувати свою поведінку до отримання певних вигод – теплого одягу чи додаткового харчування, але не прийняти проти своєї волі якісь ідеї. Ба, більше: спроби «перетворення мислення», які здійснювалися у «таборах перевиховання» Китаю та Північної Кореї, в лабораторіях ЦРУ, а також, за деякими джерелами, у відомстві Берії, зазнали цілковитої невдачі. Важко припустити, що фахівцям, котрі діяли в сприятливих для своїх експериментів умовах, не вдалося досягти результатів, яких нібито легко досягають релігійні лідери – непрофесіонали.
Те, що варто сектантам «покласти око» на ту чи іншу особу, й вона безумовно потрапляє в їхні «тенета» – твердження настільки ж поширене, наскільки й необґрунтоване. Одна з найвідоміших дослідниць нових релігій Айлін Баркер наводить дуже промовисті факти: з 1000 осіб, які взяли участь в лондонському семінарі Церкви об’єднання Муна в 1979 році (саме тоді мунізм досяг найбільшого поширення у Великій Британії), лише 4% залишалися в цій церкві через 2 роки. Члени будь-якого відомого нам НРР, стверджує пані Баркер, полишають громади з власної волі навіть після кількох років перебування в них.
Насправді люди приєднуються до НРР внаслідок переживання глибоких особистих криз, втрати власного «я» й у пошуках сенсу життя, а не завдяки дії маніпулятивих практик. Вчені, які вивчали контроверсійні релігійні групи, не знайшли там якихось особливих механізмів переконання, котрі б не були описані в рутинних підручниках із соціології та психології й не застосовувалися б, до прикладу, численними комівояжерами, котрі сумлінно обробляють київські офіси.
ЗУПИНИТИ АГРЕСІЮ
Нові релігії – це вічний феномен, і двомільярдне нині християнство починалося з культу проклятого тодішнім істеблішментом Ісуса. Не вірте тим, хто стверджує, нібито знає достеменно, скільки НРР в світі (йдеться щонайменше про чотиризначну цифру) й що з ними робити. Але те, що силою їх не здолати, абсолютно зрозуміло. Так, справді, впродовж останньої чверті століття світ струсонули дуже небезпечні НРР. Це: «Гілка Давидова», «Небесна Брама», рух Джефрі Лундгрена, «Сонячний храм» та Рух за відновлення десяти заповідей, члени яких здійснили суїцид або стали жертвами зіткнень із властями; а також два угруповання, чия агресія була спрямована назовні, проти нечленів груп – це Аум Синрикьо та «Сім’я» Чарлза Мансона. До лідерів таких сект повинні застосовуватися (й застосовуються) заходи, передбачені кримінальними кодексами. Так є і так має бути. Але приголомшеність клятими фінальними запитаннями – «Хто я? Навіщо живу? Що буде після смерті?» – не лікується поліцейськими методами.