Зліші за чеченів

ФОТО: автора

 

 

«У вечері на вулицю не виходь», – почула я застереження власників «Газелі», які підвозили мене від Абакана (Республіка Хакасія) до столиці Тиви Кизила. Потім це саме довелося вислуховувати разів із десять протягом чотирьох днів. Після цього попередження починаєш уважніше озиратися на вулицях. Удень столиця Тиви – провінційне місто Російської Федерації: скрізь написи російською, «рублені ізби», слов’янські обличчя. Але вечоріє, й на вулицях залишаються тільки азіати, «русскіє» як крізь землю провалилися, а разом із ними зникла й міліція, якої вдень хоч греблю гати.

 

Виходжу ввечері з готелю й запитую про це трьох тивинських джигітів, які відпочивають на парковій лавочці. «Гуляти в Кизилі ввечері справді не можна», – підтверджують хлопці. «Чому? Тому, що любимо ножичком різати. Розумієш, традиція в нас така. Ось у мене три ножові поранення», – гордо відповідає один із тивинців. «Тож, правду пишуть в Інтернеті, що ви «русскіх» ріжете?» – ставлю запитання в лоб. Хлопець одразу міняється в обличчі. «Ти ставиш неправильні запитання»,– шепоче він із явною підозрою.

 

Житель сусідньої з Тивою республіки хакасець Віктор таксує між Абаканом і столицею Тиви. «Тивинці будуть вам розповідати, як вони люблять «русскіх». А насправді більшість не проти повторити погроми росіян, які тут були на початку 1990-х. Навіть нас, хакасів, тивинці ненавидять. Вони вважають, що ми запродалися Росії. Тут навіть останній п’яничка – націоналіст», – емоційно обурюється таксист. Він попередив журналіста Тижня, що також варто втриматися від поїздок у Західну Тиву, де етнічних росіян майже не залишилося. Певна річ, проблему «в Тиві ріжуть «русскіх» не слід аж так перебільшувати. Авторка статті кілька разів поночі ходила Кизилом і ніхто її не зарізав. Також «ріжуть» не лише «русскіх». Для тивинської молоді дуелі на ножах – це питання авторитету.

 

«До речі, це росіяни нас навчили», – пояснює дивну традицію різати ближнього свого Ігор Бадра, місцевий опозиціонер і екс-міністр. За його словами, СРСР засилав у Тиву зеків, які намагалися ставити місцеве населення на ножі, й тут уже тивинці згадали, що саме вони колись були передовим загоном Чингісхана… «В селі Каа-Хем раніше жили українці, справжні бандерівці, дуже люті були до тивинців – ілюструє свою думку Бадра, – а тепер там жодного українця чи росіянина – всі повтікали. Навіть чеченці визнали, що, порівняно з нами, вони цивілізованіші люди». Жіночка у відділі статистики кизилської лікарні швидкої допомоги на запитання, скільки «порізаних» щодня привозять – відповіла: «Двадцять!» І це на маленьке стотисячне місто! Є поміж них і «русскіє». «Але не так багато, як раніше. Ви знаєте, ми навчилися бути обережними. На вулицю ввечері не виходимо», – сказала лікарка, етнічна росіянка.

 

«Росіяни тут у меншості, та й пригноблені», – цю фразу від етнічних росіян я чула в Тиві неодноразово. Дві дівчини зі «Сбєрбанку», зокрема, поскаржилися, що росіянам у Тиві складно зробити кар’єру, бо на посади начальників беруть винятково тивинців. Псаломщик Олексій із Троїцької церкви, на якій час від часу з’являються написи «Наґлиє русскіє, вон із Тиви» розповів, що росіяни й далі тікають із республіки, додавши: «Є такі, котрі, навпаки, сюди приїжджають, але це – наркомани, для них тут рай».

 

 

Тива лише в 1944 році ввійшла до РФ. До цього її історія дещо нагадувала українську: деякий час країна мала свою державність – Тивинську Народну Республіку. Згодом державних діячів розстріляли, радянська влада репресувала інтелігенцію, шаманів і лам. Це було не так уже й давно, в 50-х роках минулого сторіччя, тож не дивно, що тивинці воліють не обговорювати з незнайомцями національних образ. Тим паче, що нині відділення ФСБ займає один із найбільших будинків у столиці республіки.

 

На початку 1990-х у Тиві на повний голос лунали заклики до відновлення державності. Виразником цих ідей стала партія «Хостуг Тива», тобто «Вільна Тива». Тоді по всій країні спалахнули стихійні погроми росіян – десятки тисяч утекли з Тиви за Саяни. В той час навіть існувала партія з екзотичною назвою «Союз бездомних». Вона займалася тим, що заселяла

етнічних тивинців у звільнені росіянами квартири. Представники влади неохоче згадують ті часи. Наприклад, мер Самагалтая (першої столиці Тиви) Доспан Салім повідомив Тижню, що погроми мали місце лише в одному селищі. Однак етнічний росіянин дядя Едік це заперечує: «В 90-х тут була майже війна. Політики вам казатимуть, що нічого такого не відбувалося. Мені вікна вибивали, погрожували – обіцяли зарізати, хоча я живу у відносно спокійній східній частині країни. Зараз, авжеж, спокійніше, але все одно живемо в страхові. Купив квартиру в Абакані, вона маленька, поганенька, та коли що, маю куди тікати».

 

Тива тоді зі складу Росії не вийшла. Хоча прийняла екзотичну конституцію, в якій республіка стала матрьошкою, тобто було проголошено, що Тива – суверенна держава всередині РФ із правом виходу. Про тодішню тивинську кухню сепаратизму Тижню відверто розповідає Ігор Бадра, в ті часи міністр зовнішньо-економічних і міжнародних зв’язків. Каже, що головним прихильником незалежної Тиви тоді був глава республіки Шеріг-оол Ооржак: «Він мене не раз переконував, що наше основне завдання – вихід із Росії. Ооржак мені говорив: «Щоб захиститися від агресивних дій Росії, ми маємо бути хитрими та підступними, як наші предки за часів окупації Тиви китайцями. Ми введемо в «російськомовні» населені пункти некерованих молодчиків. Росіяни одразу побіжать із Тиви. А я робитиму вигляд перед Москвою, що ледь стримую своїх тивинців. Там повірять і навіть дадуть більше дотацій».

 

До речі, подібна позиція влади актуальна для Тиви і до сьогодні. Республіка Тива є на 96% дотаційною, саме дотації й прив’язують її до Росії. Скільки вдалося привезти з Москви грошей – це перша новина, яку тивинські правителі повідомляють народові ще на трапі літака. Ігор Бадра каже, що він особисто за розпорядженням Ооржака налагоджував контакти із зацікавленими в «тивинському питанні» посадовцями з Китаю, потім США, Німеччини, Туреччини. «Ооржак якось дав мені чергове завдання – законтачити з … діячами Татарстану й Чечні. З чеченцями все було просто – в Тиві тоді жив близький родич Дудаєва Усман Вельхієв. Коли той виїхав до Москви, то приймав тивинське керівництво в своєму конфіденційному офісі», – розповідає Бадра. Чеченці досі живуть у Кизилі. «Де добувають золото й ростуть коноплі, там буде і чеченець», – жартують місцеві.

 

В середині 1990-х публічний сепаратистський рух почав згасати. Кількох активістів «Хостуг Тива» спіткала дивна смерть, і організація припинила своє існування. (Було здійснено кілька замахів і на Ігоря Бадру, який обрав собі незавидну, як для Тиви, долю опозиціонера. Останній, за його словами, стався зовсім нещодавно, 22 травня – наш співрозмовник стверджує, що в нього стріляв син депутата). Однак ідеї вільної Тиви та партію «Хостуг Тива» час від часу реанімує місцева еліта, коли їй це вигідно. В 2005 році на основі «Хостуг Тиви» був створений потужний провладний блок. «Навіщо я голосуватиму за партії, спрямовані на Москву. Навіщо нам у Великому Хуралі люди, які служать чужому дядькові?» – йшлося в програмних матеріалах цього блоку. Зараз, щоправда, політична доцільність інша. В республіці можна знайти лише одну партію – «Єдина Росія». В її лавах – учорашні члени «Хостуг Тиви» та комуністи, представники клану влади й опозиції. «Всі павуки в одній банці. Всі звинувачують одне одного в націоналізмі. Й усі намагаються сподобатися Путіну», – жартує Ігор Бадра.

 

 

 

Представники влади нині дуже обережні в питаннях тивинсько-ро сійських відносин. Наприклад, у Тиві зараз є така проблема: з Красноярського краю сюди почали будувати залізницю, до цього часу такого «свіжого» винаходу цивілізації, як рейкова дорога тут не бачили. Здавалося б, треба радіти, але в Тиві вважають, що це – проблема. Ось Доспан Салім з обережністю розповів журналістові, що багато жителів Тиви та політиків проти. «Є побоювання, що тивинці розчиняться як нація, загине наша дика природа, а російські олігархи вигребуть корисні копалини», – каже Доспан. «А хто ті політики, котрі так думають», – перепитав Тиждень. «Є такі політики», – багатозначно відповів Доспан.

 

Хоча з чужинцями тивинці зазвичай невідверті, інший політик, який проводив екскурсію стійбищами скотарів і досить довго тримав язик за зубами, в якусь мить не витримав. Нахилившись до вуха кореспондента Тижня, щоб не чули господарі юрти, він прошепотів: «Від’єднатися від Росії? Ми повсякчас про це думаємо. Нинішнє будівництво залізниці перетворює нас на придаток Росії. Нам ця дорога не потрібна. Краще взяти кредит у Китаю та розвивати своє господарство самим. А природні ресурси, до яких російські олігархи будують залізницю, нехай краще полежать – дорожче коштуватимуть». Після цього наш господар замовк і на цю тему більше не промовив ані слова.

 

Прості жителі Тиви пов’язані з Монголією та Китаєм не менше, ніж із Росією. Більшість населення працюють «човниками» – скуповують дешеві китайські лахи в Монголії та Китаї й везуть продавати їх у Росію. А тивинська молодь часто їде вчитися не до Москви, а в Улан-Батор і навіть Пекін. Китайський бізнес активно інвестує в республіку. Китайці навіть пропонували Тиві побудувати залізницю до Монголії й там з’єднати її з гілкою на Китай. Тивинці були «за». Магістраль у Монголію ледь не почали будувати раніше, ніж гілку з Росії, та вчасно втрутилася федеральна влада й російські олігархи. Знайшли компроміс: дорога з Красноярська перетне Тиву й вийде на Монголію.

 

Однак таке «залізничне» рішення не всім до вподоби. Наприклад, звичайна молода мама з немовлям на зауваження журналіста в громадському транспорті: «Як добре – незабаром у вас буде залізниця», враз спохмурніла. «Не потрібна нам ця дорога. Росія нас поневолить», – заявила тивинка.

 

«А ви хіба не Росія?» – спитав Тиждень. Жінка тільки незадоволено зиркнула…

 

 

 

Насправді багаті люди в Тиві зробили свої капітали не на китайських лахах, не на баранах, і навіть не на бюджетних «відкатах». Тут багатіють на коноплях. Ця рослина і є тим аргументом проти сепаратизму, який залізно тримає Тиву біля Російської Федерації.

 

Адже далека республіка забезпечує цим екзотичним товаром усю Росію. Якщо ж по Саянах пройде державний кордон – обсяги збуту суттєво знизяться. На південному сході РФ добре росте не лише «тивинка», але й «амурка». Саме вона в разі проблем із перетином кордону «тивинки» посяде її місце на ринку.

 

Поки що північний ринок необмежений, в ньому є місце для конопель із різних республік. І обсяги зілля, що йдуть із Тиви, можуть вразити кого завгодно. Ось, наприклад, повідомлення МВС Красноярського краю за 2002 рік: «Протягом жовтня – листопада на кордоні Хакасії та Тиви 93 міліціонери взяли участь в операції «Блокпост – Саяни». Вперше за історію Росії вдалося вилучити 450 тонн конопель».

 

Така кількість зілля свідчить про те, що наркота перетинала кордон Тиви організованими автомобільними колонами.

 

Легкий наркотик із Тиви через Росію мандрує далі на Захід. Ігор Бадра стверджує, що в Нідерландах діє неофіційне представництво республіки. До речі, це опосередковано кілька років тому підтвердила тодішній депутат Ради Федерації від Тиви Людмила Нарусова: «З коноплями не треба боротися, тивинці збирають їх, бо їм треба годувати дітей. Потрібно узаконити її збирання, але постачати в країни, де вона дозволена. Наприклад, у Голландію. Тива в результаті отримає значне джерело прибутку».

 

Знизу піраміди конопляного бізнесу – переважно діти скотарів. Це вони збирають шишечкита пилок, бо малих не посадиш за ґрати. Про це в Тиві говорять відверто. А ось хто на наступних ярусах піраміди – таємниця.

 

Масштаби наркотрафіку через Саяни такі, що зрозуміло: цей бізнес не може існувати без політичного даху. Хоча саджають за конопляні гріхи, певна річ, лише представників опозиції. Наприклад, два роки тому засудили рідного брата нинішнього керівника республіки Шолбана Кара-олла. Коли його спіймали в Хакасії з портфелем маріхуани, нині впливовий брат тоді тільки змагався за вищу посаду керівника уряду, перебуваючи в опозиції. Чи інший приклад: поки Тиждень був у Тиві, республікою ходили чутки, що нинішній опозиціонер, супротивник Кара-олла – спікер Великого Хуралу Оюн кудись утік, щоб його не посадили як наркобарона.

 

Люди, з якими Тиждень спілкувався в Тиві, натякали, що «кришує» наркотрафік не лише місцева еліта. Мовляв, рильце в анаші й у федеральної. Хоча говорити на цю тему в Тиві бояться куди більше, ніж обговорювати національне питання. Навіть Ігор Бадра, який відверто звинувачував владу Тиви в сепаратизмі, тут закликав до обережності: «Наркоту з Тиви в Росію транспортують великими партіями під озброєною охороною. Не думайте цікавитися цією темою, а то вас навіть в Україні дістануть». – «Хто кришує наркобізнес?» – «Держава!» – емоційно заявляє Бадра. «Яка держава?» – «А мені не відомо, яка в нас у Тиві держава. Біс його знає!»