Аналітики з Департаменту сільського господарства США прогнозують, що Україна збере урожай зернових і зернобобових, включаючи кукурудзу на рівні 48 млн т. Зокрема виробництво пшениці становитиме 21 млн т, ячменю 10,5 млн т, кукурудзи 9,5 млн т (при середній врожайності 31 ц/га). Цього року має зрости виробництво ріпаку – на рівні 3 млн т. Порахувавши зернові й ріпак, матимемо врожай, якого за незалежної України ще не було.
ПОВНІ ЗАСІКИ
У. Т.: Чи не буде розбіжності між зарубіжним прогнозом і українською реальністю?
– За СРСР втрати під час збирання й доставки оцінювали до 30%. Коли почалися жнива, по всій Україні йшли дощі. Комбайни деколи не могли зайти в поля. Але навіть якби не було дощів – через важкий колос (що загалом добре) знижуються темпи збирання.
Більше того, минулого року уряд припустився серйозної помилки – ми не експортували зерно. Режим квотування, ліцензування, скандали, коли президент закликав уряд скасувати обмеження, а уряд відмовлявся, – це завдало значної шкоди.
У. Т.: Якої саме?
– Елеваторних потужностей в Україні – на 30 млн т. З них 27 млн т – це так зване сертифіковане зберігання, тобто ті елеватори, в яких можна більш-менш якісно тримати збіжжя. А 3 млн – несертифікованих, де якісно зберігати зерно вже проблематично. Ми закликали всі інстанції на 1 червня цього року розвантажити наші елеватори. Натомість вийшли на цю дату із залишками, яких в Україні за 17 років не було – 7 млн т зерна. Зазвичай вони становили 3,5 млн. А тепер починаємо приймати новий урожай. Із 27 млн т ємностей 6 млн зайнято старим збіжжям (1 млн з’їли) – залишається десь 21 млн. А прийняти треба тільки однієї пшениці 21 млн т, а зби- раємо одночасно пшеницю, ячмінь і ріпак. От і маємо проблему – куди засипати врожай?
РОБОТА НА КОНКУРЕНТІВ
У. Т.: Можливо, слід активізувати експорт?
– Навіть за низьких урожаїв ми зазвичай на 1 липня мали укладених контрактів по форвардах і тендерах на 3 млн т, а цього року унаслідок урядових обмежень – лише 1 млн. Минулорічний урожай займає потужності зі зберігання, новий іде в дуже великих обсягах. Це зерно зараз переміщуватимуть у порти. Але позаяк немає укладених контрактів у необхідних обсягах, може статися так, що зерно доставлять, а в портах не буде кораблів. І зерно просто нікуди буде везти. Зараз ситуація дуже напружена. Вихід із неї один – зняти всі перешкоди, щоби пришвидшити експорт. Ми маємо вивезти зайве зерно за межі України.
У. Т.: Але крім кораблів, є ще й вагони…
– З 13 тисяч українських зерновозів 1800 несправні (а мало би бути не більше 700–800), а ще 4800 перебувають за межами України. Я з цього приводу виступав на аграрному комітеті ВР, просив, щоб доручили міністерству транспорту доповісти урядові, яка кількість українських вагонів перебуває за межами України? Де вони, в яких країнах, і чому вони там, а не тут? Кожний вагон, який перебуває на території Росії та Казахстану і перевозить у порти їхнє, а не наше зерно, працює на наших головних конкурентів.
У. Т.: Конкуренцію Україні складають лише Росія і Казахстан, чи ще якісь країни?
– Росія, Казахстан і Україна постачають зерно в одні й ті самі точки світу. Це Північна Африка (Алжир, Марокко, Єгипет), країни ЄС, якщо говорити про пшеницю. Росія зараз інтенсивно розвиває два глибоководні порти – Туапсе й Новоросійськ. А в нас такі глибоководні порти вже є – це Іллічівськ, Одеса, Севастополь. Тобто наші умови наба- гато вигідніші, ніж у Росії, й особливо Казахстану, в якого взагалі трагедій- на ситуація з логістикою. Якщо ми наростимо виробництво, то зможемо витіснити їх із цих ринків. Коли вести розмову про кукурудзу, то наші конкуренти – США й Аргентина. Але США потрібно подолати 6 тис., а Аргентині 4,5 тис. морських миль, щоб досягти Єгипту, найбільшого імпортера кукурудзи. Тоді як нам до Єгипту – 1,1 тис. морських миль. Ячменю у світі виробляють 15 млн т, і половину його споживає Саудівська Аравія. Головні світові постачальники – це Австралія й Україна. Але відстань від Одеси до Саудівської Аравії близько 2 тис. морських миль, тоді як від Австралії – 6 тис. морських миль. Тобто ми – у втричі вигіднішому становищі. Тому нарощування виробництва ячменю в Україні безумовно витіснятиме з ринку Австралію. Ми – в унікальному становищі, просто не реалізуємо його повною мірою. Якщо вийдемо на середньо-європейську врожайність, то об’єктивно, за логістикою й економічними показниками, потіснимо всіх наших конкурентів.
У. Т.: Але зростання експорту означає збільшення пропозиції – а, отже, й падіння цін на зернові.
– У 2004-му зібрали 41,5 млн т – урожай, подібний до очікуваного цьогорічного. З цього врожаю в 2005–2006 маркетинговому році ми експортували зерно до 80-ти країн світу. Це був рекорд за роки незалежності – на експорт ішло 13,2 млн т лише зернових. Цього року весь світ за балансами очікує, що ми експортуємо 17 млн т зернових, разом із ріпаком. Тож обсяги очікуються безпрецедентні. Причому все це зерно ми продамо вигідно для себе, адже особливих передумов для зниження цін немає. Зараз ціни впали, але це природне сезонне явище. І я не думаю, що воно цього року довго триватиме. Я можу однозначно сказати, що цей рік принесе достатній прибуток усім маркетинговим ланкам, які діють в агробізнесі.
ВЛАДА ЛИШЕ ЗАВАЖАЄ
У. Т.: Українська зернова асоціація вважає, що державі потрібно менше втручатися в аграрний бізнес?
– Тут цікава ситуація: торік, коли ми сіяли, ВР не працювала. Весною сіяли – ВР теж не працювала. Зараз збираємо врожай – вона знову не працює. Мушу визнати, що така ситуація, як не парадоксально, призвела до гарного врожаю. При цьому світова ціна на всі зернові зросла вдвічі-втричі. Три роки тому тонна пшениці в порту на борту судна коштувала $120–140, сьогодні – $300, а часом піднімалася й до $400. Для України склалася дуже економічно вигідна ситуація, тому неважливо, який буде уряд чи парламент. Будуть вони працювати чи не будуть – за такої ціни бізнес інвестуватиме гроші в сільське господарство, й ми матимемо хороший урожай. Держава в цій ситуації може або допомогти й прискорити ці позитивні тенденції, або загальмувати їх, але поміняти їх вона вже не може.
У. Т.: Зрозуміло, що зернотрейдерам вигідно продати більше за кордон – але ж торік могло статися так, що в Україні виник би дефіцит зерна?
– Минулорічні квоти мотивували весняною посухою, і їх запроваджував уряд Януковича до 1 жовтня 2007 року, потім їх пролонгували на місяць… Ми мали відправити на експорт 5 млн т, але вони боялися випускати це зерно. Нам казали: «Давайте почекаємо, подивимося, як перезимує». Ми питаємо: «А що ви хочете, щоб перезимувало?» Нам кажуть: «Ну як це – кукурудза, ячмінь, пшениця». Але ж кукурудзу і ячмінь на зиму не сіють… А ми зібрали 7,4 млн т кукурудзи, за потреб України в 5 млн т. Через те, що ми випали з міжнародного ринку – порушився світовий баланс, зросли ціни. На цих цінах заробили наші конкуренти. А в кінці сезону, коли всі країни вже все закупили й ціни впали, ми вийшли на ринок і ще більше їх обвалили. І за найнижчими цінами продаємо! Це ілюстрація того, що може уряд. Світовий банк – незалежна установа – порахував наші збитки від квотування-ліцензування й показав, що сільськогосподарський сектор зазнав втрат на 15 млрд грн. Ані уряд, ані Верховна Рада не дали відповіді ні нам, ні Світовому банку – правильно пораховано ці втрати чи неправильно. Якщо правильно – хто поніс відповідальність? Ми зараз гадаємо, в якому місяці знову запровадять квотування-ліцензування. Якомусь чиновникові щось спадає на думку, в результаті зазнаємо мільярдних збитків, але ніхто ні за що не відповідає.
КВАРТИРА ДЛЯ ГОЛОВБУХА
У. Т.: Українські фермери дуже скаржаться на зернотрейдерів– мовляв, вони не приймають зерно на елеватори, збивають ціни…
– Торік зернотрейдерів звинувачували в тому, що вони дають надто високі ціни під час купівлі зерна. Й начебто через це наш сільгоспвиробник не хотів продавати свою продукцію Аграрному фонду – той мав купити 750 тис. т, а купив лише 400 тис. Питання, а кому ми давали високі ціни? Виробникові зерна! Він купує дизельне пальне, засоби для захисту рослин за світовими цінами, а зерно повинен продавати за цінами, встановленими Кабінетом Міністрів? А цього року нас звинувачують у тому, що ціни занижені.
Сьогодні в Україні працює вся топ-десятка світових зернотрейдерів. Вони конкуренти – ніколи ці компанії між собою не домовляться. Плюс наші фірми: наприклад, «Нібулон», котрий останнім часом за обсягами навантажень перебуває попереду західних. Або «Кернел груп» (власник Андрій Веревський із БЮТу), який кілька тижнів тому купив Іллічівський перевалковий комплекс – найбільший в Україні комплекс у глибоко-водному порту. Між ними така конкуренція, що наш товаровиробник може обирати – продати комусь із топ-десятки, продати на внутрішні ринки, притримати… В цьому є щось погане? Назвіть хоча б одного сільгоспвиробника, якого б трейдер примусив продати йому дешево зерно?
У. Т.: Йдеться про невеликі фермерські господарства. Вони звертаються на один елеватор – немає місця, на інший – те саме…
– Цього року на елеваторах і справді така ситуація – як можна 50 млн т розмістити у призначених для 30-ти? Але до чого тут зерно-трейдери до елеваторів?
У. Т.: Виходить, що конкуренція є тільки в теорії…
– Якщо взяти членів Зернової асоціації, то їм належать 120 елева- торів, а в Україні їх – 600. Усі інші власники елеваторів – різноманітні українські компанії, сільгоспвироб- ники. А те, що, вибачте, в конкрет- ному районі начальник міліції разом із прокурором «тримають» дирек- тора елеватора, змушують його ро- бити ціни на 50 грн нижчі й скупо- вувати навколо все, бо мають з усього «відкат»… Трейдери до цього не причетні.
У. Т.: А що треба робити, аби якось змінити ситуацію? Є низова ланка – селянин. Бог йому послав урожай, а куди йти – він не знає. Поткнувся до найближчого трейдера – а йому пропонують 600 грн за т ячменю замість 1100.
– Три роки тому таке траплялося, бо тоді були низькі ціни. Але наші селяни не дурні. Всі фермери приховують інформацію. Керівникам господарств вигідно не показувати реальний урожай, бо вони потім розраховуються за паї. Директорові чи головбухові в корпоративному підприємстві вигідно приховати частину врожаю, продати за готівку й купити дочці в Києві квартиру. А трейдери показують реальні конкурентоспроможні ціни. Якщо близько від порту – можна продати пшеницю за 1400 грн, якщо далеко – 1250 грн. Це гарна ціна.
У. Т.: Кажуть, що за підсумками 2008/2009 маркетингового року Україна знову зможе називати себе житницею Європи. Це так?
– Безумовно. Більш того, стратегічне завдання України – стати житницею для країн Північної Африки, Середнього та Близького Сходу – країн, які мають значні запаси нафти та газу. Ці енергетичні ресурси конче потрібні Україні. Значне збільшення виробництва зерна створює також необхідні та достатні умови для будівництва біопаливної промисловості держави, що в свою чергу забезпечить виробникам зерна надійні ринки збуту сільськогосподарської продукції.