Швидкі до діла

Коли восени 2003 року спалахнув українсько-російський конфлікт навколо острова Тузла, 95-та окрема аеромобільна бригада (Житомир) перебувала в стані підвищеної бойової готовності. Інакше кажучи, це означає, що у військові частини привезли зброю, а особовий склад у будь-який момент готовий був вирушити на місце подій – воювати за Україну. Тоді, на щастя, не довелося. Проте всі зрозуміли: загроза може виникнути коли завгодно. Особливо це пам’ятають в Об’єднаних силах швидкого реагування, до яких належить і 13-й окремий батальйон 95-ї окремої аеромобільної бригади. Тиждень завітав до найшвидших в Україні вояків.

 

 

«Ви готові захищати Україну в разі небезпеки?» – запитуємо старшого лейтенанта Руслана Анікіна. Він упевнено відповідає: «Так». Цьогоріч як миротворець він був у Косові, тому знає, що таке війна без прикрас. У собі він впевнений, а от у молодших колегах – не дуже. Каже, молодий солдат навряд чи розпізнає зброю ворога або зорієнтується в екстремальній ситуації. Пан Руслан також запевняє, що коли виникне така потреба, українська армія воюватиме гідно. «Хоча все залежить від супротивника. Якщо він рівний з нами, у нас є всі шанси перемогти. Якщо ж сильніший – буде важко», – каже Руслан Анікін. Далі уточнює, що під рівним супротивником він має на увазі армії країн СНД, сильніші – армії розвинених країн, зокрема, блоку НАТО.

 

Старший лейтенант Анікін до- пускає, що в разі бойових дій із Росією чи іншими державами СНД дехто з українських солдатів може навіть відмовитися воювати, адже в багатьох батьки, друзі чи просто знайомі живуть у колись братніх республіках. Дехто каже, що їм все одно, з ким воювати, головним мотивом служби для них є гроші.

 

Складно атакувати чи втікати від ворога в плащі-наметі зразка радянської доби, розповідають інші вояки, які брали участь у миротворчих операціях. «У солдатів інших держав на випадок дощу є гарні водонепроникні костюми, які складаються з курток і штанів. Ми бігаємо у цих плащах, які серед кущів перетворюються на лахміття», – кажуть миротворці. Вони взагалі не задоволені уніформою, яку надає Україна своїм воїнам – вона дуже ненадійна, швидко псується. Ще один витвір радянського військпрому супроводжує наших солдатів уже понад півсторіччя – РД-54. «Рюкзак десантника» моделі 1954 року. В ньому багато речей, які, певна річ, не потрібні в 2008 році. Найвправніші просто викидають зайві речі та докладають те, що їм справді може знадобитися.

 

Коли ми говоримо з військовими про захист української державності, діалог сам собою переходить до найболючішого питання – квартирного. З 200 тис. Українських військовиків на черзі за житлом стоять майже 50 тис. «Якщо в родини солдата не буде свого дому, він не стане воювати, щоб захистити майно багатих», – написав у книзі про становлення незалежного Сінгапура його перший прем’єр-міністр Лі Куан Ю.

 

«Командира вбито» – це назва однієї з навчальних операцій, яку відпрацьовують солдати просто на території частини, в містечку, яке імітує місце бойових дій. «У разі, якщо командира вб’ють, командування бере на себе старший за званням», – знають всі солдати. Та насправді все виглядає трохи інакше. Дехто не може перебороти стрес у такій ситуації.

 

Старший сержант, фельдшер Інна Борисова, яка вже вісім років служить за контрактом, розповіла, як під час навчань їй доводилося кидати бойову гранату: «Було справді страшно – від усвідомлення того, що я випадково можу знищити все навколо себе. Цей страх може призвести до заціпеніння й жахливих наслідків». Щоб цього не сталося, в кожній роті є психолог.

 

Психолог однієї з рот, старший лейтенант Ігор Лещук, який брав участь у миротворчих операціях, каже, що регулярно показує солдатам зі своєї роти фотознімки та відео з місць бойових дій. Ці страшні кадри мають психологічно підготувати солдатів. Та багато хто сприймає це як кіно. Бійці, яким довелося воювати, переповідають молодшим товаришам історії. Це теж має підготувати їх до ймовірних непередбачених ситуацій. Самі ж миротворці кажуть, що впевненіше почуваються, коли воюють. З розмови відчувається, що їх тягне назад, у гарячі точки, де життя виглядає повніше і яскравіше. До того ж, відрядження на війну завжди оплачується краще, ніж «сидіння» у військовій частині.

 

Чимало наших співрозмовників звертали увагу, що саме стрес може дезорієнтувати солдата. В цьому разі необхідно тренувати швидкість та адекватність реакції. «За реакцією та вправністю наші хлопці – чи не найкращі серед військовиків інших країн, – каже старшина Віктор Саламаха. – Я спостерігав це й під час воєнних дій, і в багатьох міжнародних навчаннях. Та й солдати-іноземці самі мені казали. У цьому ми справді одні з перших».