Перша книжка

Культурна ініціатива «Форум видавців – дітям», яка відбулася в середині травня у Львові, об’єднала понад 170 акцій, спрямованих на пропаганду та розвиток дитячого читання. Учасникам і гостям львівського Форуму повідомили радісну новину: Міністерство культури почало розробку довгоочікуваної концепції Державної програми підтримки читання в Україні. За подібною програмою, наприклад у Великій Британії, кожна мама, яка народжує дитину, отримує не тільки книжку по догляду за немовлям, як в більшості міст України, а й пакет із дитячою літературою.

 

Прогрес у дитячому книговиданні є. У 2006 році в Україні видано 786 назв дитячих книжок, а минулого року – вже 1261 назву загальним накладом 5 млн 500 тис. примірників. Навряд чи якась інша галузь розвивається так бурхливо. Поряд із українськими видавництвами, серед яких найбільші – «Ранок» і «Школа», відкривають свої представництва та філії російські гіганти – «Ексмо» («Країна мрій»), «Росмен» («Перо») та «Махаон». До того ж, українською тепер друкують і в російській провінції. Це при тому, що дитяча книга непроста як за поліграфією, так і в розповсюдженні, бо потребує значно більших інвестицій, аніж просто текстова. Це пов’язано з ілюструванням. Художники, яких і без того важко знайти, йдуть у більш прибуткові галузі – рекламу чи дизайн. Видавництва дорослої літератури зазвичай багато років працюють для того, щоб завоювати лояльного покупця, промотуючи свою торгівельну марку. У випадку із дитячою літературою цей спосіб не виправдовує витрат, бо діти виростають, і треба практично щороку завойовувати нового споживача.

 

 

Аналіз читацьких формулярів у дитячих бібліотеках показав, що найбільше українських дітей цікавить Гаррі Поттер. Далі йдуть твори шкільної програми, а сучасні українські підліткові видання не користуються популярністю. Цей факт насторожує фахівців. «Згідно з психологічною теорією соціального навчання, люди різного віку, та передусім діти, моделюють свою поведінку, а відтак і своє літератури. А наші діти сьогодні майже позбавлені національних сюжетів, орієнтованих на сучасність», – розповідає Тижню доктор психологічних наук, академік Інституту психології НАН України Наталія Чепелєва. Навіть купуючи україномовну книжку для маленької дитини, батьки часто стикаються з ілюстраціями, виконаними в стилі іншої культури, найчастіше російської. Пояснення просте – економічна доцільність змушує потужні російські видавництва ілюструвати україномовні версії малюнками з готових російських. До того ж, знайти суто українську казку, наприклад, про Козу-Дерезу чи Солом’яного бичка, не так-то й легко. Проте й позитивні тенденції очевидні: якщо навіть росіяни почали видавати книжки українською, значить, на них постійно зростає попит.

 

Але й провідні світові дитячі письменники потрапляють на український ринок дуже вибірково. «Є дуже багато авторів, які відомі практично в усьому світі й зовсім не відомі в нас. Це парадокс, який я не можу пояснити, – розповідає Олександра Коваль, президент Форуму видавців. – Наприклад, німецьку письменницю Кірстен Бойє, лауреата багатьох літературних премій, одну з найкращих дитячих письменниць Німеччини, знають у всіх країнах Європи, крім України та Росії. Загалом, таке враження, що в Україні перекладають переважно ті книжки, що вже видані в Росії»

.

Сучасну дитячу українську літературу творять лише 25–30 авторів. Деякі з них «дитячі» лише умовно, бо пишуть і для дітей, і для дорослих. Видавництво «Грані Т» спеціально замовляє «дорослим» авторам дитячі книжки, чи не примусово залучивши до дитячого писання Любка Дереша, Світлану Поваляєву та Ларису Денисенко. За власним бажанням пишуть для дітей фантасти Марина та Сергій Дяченки, перевіряючи на 11-річній доньці Стасі якість текстів. Батько трьох дітей Андрій Курков є автором уже п’яти дитячих книжок. Утім, він почав писати казки ще до їхнього народження, коли служив охоронцем Одеської в’язниці – дитяча література іноді потрібна й дорослим. «Найбільшою проблемою сучасної дитячої книжки, – вважає Курков, – є те, що у нас досі немає дитячого національного бестселера. Немає якогось одного сучасного українського автора, котрого б читала переважна більшість, скажімо, тринадцятирічних – вік, так би мовити, максимального захоплення людини читанням».

 

 

Психологи попереджають, що сучасній культурі властива тенденція до спрощення. Телебачення подає нам переварену жуйку: поєднання відео та вербального ряду «ковтається» без осмислення, а інтерпретаційні процеси не розвиваються. Книжка ж вимагає більшого напруження уваги й розвиває уяву, яка є основою творчості. Страх самотності, що виникає в дитини й підлітка, поглиблюється безконтрольним переглядом телебачення і комп’ютерними іграми, та він може бути подоланий за допомогою читання. Психолог Наталія Чепелєва підтверджує – читання демонструє дитині, що у своїх переживаннях вона не самотня – те саме відбувається й з літературними героями.  Дітям треба починати читати вголос якомога раніше, зокрема казки, щонайшвидше привчати їх до самостійного читання. «Книга навчає знаходити способи поведінки в подібних ситуаціях, підказує вихід. Діти ж найчастіше моделюють агресивну поведінку, бо саме такими моделями наповнене телебачення», – зазначає психолог. На питання, коли варто починати читати, фахівець із психології читання стверджує – в утробі матері! Вже вагітним жінкам рекомендують читати дитячу літературу. В тому ж «віці» можна записатися до дитячої бібліотеки.

 

 

«Читання не належить до кола пріоритетів більшості наших громадян», – вважає Олександра Коваль. Що читають наші діти насправді? – за відповіддю Тиждень завітав до Національної бібліотеки України для дітей, що у Києві на Нивках. Життя тут вирує: в одній залі проходить репетиція танцювальної групи дівчаток-підлітків, у іншій – заняття гуртка дитячого театру, в приміщенні для відеоперегляду не було нікого, та зазвичай сюди приходять цілими класами. Ще в одній кімнаті можна брати диски й слухати їх у навушниках. Так, семикласник Олексій зайшов у бібліотеку послухати гурт Metallica й переглянути журнал Rock cor. У читальному залі було порожньо. Можливо, просто ще не той день.