З року в рік країна потрапляєв пастку упереджених суджень, емоційних висновків, випадкових вражень. Яким би не був«розклад» на політичному олімпі, ми постійно говоримо:«ДОНЕЦЬКІ ЙДУТЬ!» Цей клич тривоги означає не прихід мешканців регіону, а нашу недовіру до них, а точніше наш жах перед їхньою силою та приземленим прагматизмом. МИ — це звичайний київський «мідл»,який не може вибачити ЇМ,що вони не стояли поруч із НАМИ на Майдані й не хочутьвизнавати нашу мову рідною.МИ ж не хочемо зрозуміти,що ВОНИ не мають майже нічого спільного із реальним Донбасом — ВОНИ — наша карикатура на нас самих. На цьому ТИЖНІ предметом нашої уваги є Донбас —справжній, а не вигаданий.