Харків у особах та явищах

Це вони навчили Україну плакати. У новозаснованому університеті (1804) зібрався гурток українських романтиків, серед яких були Микола Костомаров, Ізмаїл Срезневський, Левко Боровиковський. Однією із головних ідей романтичної школи була любов до старовини, яка «мне кохала, піснями пеленала, рідним словом кормила, рідній мові учила».

 

 

«Пафос революції у квітах» – так називали творчість Василя Єрмілова, найвідомішого харківського художника-авангардиста. Як засновник Асоціації українського революційного мистецтва Єрмілов представляв СРСР на міжнародній виставці у Кельні. Художники-конструктивісти тісно співпрацювали і були своєрідним запліччям письменників авангардного руху. Єрмілов також був автором обкладинок журналу «Авангард» та ілюстрацій до книги про себе Валер’яна Поліщука. Харків був не тільки тогочасною столицею УРСР, але й бомонду, літератури. Імена Миколи Хвильового, Миколи Куліша, Михайла Драй-Хмари, Валер’яна Підмогильного – це лише тих, кого розстріляно. «Харків мене підкував і виховав… Я громадянин славного міста Харкова» – писав Павло Тичина.

 

 

1934 року в Харкові відбувся лиховісний з’їзд кобзарів, який організувала радянська влада. Після пафосного дійства всіх його учасників було розстріляно. Ті, хто врятувався виїхали на Захід під час Другої світової війни і рознесли харківську школу по всьому світові – від Австралії до Канади. Сьогодні її відроджує Харківський кобзарський цех.

 

 

 

 

 

Одним із найпопулярніших українських гуртів є харківський «Танок на Майдані Конго». Хлопці навчалися в кулінарному технікумі і почали музичну кар’єру із хіп-хопу. Одними з перших підтримали Помаранчеву революцію. У Харкові також народилася Марічка Бурмака.

 

 

 

 

 

Найвідомішим сучасним анархістом, який народився у Харкові, є лідер російських націонал-більшовиків Едуард Лімонов (Савенко). А понад сто з лишком років тому анархістів тут було безліч. 1879 року брата російського революціонера Петра Кропоткіна – Дмитра, харківського губернатора, убили саме сподвижники ідеї перебудови світу. 1921 року більшовики ліквідували Конфедерацію анархістських організацій України «Набат» – всіх анархістів арештували.

 

 

 

«Більш прибутковою професією від письменника в Україні є хіба що наркодилер», – стверджує харківська гордість – Сергій Жадан. Його активності вистачає не лише на те, щоб вивести на належний рівень позиції східно-українськості у вітчизняному укрсучліті. Він звозить до рідного міста поетів і музикантів, проводить фестиваль «Харківська барикада» і взагалі є взірцем для послідовників – так званої «Генерації-2000», як то Сашко Ушкалов та Дмитро Лазуткін.

 

 

Лесь Курбас зі своїм театром «Березіль» визнаний новатор світового рівня. Сприяла його злету загальна ситуація Червоного ренесансу – Відродження, якому судилося стати Розстріляним. На подібний ренесанс сподівався вочевидь і Андрій Жолдак, коли погодився очолити Харківський академічний театр ім. Тараса Шевченка. Його вистава «Місяць кохання» отримала премію ЮНЕСКО. Проте наступна постановка – «Ромео і Джульєтта. Фрагмент» – викликала неоднозначну реакцію суспільства. Жолдак образився і тепер працює за кордоном.

 

 

Харків – це Держпром, Держпром – це Харків. Але поза цією аксіомою харківський архітектурний конструктивізм представляють також Будинок Проектів (нині головний корпус університету), Будинок кооперації, Клуб будівельників. Не всі вони дійшли до нас у первісному вигляді, але їм пощастило більше ніж конструктивістичним балконам – їх ліквідували в усьому місті, оскільки деякі з них почали падати на голови харків’ян…

 

 

 

Найперший хмарочос та найбільша площа у Європі, найкращий пам’ятник Кобзарю та найперший в Російській імперії . Усе це дає право кожному харків’янину говорити: «Ми – перша столиця України».

 

 

 

 

 

 

 

Є частиною загальнохарківської ментальності та гордості. ХТЗ, Завод ім. Малишева, Харківський авіаційний, Турбоатом – це підприємства-легенди, які творили радянську могутність. Попри загальний стереотип про військову специфіку цих підприємств, вони випускають чимало добротної продукції для економіки країни.

 

 

Дві жінки, дві легенди – Клавдія Шульженко і Людмила Гурченко. Шульженко підкорила Союз своїм м’яким теплим голосом, з її пісень черпали душевні сили сестри і матері радянських солдатів під час Другої світової. Її пісні «Давай закурим» і «Синий платочек» викликали бурю емоцій у фронтовиків. Людмила Гурченко стала символом кількох наступних поколінь радянських людей. Їй поставили прижиттєвий пам’ятник у рідному місті.

 

 

 

Лідер українських комуністів, нарком освіти Микола Скрипник став головним ідеологом і реалізатором політики українізації. Він народився і працював у цьому місті, тут і застрелився влітку 1933-го. На Петра Шелеста, народженого під Харковом, в часи його перебування на посаді першого секретаря КПУ в Москві також дивилися, як на «націоналіста», зрештою з таким формулюванням його і зняли з посади.