О, це був би ще небачений світ! Світ, яким би керували жінки.
Президент Російської Федерації Валентина Матвієнко, президент України Юлія Тимошенко, президент Грузії Ніно Бурджанадзе, президент Казахстану Даріга Назарбаєва, президент США Кондоліза Райс (Хіларі Клінтон), президент Пакистану Беназір Бхутто, канцлер Німеччини Ангела Меркель, президент Франції Сеголен Руаяль – вони б показали, на що здатні нащадки амазонок!
Недочоловіки і наджінки
Шкода, що побачити такий Світовий Матріархат і оцінити його ефективність нам не доведеться. Ми живемо у світі, сконструйованому чоловіками, для чоловіків і за чоловічими законами. Світі, в якому бути чоловіком престижніше, аніж жінкою. Але в якому чоловіки деградують і вироджуються все більше і все помітніше. І хоч в Україні вкрай популярним є міф про фемінну сутність країни, про нескінченних берегинь, про «споконвічний матріархат», про український жіночий рай, на жаль чи на щастя, це лише красива ілюзія. Так, в Україні не було «Домострою» з приписаним обов’язком розправи чоловіка над дружиною. Але правдою є не жіночість, а недочоловічість країни.
Поза сумнівом у сучасній Україні середньостатистична жінка цікавіша, повноцінніша та самодостатніша за середньостатистичного чоловіка.
Порівняно з театром, кіно, телебаченням, культурою, наукою, церквою найбільш авангардною та затребуваною сферою публічного життя в Україні зараз є політика – у ній цей гендерний перекіс з недочоловіками та жінками-надлюдинами відчувається особливо гостро. 
Концептуальна та метафізична різниця між чоловіком і жінкою полягає в тому, що чоловік – це суб’єкт процесу, це той, хто діє, і той, хто відповідає за себе та свої вчинки. Тоді як жінка за своєю природою – об’єкт, на який спрямовані дії суб’єктів. У старокитайській філософії вважалося, що Небо породжує чоловіків, а Земля – жінок. Тому жінка повинна бути підпорядкована чоловіку, як Земля Небу.
Отже, в українській політиці біологічна стать і стать духовна збігаються далеко не завжди: з-поміж українських політиків-чоловіків важко згадати тих, які б поводили себе відповідно до чоловічих моделей поведінки. Багато з них повністю позбуваються чоловічих ознак – суб’єктності, самодостатності, вірності слову, здатності до системного стратегічного мислення, – тому тягти цей суто чоловічий тягар змушені жінки. Якщо аналізувати слова та вчинки ледь не усіх гранд-дам української політики, можна подумати, що вони суто по-жіночому ненавидять одна одну. Але разом із тим не полишає враження, що між ними можлива лише сувора чоловіча дружба.
Кордони країни амазонок
Якби всі ці українські звабливиці об’єднались у партію чи політичну команду, то неодмінно порвали б у мотлох усіх цих політиків-чоловіків! Шансів, що хтось із підкаблучників вижив би чи зберіг обличчя, – жодних. Тож схильні до інтриг та «розводок» чоловіки намагаються звести між собою політичних амазонок, постійно влаштовують їм телевізійні жіночі «бої у бруді».
.jpg)
Про це мало хто знає, але влада в Україні, точніше, її вищі органи, мають таємних берегинь. Якщо на карті Києва або в реалії на місцевості з’єднати лініями три визначних жіночих пам’ятника — «Барбі» з майдану Незалежності, «Бабу в ступі» (Матір-Батьківщина) біля Національного музею історії Великої Вітчизняної війни та Лесю Українку на однойменному бульварі, то вийде справжнісінький магічний трикутник! Бо всередині нього розташувалися всі провідні органи української влади: Верховна Рада, Кабінет Міністрів, Секретаріат Президента разом із Президентом, Верховний Суд, Генеральна Прокуратура, Міністерство внутрішніх справ, а також два районні суди, що відіграють украй важливу роль в українській політиці — Печерський і Шевченківський. І всі три статуї стоять у таких позах, ніби справді чатують на варті. У культурі, як відомо, жіночість представлена двома архетиповими образами – Деметри й Афродіти, себто жінки-матері та діви-воїтельки. Так от, усі три київські кам’яні берегині – яскраво виражене втілення другого образу: нічого «материнсько-родинного», «затишно-домашнього» немає в постаті жодної з них.
Показово також, що київська «Баба в ступі» й аналогічна статуя з мечем у Волгограді на Мамаєвому кургані символічно позначають кордони країни амазонок, що, згідно з«Історією» Геродота, колись дуже давно існувала саме у причорноморських степах сучасної України та південної Росії.