Картина: Мар’ян Пирожок
Найзалежніший той народ, на почуттях якого можна легко грати за допомогою зовнішніх фобій. Прикладів цього багато як у сьогоденні, так і в минулому. Один із них – використання антинімецької риторики після виснажливої війни з нацизмом у повоєнній Польщі. Незважаючи на повернення державності та польської символіки, Польська Народна Республіка не стала Річпосполитою. Проте закріпитися при владі привезеним у обозі Червоної Армії комуністам вдалося саме завдяки маніпулюванню трагедіями і перемогами поляків.
Комуністи чудово усвідомлювали проблемність свого становища: їхня влада була чужою польському суспільству. Тому вже у жовтні 1956 року лідер комуністів Владислав Ґомулка сказав: «Можна правити народом, довіру якого втрачено, за допомогою багнетів, але той, хто орієнтується на таку можливість, приречений втратити усе». Відтак було прийнято лінію на масовану антинімецьку пропаганду. На теренах, приєднаних до Польщі після війни, звідки було брутально вигнано кілька мільйонів німців, систематично змінено усі німецькі топоніми, затерто усі сліди німецькості – спеціальні «летючі бригади» знищили усі німецькі кладовища та пам’ятники, насамперед ті, які увіковічнювали воїнів. Створено Ґрюнвальдський рух для постійного нагадування про перемогу 1410 року та про «одвічність» територіальної спадщини П’ястів у сучасній формі Польської держави. Польські комуністи після війни перейняли усі гасла довоєнної націоналістичної пропаганди. Проте, будучи залежними від СРСР, вони не могли педалювати антиросійського та, меншою мірою, антиукраїнського компоненту ендецької (див словничок) ідеології. Скажімо, табу залишалася польсько-українська війна 1918–1919 років за Львів.
Здобуття незалежності у 1989 році змінило внутрішню ситуацію в Польщі. Прихильники ультраправих поглядів отримали змогу вільно висловлюватися, публікувати власні дослідження, впливати на політичний процес. Але загальна орієнтація польського суспільства на європейські цінності зумовила маргіналізацію цих середовищ, і їхні спроби маніпулювати трагедіями минулого переважно не знаходили відгуку в більшості. Якщо у Польщі й існують антиукраїнські упередження (вони виразно заламалися після Помаранчевої революції), то їхнім джерелом є «цивілізаційна дистанція», уявлення себе як частини культурно вищої Європи, яка протистоїть руйнівному, хаотичному, «варварському» Сходові, де живуть убогі й агресивні «русеки». Зацікавлені у співпраці з незалежною Україною польські еліти не дали розіграти «антиукраїнську карту» у внутрішній політиці. Заснована на постійному експонуванні конфліктів минулого неприязнь далека від головних нуртів сучасної Європи, а відтак, контрпродуктивна.