Психологія виконавців передбачає існування в межах патерналістської моделі – в очікуванні соціального захисту і нормованого робочого дня. Зрозуміло, що патерналізм був притаманний радянській державі, яка намагалася керувати життям своїх громадян. Але люди бізнесу самі хочуть ним керувати.
Звідки взялися підприємницькі нахили в суспільстві, у якому протягом десятиліть бізнес був заборонений?
– Радянську людину характеризувала свідомість виконавця. Але всі люди різні, і серед них вже тоді виділялися свідомі управлінці. Цей прошарок був порівняно незалежнішим і користувався правом прийняття рішень. І та, категорія, що відчувала за собою таке право, подалася за першої нагоди у бізнес. А категорія виконавців лишилася у бюджетній сфері.
Чого хоче від життя людина бізнесу?
– Люди бізнесу мають, як правило, чітку модель щастя. Вони взагалі звикли мислити чітким категоріями, і щастя визначають для себе так само конкретно: власний будиночок, красива дружина, свобода пересування. Бізнесмен відрізняється лабільністю психіки, він динамічніший, живе у світі, який постійно змінюється, і реагувати на ці зміни необхідно надзвичайно швидко. Патерналістська модель більш статична, і люди бюджету, які тяжіють до неї, як правило, не настільки динамічні. Стабільність для них – бажане гасло. Людина бюджету знає, «що я повинен робити». Людина бізнесу знає, «що я хочу робити».
В чому найбільше проявляється відмінність між людьми бізнесу і бюджету?
– Людина бюджету може любити свою роботу, але задоволення від бізнесу більше: результати роботи швидше видно. І ці результати виміряні грошима. А в бюджетника задоволення часто відкладене в часі – як, наприклад, у вчительки, яка виростила хороших дітей. І, роблячи свою справу, така вчителька не мусить поспішати. Взагалі, цінність часу для бюджетника і підприємця – різні. Підприємець знає, що час – це можливість випередити конкурента. А втрачений час – це втрачені прибутки. Але навіть у самих організованих людей бюджету такого розуміння часу немає – швидше навпаки: «солдат спить, служба йде». Лише у вищих ешелонах, у владних структурах воно з’являється – але вже як прикмета відповідальності.
Чи можна стверджувати, що освітній рівень бюджетника загалом вищий?
– Для бюджетника освіта дуже важлива – з дипломом він приходить на роботу і певний час від диплому залежить його подальше просування кар’єрною драбиною. Іноді йдеться не про диплом, а про резюме – але все одно це документ, папірець, який засвідчує професійні навички. Для бізнесу це не важливо. Навпаки, прихід у бізнес tabula rasa невідь звідки нормальний. Ніхто не запитує, як був зароблений перший мільйон. Але репутаційний складник все-таки важливий – з часом стає необхідним диплом. Зокрема, перевага надається іноземному. Інший репутаційний складник – це благодійництво і меценатство, які також мають засвідчити «просунутість», культуру підприємця. Багатих не люблять ніде. Їх або терплять, або з ними миряться, або визначають їхній позитив для суспільства. Щоб схилити до себе суспільство, зробити свій бізнес соціально-легітимним, бізнесмен вдається до всього цього, адже він прагне безпеки – і як людина, і як власник. До речі, 15 років тому, коли зароблялися перші мільйони, хіба говорив хтось про соціальну відповідальність бізнесу?
Кілька слів щодо іміджевих кліше на зразок малинових піджаків. У 1990-х були актуальні, а зараз їх не видно…
– Людина 1990-х у малиновому піджаку збереглася і зараз. Але, по-перше, знайомство зі стилістикою західних колег обов’язкове для бізнесменів, по-друге, такі бізнесмени мають піар-службу. Піар-менеджер на те й існує, аби вчасно порадити костюм від Бріоні замість малинового піджака – тому, що людині в такому костюмі європейські підприємці більше довіряють.