На розширеному засіданні Кабміну Президент представив регіоналку Богатирьову як секретаря РНБО під оплески «помаранчевих» міністрів. Хтось одразу заходився казати про злі плани Ахметова, який, мов скооперувався зі своїми політичними опонентами, хтось став говорити про розкол Партії регіонів тощо. Та по суті мотиви зради не мають жодного значення. Але як красиво все починалося, які дифірамби Богатирьова співала Віктору Федоровичу. «Одна із сильних рис його характеру – не давати волю емоціям… Для політика такого рівня, його поведінка бездоганна», – розповідала про свого шефа «Мама», як між собою називають її регіонали.
Посада глави РНБО вже один раз була розмінною монетою, коли намагалися приборкати норовливого Євгена Марчука під час президентських виборів 1999 року. Спочатку він перебував у опозиції до Леоніда Кучми, а згодом пішов на службу режиму. Очоливши Раду, Марчук зрадив своїх союзників з «Канівської четвірки». Нагадаємо, що ключовим у цій «четвірці» був Олександр Мороз, якого деякі простакуваті люди колись називали самим непідкупним політиком України.
Сьогодні словосполучення «зрадити Мороза» звучить смішно, але свого часу саме це зробила Наталія Вітренко, яка пройшла до Верховної Ради як соціалістка, але незабаром вирішила стати прогресивної соціалісткою.
«Один Кінах», «пів-Яворівського»
Коли Ганна Герман стала прес-секретарем Віктора Януковича, для багатьох це було шоком. Хто очікував такої реінкарнації від директора Київського бюро «Радіо Свобода»? Але для Партії регіонів Ганна Герман стала хорошим придбанням: хто з такими унікальними придихами може оспівувати Віктора Федоровича! «Якби я працювала з ним, показала б його живим, а не глянцевим», – говорила новоспечений прес-секретар про нового шефа одразу після призначення. І дійсно, Герман надала обличчю Януковича певних людських рис.
Інший регіонал, Тарас Чорновіл, був одним із найвидатніших діячів акції «Україна без Кучми», але одного чудового дня раптово «перекувався». Відповідаючи на запитання ЗМІ, чи вважає він себе сином свого батька, Тарас В’ячеславович відповів: «Сином – так, але ніколи не дозволяю собі сказати «продовжувач», бо не можу уявити, як би виглядала Україна, якщо б він був живий, і що ми б робили, якби він був живий. Він формував кожен новий період свого життя». Цікаво, сподобалося б йому те, як сформував свій «біло-синій» період свого життя Тарас?
Після призначення на посаду міністра економіки Анатолія Кінаха Володимир Яворівський сказав, що ми отримали ще один приклад зрадництва та підлості. «Анатолій Кирилович, ви стояли з нами на Майдані, ви йшли на вибори під гучними девізом «Не зрадь Майдан!», – патетично виголошував Яворівський. – Вважаю, що 2007 року мірилом зрадництва може бути «один Кінах».
«Один Кінах» – мірило зрадництва? Не проблема, лише нехай сам Володимир Яворівський згадає, як він у радянські часи працював у газеті «Вісті із України», де справно «мочив» дисидентів: «Ми, українські радянські письменники, рішуче засуджуємо дії літераторів Світличного, Стуса, Сверстюка, Караванського, братів Горинів, Мороза, Чорновола, Осадчого, математика Д. Плюща, В. Некрасова та інших, які загрузли в націоналістичному болоті і не покаялися у своїй антирадянської діяльності. Немає і може бути вибачення тим, хто замахнувся на найсвятіше – на соціалізм, на віковічну дружбу між російським та українським народами, почуття сім’ї єдиної…», – писав Яворівський донос на ім’я Юрія Андропова разом із Павличком та Драчем.
Чим заманили Головатого?
Як і Яворівський, свого часу рухівцями були Олександр Лавринович і Сергій Головатий. Лавринович навіть критикував В’ячеслава Чорновола за надмірну співпрацю з владою. Але настав момент, і затятий опозиціонер Лавринович став міністром юстиції за Кучми. Причому перед цим він очолив парламентську комісію з розслідування зникнення Гонгадзе. Журналісти раділи: принциповий і розумний опозиціонер Лаврінович має вивести «режим» на чисту воду. Та лаври борця для Лавриновича виявилися менш привабливіші, ніж м’яке міністерське крісло.
Сергій Головатий з перших кроків свого політичного життя вважався прихильником демократичних ідеалів, хоч і побув трошки в КПРС. Певна опозиційність не завадила йому бути міністром юстиції за Лазаренка, Пустовойтенка, Марчука, а потім Ющенка. І коли в 2005 році його виключили з фракції БЮТ за те, що він проголосував за Єханурова, це ще можна було якось зрозуміти, але згодом він покинув «помаранчевий» табір та перейшов до «біло-синіх». Як «януковичі» переконали Головатого вступити до своєї партії, навіть страшно уявити, але Головатий стає одним із найпристрасніщих регіоналів. «Я готовий до того, щоб на мене наділи ваші кайдани, пане президент Ющенко. Я готовий до того, щоб сидіти в тюрмі за те, що я відмовляюся виконувати ваш кримінальний антиконституційний указ!», – з надривом у глосі кричав Головатий після оголошення дострокових виборів у 2007 році.
Нинішній міністр транспорту Йосип Вінський сьогодні є одним зі спікерів БЮТ. А колись він говорив ось що: «Ми не були «помаранчевими», наш колір рубіновий. І гадаю, що ми ніколи не будемо «помаранчевими». Ну, що, від тюрми та від коси не зарікайся.
Говорячи про зраду, також варто згадати ім’я колишнього «регіонала» Олександра Фельдмана, який будучи довіреною особою Януковича в 2004 році, в 2006 опинився в Парламенті за списками БЮТу. Про це політик казав: «Після виборів ані мені, ані працівникам штабу ніхто навіть не зателефонував і не сказав: «Дякую». Усі обіцянки, які були дані виборцям і працівникам штабу, мені довелося виконувати самотужки… Напередодні останніх виборів до ВР я зустрічався з керівниками багатьох політичних сил, усі вони щось пропонували. Єдина особа, яка не обіцяла золотих гір, а казала, що доведеться працювати з ранку до вечора, була Юлія Тимошенко». Ось так, просто й відверто: «Я зустрічався з керівниками багатьох політичних сил, усі вони щось пропонували».
Це найгучніші зради в новітній історії. Не варто навіть згадувати випадки переходу численних бізнесменів від політики з регіоналів до БЮТ чи “Нашої України” під час Помаранчевої революції, і навпаки – перефарбування «помаранчевих» в «біло-блакитних» в 2007-му.
«Невже зрадники всі?» – запитає читач. А ось і ні: зрадником не став мер Харкова Михайло Добкін. Пам’ятаєте той відеоролик, де він разом із секретарем харківської міськради Кернесом записує передвиборне звернення до харків’ян. Мер та його права рука там так вишукано матюкаються, що ролик став справжнім хітом Інтернету. І коли Добкіна попросили прокоментувати це, він відповів, що ролик частково змонтовано, але його голос справжній. «Мій голос там реальний, але спілкувався я не з Кернесом, а з режисером, відповідаючи Кернесу лише на певні репліки, коли вони там з’являлися», – зазначив Добкін. Мер сказав, що голос за кадром у тому ролику змонтовано. «Кернес не вимовляв 90% того, що там є», – сказав Добкін, і тим самим взяв все на себе.