На жаль, українці поки що не дуже вміють змушувати гроші працювати. Можливо, причиною цього є властива нам поміркованість. Нас ще не зачепив ажіотаж навколо цінних паперів, який пережили сусіди-росіяни. Ми ж звикли відносити вільні кошти до банку. Та насправді депозити – це спосіб зберегти гроші, а не примножити їх. За 14–16% річної інфляції в Україні класти гривні на депозит під 12–17% не надто вигідно. Інша справа – фондовий ринок, на якому торгують цінними паперами. Аналітики стверджують, що він знаходиться саме в тій зародковій стадії, коли, вклавши гроші в потрібному місці і в потрібний час, реально в майбутньому стати мільйонером.
Без зайвої мороки
Інвестувати в цінні папери можна самостійно, а можна довірити свої кошти в інвестиційний фонд, сподіваючись на щасливу руку його працівників. Самостійне управління дає найбільше прибутків. Від рівня професійності інвестора залежить і прибутковість, і рівень ризику. Хоча є кілька мінусів.
Якщо спеціальних знань обмаль, замість вас усі питання, пов’язані з купівлею-продажем акцій, їхньою перспективою та ліквідністю, вирішуватимуть спеціалісти компанії з управління активами (КУА). Для цього вам потрібно прийти до пайового інвестиційного фонду (ПІФ) і придбати спеціальний сертифікат.
Зібравши внески у охочих заробити легкі гроші, КУА формує портфель фонду з акцій підприємств, причому намагається придбавати акції з найбільшою перспективою зростання ціни. Він також інвестує залучені кошти в банківські депозити та інші активи, наприклад, у нерухомість, корпоративні права. Ця частина інвестицій – це фінансовий гарант стабільності фонду, який знижує ризики. «Працюють» на прибутковість ризикованіші інструменти – цінні папери. Купуючи їх дешевше, КУА продає дорожче, з чого й отримує прибутки. Якщо компанія грамотно інвестувала довірені їй кошти, то вартість фонду зростає, а, відповідно, збільшується прибуток пайовика, тобто ваш. Значний плюс ПІФа є й податок, який виплачується лише один раз – у момент продажу сертифіката (їх викуповує сама управляюча компанія). Але за все потрібно платити: витрати на відкриття рахунку цінних паперів, на обслуговування його й послуги КУА разом сягають 10% середньорічної вартості чистих активів, але не більше – це максимальна межа, встановлена [164]законодавством.
Щодо гарантії повернення коштів, то її не існує, жодного страхування фінансових ризиків для учасників інвестфондів немає. Хоча б тому, що від фінансових ризиків і навіть краху не застрахований абсолютного ніхто. Ситуація на фондовому ринку залежить від політичної й загальноекономічної ситуації в країні й світі, наприклад, ціни на золото, – від усіх тих чинників, які так чи інакше впливають на розвиток економіки і кожного окремого підприємства.
Абетка фондових спекуляцій
Як правило, управляюча компанія має кілька різних фондів. Обираючи інвестиційний фонд, варто дізнатися, як саме розподілено його активи, у який спосіб фонд працюватиме на ринку – уся ця інформація відкрита в кожній поважній компанії. У будь-який час інвестор може не тільки поцікавитися, а й побачити, наприклад, на сайті компанії, як працюють його гроші, переглядаючи звітність компанії з фонду, поточної прибутковості його активів, просто слідкуючи за кривою на графіку зміни ціни сертифікату фонду.
Найбільший відсоток прибутку дають закриті фонди. Наприклад, в кінці 2006 року компанія «КІНТО» закривала свій перший фонд «Синергія», який продемонстрував 64% [165]прибутковості. Але такі фонди найбільш ризиковані: свої вільні кошти, за які ви купуєте сертифікат фонду, потрібно «відпустити» щонайменше на 3–5 років і чекати. Що може трапитися за цей час, невідомо нікому. Звичайно, в договорі буде передбачено можливість виходу з фонду, але не без штрафних санкцій. І не факт, що вам вдасться за таких умов повернути вкладені кошти, особливо якщо вирішили вийти одразу ж. Коли ж термін роботи закритого фонду завершується, кожен інвестор отримає свій прибуток пропорційно інвестиціям, звичайно ж, сплативши відповідний податок.
Менш ризиковані відкриті фонди. Їхні активи завжди диверсифіковані. Закон обмежує частку найприбутковіших акцій в таких фондах 40%-ми, тому вони менш прибуткові порівняно із закритими. Проте увійти чи вийти з відкритого фонду можна в будь-який день. Цей момент варто вибирати, орієнтуючись на графік кривої ціни сертифікату фонду: купувати тоді, коли крива дійшла найнижчої позначки, продавати – на найвищій позначці. Якщо ж фонд інтервальний, то купувати-продавати його сертифікати можна в зазначені дні, як правило, два останні чи два перші дні кожного місяця. Який би фонд не обрали, найвигідніше купувати його сертифікати тоді, коли він починає свою роботу – тоді діє мінімальні ціна, а потенціал прибутку – максимальний.
Кошти, інвестовані у сертифікати ПІФів, не мають бути для вас останніми, та й не всі вільні кошти варто ставити на кін. Оптимально, за порадами фахівців з інвестування, вкладати в сертифікати інвестфондів половину вільних коштів. І розраховувати на те, що найближчі рік-п’ять ці гроші працюватимуть самі на себе і на ваше забезпечене майбутнє. Мінімальний термін вкладу – рік. Але що більший термін, то більшого прибутку можна сподіватися. Вигідно вклавши кілька тисяч євро в інвестиційні сертифікати, років за два, і це лише в сьогоденній ситуації на українському «зародковому» фондовому ринку, можна вже буде жити на дивіденди. Втім, сподіватися на швидкий прибуток не варто: час тут працює в прямому сенсі слова.
ЯК ЗАРОБЛЯТИ
Якщо ви придбали сертифікат закритого фонду, то вам найвигідніше дочекатися завершення його роботи, тоді всі прибутки діляться порівну між усіма сертифікатами.
Якщо ж – сертифікат відкритого або інтервального фонду, то ви можете його продати, як КУА, так і на фондовій біржі. Оскільки всі прибутки реінвестуються, а українські підприємства дорожчають, то прибуток ви можете отримати від продажу сертифікату, скажімо, через рік після купівлі
ЕВОЛЮЦІЯ ІНВЕСТИЦІЙ
Перший у світі інвестиційний фонд створили бельгійці ще у 1822 році. 1849-го ідею підхопили швейцарці, згодом у 1852 році – французи. Масовим явищем інвестфонди стали у Великій Британії та США. У ХІХ ст. трасти орієнтувалися на заможних клієнтів, дрібні інвестори зверталися до фінансових брокерів. 1899 року в Штатах створено першу інвестиційно-консультаційну компанію. Перший взаємний фонд у США з’явився 1924 року, але стабільно розвиватися такі фонди почали після Другої світової війни, поступово складаючи конкуренцію банкам та іншим фінансовим інституціям. Тепер пересічний американець починає день із перегляду індексів фондового ринку.