Індекси невільницьких ринків

Харківські міліціонери віддали під суд злочинців, які прикриваючись вивіскою модельної агенції, продали у сексуальне рабство щонайменше 100 дівчат, наймолодшим з яких було по 15 років. Скільки сучасних работоргівців досі лишаються на волі, можна лише здогадуватися.
  

Продавці живого товару зі Слобожанщини діяли за класичною схемою: давали оголошення про набір моделей для роботи за кордоном. «Волонтерок», які зголосилися, доправляли до Об’єднаних Арабських Еміратів, де їх і використовували для сексуальних втіх заможних арабів. У дівчат без грошей і документів не було жодної можливості для втечі. Скаржитися теж не було сенсу: в країнах Аравійського півострову на повію чекає тюрма, незалежно від того, добровільно вона торгує тілом, чи ні. Як розповіла згодом одна із рабинь, дівчатам не прозоро натякнули, що непокірних можуть переправити до Марокко, звідки вони можуть і не вибратися живими.

 

Після двох тижнів рабства, дівчат повертали додому. Показово, що лише двоє з них ризикнули поскаржитися на колишніх «роботодавців» куди слід. До цього місцеві правоохоронці навіть не здогадувалися про злочинні заробітки харківського «модельного агентства».

 

Експерти Міжнародної організації з міграції (МОМ), посилаючись на офіційні звернення жертв работоргівлі до філій цієї організації, стверджують, що за роки незалежності в рабство потрапили 117 тис. наших співвітчизників. Тобто, щорічно щонайменше 7 тис. українців опиняються в неволі. Натомість статистика вітчизняних правоохоронців вельми скромна – кількасот постраждалих від торгівлі людьми за рік. Розбіжність у цифрах можна пояснити тільки тим, що далеко не всі жертви работоргівлі, навіть вирвавшись з полону, звертаються до міліції. Згаданий харківський випадок яскраво це ілюструє.

 

Деякі експерти переконані, що більшість жертв торгівлі людьми піддаються не сексуальній, як прийнято вважати, а трудовій експлуатації. Зокрема, на думку заступника голови МОМ Фредеріка Ларсона, частка «кріпаків» сягає 85% загального трафіку. Але більшість аналітиків іншої думки. У доповіді ООН «Торгівля людьми: глобальні закономірності» йдеться про те, що понад 50% бранців потрапляють саме в секс-індустрію. Зокрема, в доповіді зазначено, що 77% проданих-куплених людей – жінки та діти, і в 87% випадків їх використовують для сексуальної експлуатації.

 

Такої ж думки і українські правоохоронці. Щоправда вони також вважають: випадки, коли українців продають для трудової експлуатації, дедалі частішають. Наразі розслідуються випадки, коли дорослих чоловіків обманом примушували задарма рубати ліс і будувати шляхи в Росії.

 

Історії з потраплянням наших співгромадян у так зване трудове рабство вже не раз потрапляли на шпальти преси. Як української, так і закордонної. Найгучніша з них – «справа Пєрворєчєнска»: кілька українських моряків стали рабами на російському траулері-браконьєрі, де їх силою змушували працювати без відпочинку і майже без їжі на Далекому Сході РФ. А браконьєрський промисел в Охотському та Японському морях, а також незаконна лісозаготівля на російському Далекому Сході, контролюється мафіозними кланами. Тут сплелися інтереси сахалінського «общака», китайських «тріад» і японської «якудзи».

 

Лише в 2005 році в структурі МВС з’явився Департамент з протидії торгівлі людьми. Тобто, серйозно боротися з работоргівлею в Україні почали лише 2 роки тому. До цього влада, попри закиди Заходу і міжнародних організацій, фактично ігнорувала проблему. Самі правоохоронці визнають, що у них не так багато досвіду боротьби з таким видом злочинності, ніж, наприклад, з наркоторгівлею, крадіжками чи навіть замовними вбивствами. Недивно, що офіційна статистика від початку констатувала, що торгівлі невільниками в Україні не існує. 1998 року таких злочинів виявили лише 2, тоді як в минулому аж 376.

 

Торгівля людьми належить до тих злочинів, які дуже непросто відслідковувати, документувати і розслідувати, говорять у міліції. Викриття ОЗУ работоргівців може тривати півтора, а то й два роки. В 2005-му в Рівненській області було ліквідовано угруповання, яке встигло продати в Чехію 100 дівчат. За підрахунками правоохоронців, злочинці заробити на кримінальному промислі щонайменше 150 тис. дол.

 

Українські торговці людьми, продавши 1 дівчину заробляють 1000–1500 дол. Однак, відомі випадки, коли ціна сягає 3000 євро. Згідно з міліцейськими даними одне угруповання работоргівців в середньому переправляє за кордон до 10 дівчат на місяць, але зустрічаються одноразові „партії” по 10–15 осіб.

 

“Способи вербування «рабів» останнім часом стають витонченішими,” – говорить начальник відділу боротьби з торгівлею людьми Владислав Дубина, який також розповідає, що зловмисники непогано знають правову базу, всіляко маскують свою діяльність, підшукують спеціальних вербувальників, щоб відгородити себе від своїх жертв. Нерідко вони демонструють неабияку акторську майстерність, аби заманити потенційну рабиню у свої тенета. Наприклад, зображають «гастарбайтерів», які буцімто нещодавно повернулись з-за кордону, де працюючи моделлю або офіціанткою, заробили шалені статки. Аби «вистава» була переконливішою, «актори» на зустріч з майбутньою полонянкою приїздять на дорогих авто, запрошують у ніби власні шикарні апартаменти, розкидаються грошима. Все частіше вербувальники «живого товару» діють під вивісками фірм, що мають офіційні ліцензії на працевлаштування громадян за кордоном. І коли правоохоронці закривають одну таку «контору», замість неї виникає кілька інших.

 

Так званій «українській мафії» спецслужби країн ЄС відводять одне з провідних місць у работоргівлі на Старому континенті. Влітку минулого року в італійській Апулії карабінери знайшли справжній концтабір, в якому утримували півтори сотні «кріпаків». Їх змушували працювати по 10–15 годин на добу, майже не годували і били за найменшої провини. Не всі бранці пережили такі заробітки. Як з’ясувалося, дехто з власників «трудового табору» були вихідцями з України.

 

Участь в постачанні «кріпаків» для іноземних плантацій швидше виняток, аніж правило для українських злочинних угруповань. Вигідніше експлуатувати рабів у секс-індустрії. Ще у минулому сторіччі в Україні сформувалися канали «експорту» дівчат на закордонні «ринки». Контролювали їх розрізнені ОЗУ, однак вже у наш час вони почали об’єднувати зусилля.

 

У досьє Bundes Criminal Polizei (Кримінальної поліції Німеччини) як головний «бос» української работоргової мафії згадується такий собі Челентано. Зазначимо, що у сучасному кримінальному світі «злодій в законі» або кримінальний «авторитет» з таким прізвиськом не відомий. Челентано згадується тільки у старих оперативних справах Донецького УМВС як активний учасник ОЗУ Аліка Грека (Ахать Брагіна). На думку європейських правоохоронців, участь у «бізнесі» Челентано беруть люди, яких українська прокуратура знає за прізвиськами Нурік, Франц, Молдаванин, Меля і Ангел (оскільки провина цих громадян не доведена судом, “ТИЖДЕНЬ” не називає їхні справжні імена). Останній «авторитет» – виходець з Одеси, має ізраїльське громадянство, на Заході вважається одним із «хрещених батьків» так званої «російськоїї мафії».

 

За інформацією, яку наразі неможливо перевірити, Челентано має партнерів з етнічних ОЗУ на територіях країн призначення «живого товару». Зокрема, українське угруповання тісно контактує з турецькими бізнесменами із сумнівною репутацією, причетними до туристично-готельного бізнесу – відвідувачі курортів часто потребують пікантних послуг. У нелегальній турецькій секс-індустрії повії експлуатуються так нещадно, що втрачають «товарний вигляд» менше ніж за 2 роки. Тому вона постійно потребує нових постачань.

 

На території ЄС українське угруповання, швидше за все, співпрацює з «албанською мафією», очолюваною, як фігурує у сербській пресі, чільниками самозваного уряду Косово. Між іншим, албанська злочинність, основою якої є колишні бійці Армії звільнення Косово, вже давно стала головним болем не тільки європейських правоохоронців, але й кримінальних синдикатів країн ЄС. Перед бойовиками, загартованими у балканських війнах, тремтять британські гангстери та італійські «Коза Ностра» з «Коморрою». «Албанська мафія» поступово витісняє місцеві європейські злочинні співтовариства з торгівлі наркотиками, зброєю і «живим товаром». За даними західних спецслужб, «косовари» контролюють мережу будинків розпусти в Німеччині, Нідерландах, Іспанії, Італії, Австрії та Чехії. Не тільки легальних (в багатьох країнах ЄС проституція легалізована), але й замаскованих під казино та нічні клуби.

 

Американські фахівці припускають, що прибуток від работоргівлі у світі сягає 9 млрд дол. Однак, насправді ця цифра може бути набагато більшою. Експерти з українського МЗС свого часу висловлювали припущення, що на торгівлі лише українськими невільниками міжнародний криміналітет щорічно заробляє 8–12 млрд дол. Багато експертів, оцінюючи торгівлю людьми, не враховують прибутки, які отримують злочинці від експлуатації невільників у тій само секс-індустрії. Зокрема, одна повія може заробити власнику борделя до тисячі євро на добу. Цілком імовірно, що постачальники «живого товару» з України мають свою частку і від експлуатації полонянок.[273]