Карма Пакистану

Пакистан – типова країна постколоніальної доби, позбавлена позитивної національної ідеї, здатної об’єднати державу. Основними об’єднавчими чинниками тут вважають іслам, сильний військовий апарат та спільного ворога – Індію. Незважаючи на те, що на території Пакистану знаходяться найдавніші пам’ятки людської цивілізації, зокрема культура Мохендж-Даро та Хараппа в долині Інду, етнічні групи, а саме, пашто, сіндхі, панджабі, балочі, брахуї, позбавлені єдиної спільної культурної історії. Тому й не дивно, що з 60 років незалежності 33 роки країною керували військові, котрі змінювали одне одного завдяки військовим переворотам.

Персональне протистояння 

Власне не був винятком і нинішній очільник країни – генерал Мушарраф, який очолив країну в 1999 році, скинувши з поста прем’єр-міністра цивільного лідера партії Мусульманська ліга. Первез Мушарраф швидко заручився підтримкою Заходу. Власне і не врачає її й досі, попри відверті диктаторські закиди. Причина проста – він здатен підтримувати сяку-таку стабільність у країні, балансуючи між вимогами військових та зростаючим політичним авторитетом релігійних лідерів. Численні корупційні скандали, значна частка Пакистану в незаконному обігу наркотиків, критична залежність бюджету держави від міжнародних субсидій – це лише деякі з чинників, що характеризують ситуацію в країні за правління Мушаррафа.

 

Кинути виклик президенту та отримати підтримку значної частини населення країни змогла тільки одна людина – лідерка Народної партії Пакистану (Pakistan Peoples Party) Беназір Бхутто – донька іншого визначного політика Зульфікара Алі Бхутто, який був прем’єр-міністром країни на початку 1970-х. Сама Беназір очолювала країну з 1988 по 1990 та з 1993 по 1996 роки. У обох випадках вона змушена була покинути офіс прем’єр-міністра у зв’язку з корупційними скандалами. З 1998 року Беназір Бхутто проживає в Дубаї (ОАЕ), проте часто відвідує європейські столиці, де виступає з лекціями та промовами. Захід вбачає в ній ліберального лідера, який може «легалізувати» військовий режим генерала Мушаррафа та його «війну проти терору».

Нестійкі домовленості 

Влітку 2007 року Беназір Бхутто оголошує про перемовини з Мушаррафом щодо можливості поділу влади. Відповідно до пропонованого сценарію генерал повинен був піти з посади військового головнокомандувача, залишаючись президентом. Бхутто мала б отримати пост прем’єр-міністра. Саме для участі у виборах на пост прем’єр-міністра 18 жовтня після 8 років, проведених в еміграції, вона повернулася до Пакистану, щоби взяти участь у виборах попередньо запланованих на січень 2008 року.

 

6 жовтня генерал Мушарраф переміг на президентських виборах, попередньо оголосивши амністію всім опозиційним лідерам, окрім свого попередника на посту прем’єр-міністра Наваза Шарифа. Проте Верховний Суд Пакистану заборонив проголошення результатів виборів до остаточного розгляду питання про законність участі головнокомандувача у президентських перегонах.

Власне ці дії суддів й спричинили заворушення в країні й надзвичайний стан. Бхутто, яка одразу повернулася, опинилася під домашнім арештом, а судді – за ґратами. Ймовірно, власне намагаючись уникнути чергової кривавої розправи над противниками військового режиму під час вже запланованих на 8 січня парламентських виборів, Бхутто відмовилася від своїх претензій на владу. Лідерка опозиції вже заявила про те, що ані вона, ані її партія участі у виборах не братимуть. Але рішення ще можна змінити.