Про методи ведення газових перемовин з Росією «ТИЖНЮ» розповідає екс-голова НАК «Нафтогаз України» Олексій Івченко
Як відомо, Владімір Путін наприкінці 2005 року заявляв, що ціна для України буде не меншою, ніж 230 дол. Україні вдалося домовитися про 95 дол. Росія заздалегідь була готова до цієї ціни, чи вона з’явилася як поступка в результаті перемовин?
На ціну 95 дол. за 1 тисячу м3 вийшла українська сторона – відповідно до реальної ринкової формули, прив’язаної до ціни на нафту й газойль на той час. 95 дол. як верхню межу назвав Президент Ющенко ще 29 грудня.
Але керівництво «Газпрому» та інші високопосадовці, котрі брали участь у перемовинах, мали директиву на ціну 230 дол. на 2006 рік. І це була не просто закрита директива – Путін озвучив цю ціну публічно. Тому їм потрібно було якимось чином «вирулювати» з цієї ситуації, бо ми в жодному разі не погоджувалися на таку ціну. Обґрунтованість ціни 95 дол. російська сторона розуміла, але хотіла мати шлях для відступу. Тому умовою погодження з цією ціною стало обрання постачальником газу для України компанії «РосУкрЕнерго».
Чи були спроби певного психологічного тиску під час перемовин?
І з їхньої, і з нашої сторони використовувалися різні тактичні ходи. Були моменти, коли я вставав із-за столу і говорив: раз ми не підписуємо сьогодні всі угоди, то я все-таки вилітаю зранку в Брюссель. Мене повертали, заспокоювали, перемовини продовжувалися.
З їхньої сторони також були аналогічні дії. Найбільш «агресивним» (я розумію, що це була його роль) був заступник Міллєра і керівник «Газпром Експорту» Олександр Медвєдєв. Він грав роль «яструба», постійно апелював до того, що Україна – ненадійний транзитер, зірвала постачання газу в Європу тощо.
А хто грав роль «доброго поліцейського»?
Скажімо, так – з їхньої сторони Міллєр намагався більше грати роль «миротворця», а заступники були налаштовані войовничіше. З нашого боку, оскільки в перемовинах брали участь міністр Плачков і я, то роль «миротворця» грав він. Такий був розподіл функцій. Вважаю, що свою гру ми тоді зіграли дуже добре, бо отримали масимально можливий для нас в тій ситуації результат.
Коли вам стало зрозуміло, що Росія погодиться на ціну 95 дол.?
Під час нашого візиту до Туркменистану 2 січня 2006 року. На той час ми мали пряму угоду, підписану Ніязовим, про постачання туркменського газу на 2006 рік за ціною 50 дол. в першому півріччі та 60 дол. у другому. Контракт був чинним, і ми виконали всі його умови. Тому під час зустрічі з Ніязовим я поставив одне питання: чому ви не виконуєте контракту, який ми з вами підписали? Якщо це змова з Росією, то давайте скажемо це в ефір. І я звідси попрямую в Брюсель, де зроблю заяву про те, що Туркменистан допомагає Росії чинити тиск на Україну. Розмова була складною, і тривала години три. Ніязов «викручувався», бо не міг назвати причину непостачання газу за контрактом 2006 року. Він кивав на Росію, але говорив це між рядками, тоді як я наполягав, щоб він сказав це прямо. Ми досягли домовленості, що туркменська сторона почне постачання газу. На час візиту української делегації в Росію 3 січня ми мали від Туркменистану підтвердження того, що в нас є туркменський газ. Також ми отримали підтвердження і від транзитера цього газу – компанії «РосУкрЕнерго».
Доповівши Президенту Ющенку про перемовини в Туркменистані, я отримав від від нього команду летіти у Москву. Я, чесно кажучи, планував спочатку зробити візит до Брюсселю, на надзвичайну нараду ЄС з питань енергетики, заплановану на 4 січня, і там заявити про те, що Росія не хоче пропускати куплений Україною туркменський газ.
Чи впливовим був «брюссельський чинник» у перемовинах з Росією?
Безумовно. Коли ми розмовляли по телефону з головою «Газпрому» Алєксєєм Міллєром, я сказав йому: що буде предметом перемовин? Ми з вами попередньо домовилися про те, що протягом 1 кварталу 2006 року працюємо без змін. Ви порушили ці домовленості. То про що нам з вами далі говорити? Потрібно їхати до Брюсселю, і нехай там кожна зі сторін заявить свою позицію. У відповідь Міллєр почав мене переконувати: навіщо Брюссель, летіть у Москву, ми про все домовимося. Я тоді сказав: добре, але вже пізня година, я прилечу до Москви серед ночі, давайте зустрінемося завтра зранку. На що він відповів: коли б не прибула українська делегація, вони на нас чекатимуть у «Газпромі», щоб до ранку обов’язково завершити перемовини і підписати всі документи. Тобто, було зрозуміло, що вони дуже серйозно боялися поїздки до Брюсселю.