Присмак війни

Одразу після інавгурації нещодавно обраний президент Туреччини Абдуллах Гюль заявив про необхідність проведення радикальнішої політики на шляху вступу своєї країни в ЄС. Та вже тоді проєвропейськи налаштована частина турецького суспільства з недовірою сприйняла цю заяву Гюля, представника ісламістської Партії справедливості та розвитку. На їхню думку слова президента були призначені для місцевого генералітету, котрий неодноразово «корегував» внутрішню та зовнішню політики країни військовими переворотами і який, будучи вірним заповітам Ататюрка, насторожено ставиться до ісламістських рухів і завжди спрямовував Туреччину в бік Європи.

 

Та загроза створення незалежного Курдистану на Іракській території й так звана «антитерористична операція» Туреччини проти бойовиків Курдської робітничої партії (КРП) в прикордонних з Іраком районах, яка бодай частково має цьому запобігти, об’єднала і військових, і ісламістів. Війна проти КРП стала для турецьких еліт набагато важливішою ніж всі прозахідні зовнішньополітичні стратегії. Попри негативну оцінку Заходом дій турецької армії, Анкара з дня на день готова розпочати широкомасштабну військову операцію проти Курдської автономії Іраку.

 

Країну охопила майже істерія. Національне свято День Республіки святкувалося з помпезними військовими парадами — і не лише в Анкарі та Стамбулі, а й у провінції. Що й не дивно, адже свято проходило з відчутним присмаком війни на південному сході країни. Напередодні свята в найбільших містах Туреччини не вщухали багатотисячні демонстрації з «антитерористичними» гаслами. Одна з них, у Ізмірі, закінчилася черговим терактом, який організували ті само курдські бойовики. Демонстрації з вимогою «покінчити з тероризмом» і знищити його осердя в Північному Іраку, продовжуються. А похорони загиблих солдат збирають тисячі людей.

 

Слово «терор», як і абревіатура КРП — Курдської робітничої партії, яка воює з армією, не сходить зі шпальт турецьких газет. Здається, що курдського терору прямо або опосередковано стосується чи не кожна новина, навіть зі світської хроніки. Самі повстанці, які ведуть війну безпосередньо в горах на кордоні з Іраком, іменуються не інакше, як терористами, їхні дії, відповідно, розцінюються як терористичні акти. Будь-які згадки не лише в західних, а й у світових ЗМІ, про «Війну з Іраком» замість «операції проти терористичної організації КРП», про «курдських повстанців» замість «терористів», викликають у турецьких журналістів шквал обурення, як і Кондоліза Райс, яка напередодні свого приїзду в Анкару, виступаючи перед Конгресом США, назвала Північний Ірак Курдистаном. Ця назва неприпустима для турків, які вже десятками років звикли в найрізкішій формі ігнорувати будь-які національні вияви курдів і навіть саму назву їхньої етнічної території.

Цікаво, що частина турецьких газет переконує співвітчизників, що світова думка почала схилятися на бік Туреччини. При цьому прем’єр-міністр Таїп Ердоган звинувачує ЄС у тому, що він не підтримує боротьбу Анкари проти курдських сепаратистів: «Жодна країна ЄС, попри визнання КРП терористичною організацією, не видала Туреччині жодного терориста».

 

Тому в турецькій пресі зараз можна знайти статті-хроніки виникнення і діяльності КРП, історичні розвідки, аналітичні статті й прогнози щодо ходу та закінчення операції. Всі вони просякнуті великодержавним духом. Лише колумністи газети «Радикал», редактором якої на один номер цього року принципово став Нобелівський лауреат Орхан Памук, говорять про необхідність переосмислення цієї «терористичної» проблеми в турецькому суспільстві. Адже проблема терору в державі не буде вирішена доти, доки існує курдська. «Якщо ми вперто не братимемо до уваги політичні, економічні та культурні особливості, здатні урізати людські ресурси КРП, то станемо свідками ще безлічі таких операцій. На жаль, ми станемо їх свідками навіть тоді, коли окупуємо не тільки Північний, а й увесь Ірак», — резюмує свої враження від святкування Дня Республіки один із авторів «Радикалу». Проте їхнього голосу здається ніхто не чує.

 

Перемовини Анкари з Багдадом на рівні міністрів закордонних справ закінчилися провалом. Перед цим Президент Іраку курд Джаляль Талабані заявив, що не видасть турецькій владі «навіть курдського кота», вже не кажучи про сепаратистів. Готуючи вторгнення, Анкара намагається заручитися підтримкою ісламістського Ірану та Сирії. Посилення ролі КРП, як і можливе утворення незалежної Курдської держави означає для цих країн активізацію власної курдської діаспори, її тяжіння до незалежного Курдистану.

На цьому тлі зростають антиамериканські настрої, хоча традиційно дружні відносини Анкари та Вашингтона нині й без того напружені. У відповідь на нещодавнє намагання конгресу США, визнати геноцид вірмен Туреччиною, прокотилися антиамериканські демонстрації. США звинувачується в турецькій пресі, як протекціоніст Курдської автономії Іраку, з якої живиться КРП. Саме на введення військ США в Ірак посилаються окремі турецькі аналітики, виправдовуючи можливість вторгнення туди власної армії. Якщо можна їм, чому не можна нам? Жодні зустрічі Буша з Ердоганом не здатні розрядити таких настроїв турецького суспільства. «Єдина сила, яка стоїть за спиною КРП, — Америка! Єдина сила, що таким чином намагається виховувати Туреччину, — Америка!» — лютує колумніст газети «Єні Шафак».

Перемога ісламістів на нещодавніх дострокових виборах, антизахідна істерія, війна проти курдських повстанців і конфлікт з Іраком — не найоптимістичніші події, які переживає Туреччина за останній рік. Залишається лише сподіватися, що після кількох десятиліть успішного розвитку і відносно стабільної демократії Туреччина знову не повертається до часів безперервних політичних криз і засилля військових.