Монумент може стати «постійно діючим генератором міжнаціональної ворожнечі». Чи стане він таким, залежить перш за все від того, чи стануть патріотично налаштовані українці справжніми європейцями.
Новий монумент для мешканців Одеси, як і його попередник — пам’ятник матросам із панцерника «Потьомкін», відображає не стільки реальні історичні події, скільки певний міф. Пам’ятник «Потьомкінцам — потомкі», на місці якого тепер стоїть Катерина, був споруджений не на честь військових злочинців, котрі збунтувалися на кораблі у часи війни, а на честь героїв кінострічки Сергія Ейзенштейна. Так само, монументальна Катерині ІІ є вшануванням не руйнівниці Запорізької Січі та не гнобительки українського селянства. Катерина для одеситів — це частина пантеону «батьків-засновників» міста, міфічний персонаж, така собі «світліша покровителька», приблизно як поганська Афіна для грецької столиці.
Та повертаючись до Одеси, варто згадати слова Василя Кука, останнього Головного командира УПА: «Що буде стояти на площі — це мають вирішувати самі одесити». Це — пряме втілення європейського принципу місцевого самоврядування, який багато сторіч оберігає Європу від таких конфліктів. І нині в Україні немає ніяких законних важелів, якими можна було б примусити міськраду відмовитися від здійсненого: вирішення питання лежало виключно в гуманітарній площині.
Провокативна ситуація вже відкинула Одесу на 10 років назад. Фактично, дискусія тривала на рівні перших років незалежності: де встановлюватиметься пам’ятник — в Одесі, чи в Україні? Таким чином одеситам дали ще одну підставу самоідентифікувати себе не як українців, а як людей дивної національності — одеситів. Але якщо б 3 місяці тому українські націонал-патріоти прийняли позицію Кука то, такого б не сталося. Я розумію наших патріотів, і мене теж обурювало, що гуманітарний блок Уряду на чолі з Дмитром Табачником грав на антиукраїнському боці. Наочний приклад: міністерство культури «освятило» події, надавши всупереч законодавству дозвіл на перенесення пам’ятника потьомкінцям. Але мені прикро, що національно-патриотичні сили піддалися на провокацію, особливо ті «представники української інтелігенції», які підписалися під зверненням не ставити пам’ятник. Важлива деталь: вони не звернулися до мешканців Одеси, вони оголосили «хрестовий похід проти нерозумних одеситів» та закликали до нього Президента, «наших співвітчизників» та «українців всього світу».
Виникає питання: чому представники інтелігенції не використовувати свій моральний авторитет для того, щоб ініціювати широку дискусію, роз’яснити справжню мету провокації та її можливі наслідки, запропонувати альтернативні шляхи вирішення проблеми? Відповідь проста. Для того, щоб моральний тиск з боку «представників інтелігенції» був дієвим та успішним, потрібні три речі: по-перше, щоб оці представники мали той моральний авторитет; по-друге, щоб вони вміли ним користуватися; по-третє, щоб в них було бажання вирішувати гуманітарні проблеми, які є прямою загрозою для країни, саме таким — гуманітарним чином.
Але скажіть, будь ласка, який такий моральний авторитет має керівник Конгресу українських націоналістів Олексій Івченко, який прославився своєю любов’ю до останніх моделей мерседесів? Чи хіба не міг Дмитро Павличко, колишній полум’яний борець проти «буржуазного націоналізму», згадати щось інше, ніж «колективні листи інтелігенції»? І нарешті, чим відрізняються українські інтелігенти, які закликали «не пускати Катерину до України» від «фофуд’єносних» фанатиків Московської патріархії, котрі закликали «не пускати до України» Іоанна Павла ІІ?
На жаль, всі дії патріотів, як і ставлення супротивників монументу до Одеси та її мешканців, просто образило одеситів. І вдвічі прикро, що моїх земляків образили ті, хто ототожнює себе з «українською інтелігенцією».
Зараз, після того як монумент вже встановлено, «катерининське» протиставлення Одеси та України в місті дуже вдало підтримується та поглиблюється завдяки чітким, можна сказати, координованим діям обох сторін. Чи буде та жахлива «координація» продовжуватися, чи буде працювати цей «генератор ворожнечі» — залежить від того, як швидко українські патріоти навчаться поважати громадян України і жити європейськими цінностями.