Польща «повертається» до Європи

Потрапивши у жовтні на центральний вокзал Варшави, я зрозумів, що для багатьох поляків ці вибори, ймовірно, найважливіші після 1989 року. Я давно не бачив таких емоцій у моїх співвітчизників і повірив, що ці вибори відрізнятимуться від попередніх. Так і сталося, адже явка виборців була, мабуть, найвища після 1989 року — сягнула 53,88 %.

Попередня виборча кампанія найбільше запам’яталася компроматом, викинутим на лідера «Громадянської платформи» Дональда Туска. Політичні опоненти витягли історію про те, що його дідусь під час Другої світової війни служив у армії Вермахту. Насправді, його туди примусово мобілізували.

Цього разу таких яскравих випадів не було, можливо, тому, що вистачало реальних скандальних історій із життя коаліції. Насамперед, пов’язаних із коаліційним партнером правлячої партіїх «Право і справедливість» — «Самообороною». Найголосніше ж вибухнула так звана секс-афера (див. довідку). Дещо блідо виглядали звинувачення на адресу «ПіС» щодо використання спецслужб у політичній боротьбі. Виявилося, подібні методи у Польщі не результативні.

 

Нинішня кампанія спиралася насамперед на теледебати лідерів партій: саме вони переконували виборців, котрі до останнього не знали, за кого голосувати. Головне значення мали дискусії трьох пар політиків: Качинський — Кваснєвський, Кваснєвський — Туск і Качинський — Туск. Наскільки Качинський програв усі свої дебати, настільки, на думку глядачів та експертів, Туск однозначно їх виграв. А остаточну перемогу «Громадянській платформі» принесло молоде покоління, яке, всупереч світовій практиці, активно взяло участь у виборах. Саме воно обрало «ГП» з її ліберальним світоглядом, відкритістю до Заходу. На багатьох дільницях за кордоном виникали черги перед приміщеннями для голосування. І це при тому, що значна частина мігрантів на час виборів поїхала до Польщі.

 

Сьогодні Дональд Туск є одним із найважливіших успішних політиків у Польщі. Хоча його постать досить неоднозначна. З одного боку він привів «ГП» до перемоги, з іншого, будучи в опозиції після виборів 2005 року, — йому часто бракувало впевненості. Адже Туск не любить сильних конкурентів у своєму оточенні. Як політик Дональд Туск народився ще під час соціалістичної Польщі. Набуваючи досвіду в опозиції, від початку він був затятим лібералом. У політиці вже вільної Польщі створив і очолив партію «Ліберально-демократичний конгрес». За кілька років «Конгрес» об’єднався з «Демократичної партією», однією із найважливіших сил половини 1990-х років, утворивши «Унію свободи». Туск відійшов від неї, коли у 2000 році програв боротьбу за посаду голови.

 

Туску вчергове пощастило: незабаром «Унія» розпалася. Він став співорганізатором нової партії — «Громадянської платформи», яка у 2005 році вперше зіткнулася з «ПіС» Качинських і програла. Це була друга поразка Туска перед Качинськими. До цього він програв вибори президента. Це стало початком історії персонального протистояння, хоча нещодавно погляди двох провідних політиків Польщі багато в чому збігалися.

 

Інакше виглядала кар’єра головного теперішнього коаліційного кандидата на крісло віце-прем’єра у новому уряді — Вальдемара Павляка. Разом із Туском вони з одного покоління, першу «шліфовку» Павляк також пройшов у 1980-ті, однак не в опозиції, а в «Об’єднаній народній партії» — одній із двох псевдопартій, які обслуговували польських комуністів. Три партії, які спільно будували у Польщі соціалізм, створювали видимість плюралізму (ОНП теоретично мала б відстоювати інтереси селянства). У 1989 році під час напіввільних виборів Павляк потрапляє до сейму.

 

Після розпаду ОНП він перейшов до новоствореної «Польської народної партії». Перші зіркові «5 хвилин», а саме 33 дні, для Павляка настали у 1992 році, коли внаслідок політичної кризи йому довірили утворити уряд. Спроба була невдалою. Однак вже у 1993 році він в черговий раз отримав посаду прем’єра, на якій залишився до 1995 року. У той період Вальдемар Павляк був маломовний і став відомим своєю неприхильністю до журналістів, яких виразно побоювався. У 1995 році він програв боротьбу за головування у «Польській народній партії», повернувшись туди через 10 років. Варто додати, що він із користю використав перерву — насамперед, став відкритішим для преси.

 

Здавалося б, що Дональд Туск і Вальдемар Павляк відрізняються практично усім. Наприклад, політичною діяльністю та поглядами: Туск — ліберал, Павляк — аграрій. Однак їхні долі перетнулися вже досить давно. Після час знаменитих «33 днів» Павляк запропонував Туску посаду віце-прем’єра із соціальних питань. Говорять, що тоді ще молоді політики, незважаючи на відстань, по-своєму заприятелювали, і та приязнь збереглася дотепер.

Важко сказати, яким чином приватні стосунки між лідерами впливають на створення коаліції. Перемовини тривають дещо в «українському» стилі — за закритими дверима та подалі від телекамер. Відомо, що Туск повинен стати прем’єром, а Павляк — віце-премє’ром із питань сільського господарства. Суперечливим пунктом залишається анонсований лібералами лінійний податок.

 

 

 

Польське законодавство вимагає, щоб коаліція була створена до 5 листопада, перед першим засіданням парламенту. Не залежно від конфігурації перед новим урядом постануть кілька важливих завдань. По-перше, трансформувати економічне зростання країни у покращення добробуту громадян — з цим не впорався попередній уряд Качинських (як і в Україні Кабмін Януковича). Під час своєї кампанії «ГП» обіцяла створення гідних умов праці, тоді б поляки не емігрували масово за кордон. По-друге, розібратися з діяльністю «ПіС», поки вона була при владі. Багато рішень попереднього уряду «Громадянська платформа» піддала критиці. Зокрема, варто докладніше поглянути на діяльність деяких інституцій, зокрема, Центрального антикорупційного Комітету. По-третє — закордонна політика. Брати Качинські формували її, спираючись на історію: мовляв, ціла Європа «завинила» Польщі. Погіршення відносин із Німеччиною з одного боку та неможливість знайти інших партнерів всередині Євросоюзу з іншого позиціонували Польщу як периферію. «ГП» задекларувала повернення Польщі до «серця» Євросоюзу. Така зміна у закордонній політиці мала б дозволити Польщі активно виступати адвокатом української справи в ЄС. Однак одна Польща немає шансів. Хіба що знаходження інших партнерів з ЄС дасть позитивний результат. Також політики, які виграли вибори, декларують намір відкоригувати відносини із США. Насамперед йдеться про виведення польських військ з Іраку та перегляд умов розміщення американських ПРО у Польщі. На думку лідерів «ГП» Польща надто мало отримала за дозвіл на розміщення цих військових об’єктів.

 

Перед новою коаліцією та новим урядом стоїть багато проблем. Вони будуть змушені помірятися силами з досить сильною опозицією — «ПіСом» та президентом. У певному сенсі боротьба має величезне значення для Польщі, і не в останню чергу в польсько-європейсько-українських відносинах. Перед нами «Євро-2012», а політичні кризи у наших державах не впливають позитивно на розробку цього проекту.[420]