Дитина і море

 

 

  

 

 

 

Заступник головного лікаря Міжнародного дитячого центру «Артека» з лікувальної діяльності, заслужений лікар України, педіатр вищої категорії Генріх Рат приїхав працювати до міжнародного дитячого табору в 1960 році. З того часу він узагальнює досвід – якщо спочатку «через табір» проходили приблизно 28 тис.

дітей віком від 9 до 16 років, а в останні роки – близько 16 тис., то його висновки щодо стану здоров’я вже трьох юних поколінь мешканців пострадянського простору – це унікальне та ексклюзивне дослідження. Тому Тиждень насамперед і поцікавився у Генріха Едуардовича, як змінився стан здоров’я дітей із часом:

 

– Ще 25 років тому більшість дітей були відносно здоровими, зараз таких – менше половини. Сьогодні майже 87% дітей мають певні відхилення а у стані здоров’я – це й наші спостереження, й дані медичних карт. Звичайно, тут позначився чорнобильський фактор і відповідне зниження імунітету, яке, на жаль, з роками лише посилюється. Скажімо, в останній зміні 35% дітей – це для нас дуже багато – госпіталізували із застудними захворюваннями. Причина проста – в дітей, які багато часу проводять за ком п’ютерами, мало рухаються та недостатньо перебувають на свіжому повітрі, слабка носоглотка – ось вони й безпорадні перед вірусом. А якщо додати порушення постави, вади зору, що є у кожного другого – отримуємо картину досить сумну. Це вже державна проблема, бо країна, яка не має здорових дітей, не має перспективи. А захворювання шлунково-кишкового тракту! Досить часто ми вперше діагностуємо в дітей гастрити і дискінезію шлунку. Та й що ви хотіли – чіпси, горішки, солодкі напої, їжа з фарбниками, стабілізаторами, розпушувачами – це абсолютно не дитяча їжа. Ми заборонили на території табору продавати чипси. Повністю витримуємо харчування відповідно до розробок дитячої дієтології. Обов’язково: овочевий салат, суп чи борщ, м’ясо чи риба з гарніром, наприклад, курка з рисом, компот, свіжі фрукти. Так діти відмовляються їсти! Їх просто не привчили їсти суп. Хіба що попкорн із молоком – американський стандарт харчування, а він зовсім не оптимальний для організму, який росте. Тому сьогодні й б’ють на сполох американські лікарі. Ще одна проблема харчування – діти не прожовують їжу, а хапають її шматками – не працюють зуби, тож на шлунок йде надмірне навантаження. Натомість жуйку вони можуть жувати годинами. Ті ж, хто із великих міст, просто страждають без гамбургерів із «МакДональдсу», і це, на жаль, реальне страждання, якому ми зарадити не можемо.

 

 

 

 – Діти до десяти років мають улітку оздоровлюватися в своїй кліматичній зоні. Це загальна вимога з огляду на стан імунної системи. Відправляти до табору дітей 8–10-ти років зарано – вони, відірвані від родини, ще досить безпорадні, ось і виникають психологічні проблеми. Нинішні діти менш самостійні, ніж 20–30 років тому – вони не привчені вмиватися, мити ноги перед сном, прати свою білизну, не одного у вбиральню супроводжували мати чи бабуся. А то навіть домробітниця – зважаючи на те, що вартість путівки сягає 11 тис. грн, вони є у багатьох «нових піонерів». Що ж до оптимального віку для відпочинку в таборі – це 13–15 років. Доросліших уже дратує наша традиційна дисципліна, і це роздратування не йде на користь оздоровленню підлітка. Стосовно ж оптимального терміну перебування дитини біля моря – наукові розробки радянських часів і досі раціональні. Я не маю особливих ілюзій щодо минулого – сам народився в Гулазі, в зоні спецпоселень. Але ті медичні стан- дарти об’єктивні, й ними не варто нехтувати. Це 30 днів улітку та 45 – узимку. З них від тижня до десяти днів відбувається адаптація – повинні бути подолані 12 стресогенних факторів, зокрема, відірваність від звичайного оточення, харчування, одягу, режиму дня тощо – навіть інший хімічний склад питної води відіграє свою роль. Далі 20 днів триває процес оздоровлення. Якщо дитині затриматися на морі понад місяць, починається акліматизація, й тоді, повернувшись додому, легко захворіти.

 

 

– Дітей до двох років узагалі небажано нікуди вивозити. Решті корисно бути на сонці лише з 6-ї до 10-ї ранку. Об 11-й уже нікого на пляжі не повинно бути. Потім можна приходити після 16-ї години. Й навіть дітям треба знати про тип своєї шкіри, бо в білошкірих щодо сонця ще більш жорсткі обмеження.

 

 

– Як це не дивно і прикро – воші. З 1700 щойно перевірених дітей, котрі прибули в табір, у 79 виявлено педикульоз. Звичайно, воші тисячоліттями живуть поміж людей, але цей факт – яскравий показник санітарної культури суспільства. Для наших елітних дітей у нас є спеціальний кабінет санітарної обробки волосся, гребінці з голок для вичісування. Одна дівчинка після діагностування педикульозу страшенно образилася, зателефонувала матері, та була недалеко, в Сімферополі, у Верховній Раді Криму, за годину приїхала на Merсedes’i, одразу почала кричати на лікарів. А один наш стажер побачив, як у матері на лобі воша повзе – і показав. Та замовкла на півслові й зникла. Донька ж спокійно пішла на санобробку.

 

Все це насправді не смішно – проблема в тому, що діти забезпечених батьків і заклопотаних посадовців часто отримують гроші та подарунки замість уваги й піклування, зокрема, про здоров’я. Колись чергував у басейні, підходить хлопчик 12-ти років: «Лікарю, тут же немає сейфа, можна я вам залишу свої речі?» «Можна», – кажу, і він знімає з шиї золотий ланцюг завтовшки з олівець, а з руки – швейцарський годинник. Навіщо це дитині?! Тому в «Артеці» й одягають усіх в однакову форму й стверджують – виділятися треба інтелектом. Розумію, що світ із радянських часів змінився, та впевнений, що саме такий педагогічний підхід не застарів.

 

 

– Дитина має перебувати на свіжому повітрі принаймні три години щодня, вона має бігати, пробігаючи за день кілометрів десять – тоді ростиме здоровою. Скажу лише про іншу перспективу, ту, що матимемо якщо залишимо своїх дітей майже постійно прикутими до екранів комп’ютерів. Так ось. Приїхали у табір японські діти – всі зуби заліковані, жодного карієсу, мигдалини в кого треба видалено – чудово. Пішли в похід на Ведмідь-гору. І тут з’ясовується, що вони не вміють ходити, де немає асфальту. На сто метрів угору піднялися і довелося повертатися – послаблена функція серця, до чого призвела нестача руху. Наші діти, на щастя, ще долають такий похід.