Євроскептицизм

Коли з Ірландії 13 червня почали надходити результати референдуму про Лісабонську угоду, державні мужі Європи заклякли, їхні риси обличчя завмерли – на них був розпач. Радів лише один європейський державець – чеський президент Вацлав Клаус. «Я б хотів подякувати ірландським громадянам», – проголосив він і відіслав свої привітання організаторам кампанії ірландського «ні». Водночас, коли французький президент Ніколя Саркозі та німецький канцлер Ангела Меркель звернулися до решти восьми країн ЄС, які ще не завершили ратифікацію угоди, щоб вони все ж довели до кінця цю справу, Клаус заявив, що «Лісабонський договір мертвий і ратифікація має бути негайно припинена».

 

Клауса процитували всі світові агентства, про нього написали численні європейські тижневики, його «ні» Лісабону заполонило перші шпальти чеських газет.

 

Однак у Чеській Республіці править не президент, а уряд. Президент має обмежені повноваження. Уряд же складається головним чином із Громадянської демократичної партії (ГДП). І хоча цю партію свого часу створив саме Клаус, теперішній її очільник та прем’єр Мірек Тополанек має брати до уваги позиції ще двох великих партій – народної та зелених, які, навпаки, підтримують подальше посилення наднаціональної ролі ЄС. Тому на саміті Європейської Ради, який за кілька днів після ірландського референдуму намагався вирішити, що робити далі, Тополанек виступив за подальшу ратифікацію угоди. Однак звернув увагу політиків на те, що Чеська Республіка, на відміну від інших держав, не може швидко ухвалити договір, оскільки він перебуває в конституційному суді. Туди документ надіслали сенатори від ГДП, які становлять більшість у сенаті, другій палаті чеського парламенту. Якщо суд визнає, що Лісабонський договір не суперечить чеській конституції, можна припустити, що й сенатори від ГДП врешті схвалять документ, і президент, зі скреготом зубів, його підпише.

 

 

Парадокс, на який триваліший час звертали увагу чеські соціологи, полягає в тому, що й серед виборців ГДП є значна частина прихильників ЄС і їх, врешті, більше, ніж у інших чеських політичних партіях, які вважаються «єврооптимістами». «Можна сказати, що виборці ГДП крізь пальці дивляться на їхнє негативне ставлення до європейської інтеграції. Проблеми Євросоюзу для них не є аж такими важливими, а громадянських демократів вони обирають з огляду на зовсім інші чинники, ніж ставлення до ЄС. Наприклад, завдяки ліберальним поглядам на питання податків», – стверджує Петр Друлак, директор чеського Інституту міжнародних відносин. Наступний парадокс полягає в тому, що власне Клаус, коли був прем’єром у 1990-х роках, підписував перші договори, які вивели Чеську Республіку на шлях до ЄС. Але потім, очолюючи опозицію, він згуртував навколо себе політиків, котрі критикували Євросоюз у спосіб, як це роблять у Західній Європі лише екстремальні націоналістичні партії та політики на кшталт француза Лє Пена або австрійця Йорга Гайдера.

 

Коли описувати причини чеського «антиєвропейства», яке зараз усе ж не є переважаючим трендом у суспільстві, то наштовхуємося на суміш раціональних причин та психологічних упереджень, що мають свій зв’язок із чеською історією. Вацлав Клаус позиціонує себе як «принципового ліберала» (за прем’єрства, однак, був «соціалістичним популістом») і визначає Євросоюз як «соціалістичний проект». Клаус і коло його прихильників вказують на множинність директив, якими, на їхню думку, Брюссель обмежує «вільний простір» у національних державах. Як і більшість аргументів «євроскептиків», ці твердження можна порівняно легко спростувати. Наприклад, значна частина брюссельських циркулярів охороняє права європейських споживачів або ж спрямовані на покращення довкілля. Окрім того, найважливіші рішення в ЄС ухвалюють голови європейських держав і урядів.

Іншим напрямом нападів євроскептиків є уявна «недемократичність» Євросоюзу. Вони вважають, що демократія можлива лише на рівні національних держав, а з перенесенням влади до Брюсселя вона втрачається. Частково це є правдою. В ЄС сьогодні панують насамперед сильні держави, такі як Франція та Німеччина. Але власне Лісабонський договір мав надати більше повноважень демократично обраному Європарламенту.

 

Головною причиною євроскептицизму, яка є спільною для Клауса, Гайдера, Лє Пена та навіть польського президента Лєха Качинського, є страх перед втратою «національної держави» як такої. Йдеться про боротьбу за збереження «національної держави», яка б у майбутньому Євросоюзі мала перевагу перед наднаціональними бюрократичними утвореннями. Клаус у цьому поєдинку часом заходить аж надто далеко. Так, в інтерв’ю Financial Times він запропонував розпустити Європейський Союз, а натомість створити Організацію європейських держав (ОЄД). Причина такої пропозиції криється у психологічному упередженні чехів. Частина з них вважає, що Євросоюз є лише способом, яким Німеччина хоче, цього разу мирним шляхом, оволодіти Європою. По-перше, 10 млн чехів протягом сторіч оточені переважно німецьким середовищем (якби не повоєнне виселення 3 млн судетських німців, то Чеська Республіка була б чесько-німецькою державою). Вже кілька разів упродовж своєї історії чехи частково «понімечувалися». По-друге, під час Другої світової війни німці відверто планували, щоб тогочасний Протекторат Чехії та Моравії було перетворено на суто німецькі землі після війни. Той воєнний досвід чехи поділяють із поляками, які так само вигнали після війни майже всіх німців.

 

І на такий аргумент можна знайти відповідь. Власне, Євросоюз є тим інструментом, що сприяє обмеженню впливу Німеччини, яка б за інших обставин безумовно домінувала в Центральній Європі. Такий стан речей більшість чехів і поляків, на відміну від Клауса або Качинського, розуміють.