Втома металу

 

Влітку керівники металургійних підприємств України вперше за майже десять років почали скаржитися на спад попиту на світових ринках. Спочатку здавалося, що це типово сезонне явище, зумовлене скороченням обсягів будівництва в країнах Північної Африки та Близького Сходу, які останніми роками стали одними з головних споживачів українського металу. Спад попиту на європейському ринку також пояснювали сезоном відпусток і завмиранням ділової активності. Але прийшов вересень, а металургам стало ще гірше. Всі зрозуміли: світова економічна криза накрила й ринок металу.

 

 

За даними Федерації металургів України, сьогодні з 36-ти українських доменних печей 17 практично зупинені, з них 4 – на плановий ремонт. Як повідомив на прес-конференції 8 жовтня голова Департаменту з питань гірничо-металургійного комплексу «Держзовнішінформ» Володимир Пиковський, металургійні підприємства, позбавлені ресурсної бази (залізна руда, кокс) стрімко втрачають конкурентоспроможність на перенасиченому ринку. До таких підприємств в Україні належать меткомбінат ім. Ілліча, «Запоріжсталь», а також Алчевський та Дніпровський меткомбінати. Зокрема, В. Псковського зазначає: «Квадратна заготовка коштує сьогодні $520 за тонну, а вартість однієї тонни рідкої сталі (яку ще не розлили й не прокатали) становить ті самі $520. Підприємства, що належать до складу вертикально інтегрованих компаній, які мають у своїй структурі гірничозбагачувальні комбінати та сировину, можуть функціонувати й за такої ціни. Натомість метпідприємства без власної сировинної бази стають повністю неконкурентоспро можними».

 

Під час тієї ж прес-конференції заступник міністра промислової політики Сергій Грищенко скаржився, що держава навряд чи зможе допомогти металургам. «Зараз є окремі пропозиції уряду, спрямовані на допомогу металургійній галузі, але я не думаю, що вони зможуть стати серйозною підтримкою для вітчизняного ГМК – уряд не в змозі вплинути на загальну ринкову ситуацію. Раніше металурги ніколи не замислювалися над циклічністю ринку – нас цього не вчили, але сьогодні ми з цим зіткнулися. Те, що відбувається зараз у металургії, значною мірою віддзеркалює загальносвітові зміни кон’юнктури не лише в цій галузі, а й у світовій економіці загалом», – переконаний заступник міністра.

 

 

За останні два місяці «вільні» від сировини металурги кілька разів натякали Кабміну, що було б непогано, якби держава регулювала ціни на руду. Поки що Кабмін в особі Мінпромполітики категорично проти цього й радить металургам самостійно домовлятися з рударями. «На початку цього року вперше з часів приватизації «Укррудпрому» (Ахметовим – Ред.) гірничо-збагачувальні комбінати уклали з метпідприємствами довготермінові трирічні контракти на поставку залізорудного концентрату за ціною, яку фіксовано встановлюватимуть раз на рік. Після того, як навесні цього року металопродукція в світі почала стрімко дорожчати, металурги жартували, що гірничо-збагачувальні комбінати прогадали, встановивши з 1 квітня фіксовану ціну, та коли метал почав дешевшати, вони просять зменшити ціни на сировину», – говорить Грищенко.

 

У цьому сенсі варто згадати фразу одного з керівників «Укрзалізниці», який, говорячи з колегою з приводу вересневого призупинен ня «УЗ» підвищення цін на вантажоперевезення для металургійних компаній, роздратовано сказав: «Коли все добре, в них (металургів – Тиждень) капіталізм – лише урвати якомога більше хочуть. А коли щось негаразд – одразу просяться назад до соціалізму».

 

 

Якщо співчувати власникам безсировинних метпідприємств, за великим рахунком, ніхто й не збирався, то інша річ – справжні металурги, робітники. Адже коли йдеться про менші обсяги виробництва, це автоматично призводить до скорочення штатів. Сьогодні вже ходять чутки, що керівництво деяких метпідприємств готує списки якщо не на звільнення, то точно на примусові безоплатні відпустки. Власники багатьох вторметів уже відправили своїх співробітників «відпочивати», бо склади заповнені металобрухтом, який ніхто не бере. «За даними, які мені надали представники асоціації «Укрвтормет», на сьогодні ця галузь повністю зупинилася, – повідомив 8 жовтня Сергій Грищенко й додав, – я говорив із головою ЦК профспілок робітників металургійної промисловості Володимиром Козаченком, він справді стурбований ситуацією. За його словами, працівники галузі готові затягнути паски, але хочуть почути чітку відповідь – як довго це може тривати. Робітники також хочуть мати гарантії того, що коли зараз вони підуть назустріч власникам підприємств, то потім отримають за це певну компенсацію».

 

Ще одним дуже неприємним наслідком кризи для металургів може стати згортання інвестпроектів із технічного переозброєння виробництва та зведення нових виробничих потужностей. Зокрема, подібні на 1,5–2 роки, саме стільки, на думку Пиковського, триватиме спад у металургійній галузі.

 

 

Сергій Грищенко, який уже втретє обіймає посаду заступника міністра промислової політики і є визнаним авторитетом у металургійній галузі, вважає, що для зменшення наслідків кризи найпотужнішим світовим виробникам сталі необхідно скоротити обсяги виробництва. «Наші підприємства вже практично самообмежилися. Ми рекомендуємо власникам найбільших українських метпідприємств провести з цього питання переговори зі своїми закордонними колегами», – сказав заступник міністра.

 

Говорячи про допомогу держави, він нагадав, що тарифи на вантажоперевезення для металургів найближчим часом підвищувати не будуть. До того ж, уряд сприятиме імпорту енергозберігаючого обладнання для підприємств ГМК (це дасть змогу знизити собівартість), а також прискорить повернення ПДВ. Водночас фахівці переконані, що можливості виходу з кризи треба шукати не в гірничо-металургійній галузі, а там, де формується попит, тобто на ринку. «Необхідно розвивати внутрішній ринок, а також боротися з імпортом металопродукції в Україну, оскільки однією з головних причин світової кризи в ГМК стало майже триразове збільшення імпорту сталі з Китаю, яке відбулося за останній місяць», – стверджує Сергій Грищенко.

 

Тобто наразі експерти пропонують просту рекомендацію: металурги мають скорочувати обсяги виплавки сталі та чекати, коли ринок оживе. Втім, деякі підприємства галузі до цього «воскресіння» можуть просто не дотягнути.