Юрій Іванович полюбляє проводити зустрічі не в своєму офісі, а в напівтемному приміщенні кав’ярні «Каффа» на київському Подолі. На інтерв’ю з Тижнем міністр узяв останнє число нашого часопису. Виявилося, що він поціновувач карикатур, і один із наших «Образів тижня» вибрав, аби поповнити свою колекцію: «Я довго сміявся, коли побачив цю карикатуру. Це суто професійно». Міністрові сподобався малюнок, на якому зображено криву, котра йде вниз, а чиновник каже, що це – оптимістичний сценарій. Нам пан Єхануров цікавий і як чинний міністр оборони, і як фаховий економіст, колишній міністр економіки та прем’єр. Почали з військової теми.
У. Т.: Чимало експертів говорять про те, що в Криму ситуація може розгортатися за осетинським сценарієм. Ви готові жорстко й рішуче реагувати на збройну провокацію в Криму? (Першим поставили саме це запитання, оскільки кажуть, що Єхануров – прихильник компромісів і противник різких дій).
– Військової провокації не буде. Там справді є деякі тенденції, але ми маємо достатньо сил, щоб їх локалізувати. (Дипломатично ухилився міністр, підтверджуючи свою репутацію).
У. Т.: Які саме тенденції ви маєте на увазі?
– Преса неодноразово писала, що в Криму роздають російські паспорти, що там досить агресивно діють проросійські організації, але з Осетією ситуацію порівнювати не варто.
У. Т.: Наскільки боєздатні частини розміщені в Криму?
– На жаль, ми укомплектували контрактниками наш ВМФ лише на 67%. Торік у Севастополі вручили ключі від десяти квартир, цьогоріч – не менше двохсот. Наступного року квартир буде ще більше. Це важливо, аби утримати на флоті професіоналів. Ще проблема – під час скорочення війська на півострові ліквідували дуже важливі частини. Плануємо їх поновити.
У. Т.: Які це частини?
– Морська піхота, ППО.
У. Т.: Чи морально готові наші військові відповісти на російську агресію, якщо доведеться?
– Ні Україна, ні Росія не допустять конфлікту. Але, щоб ніхто й не думав напасти, треба бути міцним. У нас сильні ППО й авіація – нападати на нас занадто ризиковано.
У. Т.: Під час подій навколо Тузли ви якось натякнули, що, може, варто розглянути питання про повернення Україні ядерного статусу. Чи готові ви на посту міністра оборони відновити ядерний потенціал?
– Україні перш за все потрібна сильна та боєздатна армія, один погляд на яку відбиватиме бажання повторювати щось на кшталт Тузли. Тому в сенсі забезпечення безпеки країни ми цілком можемо обійтися без відновлення ядерного статусу. Що ж до ситуації з ядерною зброєю, то не сумує за тим, як ми з нею розпрощалися, лише безвідповідальна людина, прагне повернути цю зброю – тільки недалекоглядна.
У. Т.: Це правда, що нашому ВМФ американці планують подарувати беушний фрегат?
– Ні, мова йде про купівлю. Та переговори навіть не почалися. Вартість нового судна – десь $400 млн, а списане коштує $50–60 млн.
.jpg)
ДО ПРОФІ ЩЕ ДАЛЕКО
У. Т.: Чому зарплата українських моряків нижча, ніж російських?
– Я завжди на це запитання відповідаю: у нас пенсія вища. (Сумно жартує міністр). Наше суспільство не розуміє, що нам потрібне сильне військо. За роки незалежності ми скоротили майже мільйонну армію до 150-тисячної. Але такої кількості вояків замало, коли ми не в НАТО. Нам необхідно десь 162 тисячі. Перше півріччя я мусив працювати за вже затвердженими планами. Потім запитав себе, чому ми агітуємо служити за контрактом і водночас звільняємо кваліфікованих офіцерів. Я доповів президентові, на РНБО відбулася дискусія, й ми припинили скорочення.
У. Т.: Чи перейде Україна до 2010 року, як це передбачено концепцією реформування збройних сил, до професійної армії?
– Ми порівнювали зразки нинішнього екіпірування солдата строкової служби й солдата-професіонала. Перший варіант коштує близько 4 тис. грн, другий – 110 тис. (адже передбачено комп’ютер, навігаційні прилади, зв’язок тощо). На бригаду комплект коштує 900 млн грн. Це приклад щодо того, що відрізняє професійну армію від звичайної.
У. Т.: Ви хочете сказати, ми ще не готові до професійного війська?
– Готуватися ще й не починали.
У. Т.: Наше військо закуповує зброю на вітчизняних підприємствах?
– Тільки-но взяли на озброєння 20 танків «Булат». Працюємо над створенням українського корвета, справи просуваються не надто швидко. Розробляємо багатофункціональний ракетний комплекс, хочеться, аби скоріше почали його випускати. Маємо перспективні плани з модернізації МІГ-29, гелікоптерів, тут ми працюємо з закордонними компаніями.
У. Т.: Чи справді в разі вступу України до НАТО про контракти українського ВПК в Росії доведеться забути?
– Співпраця вигідна і Росії, і Україні, тому високо ціную ступінь кооперації на рівні двох міністерств оборони. Щоправда, в Москві ухвалюють великі програми, аби створити стовідсотковий внутрішній цикл. Але реалізувати їх не так просто.
У. Т.: Україна поставляла Грузії зброю за заниженими цінами?
– Ціна є така, яку дають. Коли маємо кілька тисяч танків (ми реалізуємо модернізовані радянські танки), то що, краще, аби вони стояли? Чи продати їх трошки дешевше? Це дає роботу нашим підприємствам. Відповідь проста: робочі місця будуть або в нас, або в наших конкурентів.
У. Т.: Ми й надалі продаватимемо зброю Грузії?
– Якщо Грузія не підпаде під заборону, то, звичайно, будемо. В нас із Росією багато однакової продукції, і як не ми продамо, продадуть вони.
У. Т.: Росія продавала зброю Грузії?
– Про Грузію не знаю, а от Осетії просто так дарувала. Вони взагалі озброювали цивільне населення.
У. Т.: Чия армія була ефективнішою під час конфлікту Росії й Грузії?
– Не про все можу говорити. Але, проаналізувавши ті події, ми внесли корективи до навчань, які проводили цього року.
ВОГНЮ НЕМАЄ
У. Т.: Напад на судно «Фаїна» – це випадкова подія чи спланований акт?
– Дуже висока частка вірогідності, що це – цілеспрямована акція.
У. Т.: Хто має відповідати за те, що Україна зганьбилася?
– Я не буду цього коментувати. То не наша справа. Тільки-но корабель відійшов від причалу, а гроші переказали на рахунок: доля проданої зброї – це вже не компетенція України. Ми не зобов’язувалися доставляти вантаж. Головне зараз – звільнити з полону наших людей.
У. Т.: Наші спецпідрозділи здатні визволити моряків, як це зробили французи?
– Звичайно. Але потрібне політичне й економічне рішення.
У. Т.: Такий варіант розглядали?
– Щойно ця ситуація виникла, в генеральному штабі розробили план.
У. Т.: У військових палає погляд, коли вони говорять про цей план?
– Ми лише виконуємо накази. (З інтонації розуміємо, що погляд не палає).
НІ КОРУПЦІЇ, НІ ГРОШЕЙ
У. Т.: Ваш попередник Анатолій Гриценко не зміг відповісти на запитання, скільки коштує земля, яка належить МО. Ви знаєте? (Міністр відчуває, що зараз ми почнемо ставити запитання, пов’язані з можливими зловживаннями, й у його голосі на кілька секунд залунали нотки роздратування).
– Ми розпоряджаємося 550-ма тис. га. Проте, враховуючи відсутність механізмів визначення вартості землі, сказати, скільки вона коштує, справді складно. Цього року МО не продало жодного квадратного метра: немає механізму, діє мораторій уряду на продаж нерухомого майна. Та хоч зараз міністерство може продати півтисячі колишніх військових містечок. Хоча в ситуації нинішньої слабкості держави, заборона правильна.
У. Т.: Наші джерела в апараті МО стверджують, що часто майно відчужують за договорами, котрі оформлені попереднім числом, а також через договори спільної діяльності. Ви про це знаєте?
– Так, це було. Договори про спільну діяльність заборонені постановою Кабміну. Зараз у нас нічого немає – ні продажу, ні корупції, ні грошей. Але через суди ми повертаємо майно, яке міністерство втратило в минулі роки. За це дуже вдячний СБУ, Генпрокуратурі, МВС.
У. Т.: Вас звинувачували в тому, що ви задешево віддали стадіон в Одесі для підготовки до Євро-2012. Наскільки відомо, МО отримало 60 квартир в обмін на цю ділянку. Вам не здається, що компенсація занадто мала?
– Стадіон стає власністю міста. Міністерство діяло згідно з указом президента. Але остаточний документ я ще не підписав, оскільки чекаю рішення міськради. Підпишу, коли будуть реальні квартири.
У. Т.: Але від власності муніципальної до власності приватної лише один крок…
– Це вже не наша справа.
СОЦІАЛІСТИЧНИЙ ОСКАЛ КАПІТАЛІЗМУ
У. Т.: Наскільки серйозно світова криза зачепить Україну?
– Нас уже зачепило. Але ми лише на стадії входження у світову кризу. Якщо зможемо відповідально поставитися до нових викликів, то за рік упораємося. Якщо ж традиційно зануримося в балачки й протистояння – проблемними виявляться кілька найближчих років.
У. Т.: Оскільки криза світова, то чи може український уряд із нею впоратися?
– Не має значення, де почалося цунамі. Важливо, в якому стані країна його зустріла. Пацієнт був готовий захворіти. Він би й без світової кризи захворів. Маю на увазі ревальвацію гривні, сприяння імпортові споживчих товарів, зажимання експорту, та й взагалі неймовірно популістську політику останніх років. (Відчувається, що Єхануров хоче сказати міцне слівце на адресу прем’єра, але стримується).
У. Т.: Наші банки банкрутуватимуть, як американські?
– Зараз – ні. Тепер необхідно, щоб уся банківська система вижила, й держава може її втримати. Цьому сприяє і кредит МВФ.
У. Т.: У чому причина світової кризи?
– Головна причина – соціалістичні замашки, які продемонстрували уряди США та Західної Європи. Банки давали кредити на житло людям, які їх ніколи не повернуть. Фінансисти упакували в один пакет проблемні кредити з нормальними – й продавали. До часу так і йшло, а потім усе луснуло.
У. Т.: Деякі економісти критикують західні уряди за те, що ті рятують банки, які мали б природним чином збанкрутувати, й це лише розтягує кризу в часі, а не усуває її причин. Ви як переконаний ринковик згодні з такими твердженнями?
– Традиційні методи сьогодні не працюють. Багато відомих економістів, які завжди сповідували винятково ринкові механізми, пропонують викупити банки. Світ змінюється, і дуже важливо, щоб ми вловили ці світові тенденції. Це шанс для України – можемо проскочити якісь етапи розвитку. Наприклад, і в нас, і в світі тепер далеко не все зрозуміло з цінами на землю. Тож є шанс запустити ринок землі, маючи однакові стартові умови з іншими країнами.
У. Т.: Як ви оцінюєте дії уряду, спрямовані на подолання кризи?
– Нормально. Плануються серйозні заходи, які рекомендував МВФ. Вони прямо протилежні тому, що сповідував уряд раніше – й мене це радує. Це стандартний набір прийомів, їх треба виконати. І головне правило: жити за коштами. Може, в результаті кризи ми згадаємо про те, що зарплати повинні зростати пропорційно зі зростанням продуктивності праці.
.jpg)
КРИЗОВИЙ ФІТНЕС
У. Т.: Наша металургія справді на межі зупинки?
– Ситуація складна. Але якщо подивитися на графік зростання цін, то влітку був страшенний стрибок, а потім різке падіння. Воно триває, і важко сказати, чи ціни впали нижче, скажімо, весняних. На цьому тлі дуже важливе внутрішнє споживання. Мистецтво керування економікою полягає в тому, щоб дати гроші сектору, який потягне найбільше інших. Вкладення коштів у будівництво – це підтримка металургії й одночасне вирішення соціальних проблем. Проте на метал мають бути адекватні ціни.
У. Т.: Ви погоджуєтеся з думкою, що металургійні підприємства, які не мають своєї сировинної бази, як комбінат Ілліча, можуть збанкрутувати?
– Поки що це – перебільшення. Йдеться про інше: ми маємо вийти з кризи стрункими й посиленими. А якщо хочете мати при виробництві все соціалістично-комуністичне розмаїття, то такому заводу вижити неможливо. В цеху має працювати стільки робітників, скільки потрібно.
У. Т.: Коли почне підніматися український фондовий ринок?
– Його потрібно будувати заново. До кризи це була гра своїх. От сидять собі в кав’ярні й розмірковують: давайте завтра грати на підвищення, а післязавтра – на пониження. Головне – як залучити кошти? В «зубожілого» українського народу – 204 млрд грн лише задекларованих заощаджень. Проблема в тому, як пов’язати різні ланки. Тобто запропонувати такий продукт, за який наш українець викладе гроші й буде знати, що вони не пропадуть. Державні облігації, державні акції, державні займи…
У. Т.: Ви як політик колись були за коаліцію з ПР, ви й зараз дотримуєтесь такої позиції?
– Мене коаліції не обходять, оскільки міністра оборони призначають за квотою президента.
У. Т.: Ви заявляли, що не будете працювати з Тимошенко в одному уряді. Як президент переконав вас змінити свої переконання?
– Я державна людина, і тому виконав указ президента. Робота мені подобається.
У. Т.: Чому, коли вам було 15 років, з далекої Бурятії ви поїхали вчитися саме в Україну?
– Мій дід по матері з села Вили на Житомирщині. У 1930-ті роки його з сім’єю вислали до Сибіру. Дід був головою сільради, ковалем і єдиною письменною людиною на все село. Він повернувся на батьківщину в 1951 році, а ми – вже пізніше. А батько мій – із західних бурятів, з Іркутської області.
У. Т.: Буддизм, поширений серед бурятів, формує інше бачення світу, ніж християнство. Як ви сприймаєте світ?
– У бурятів три віри. Буряти Забайкалля – буддисти, є послідовники шаманства, а є і християни. Річ у тім, що в 80-х роках ХІХ ст. царський уряд надавав різноманітні пільги для тих бурятів, які приймали християнство. Тож всі буряти Прибайкалля стали християнами. Мій батько – саме з прибайкальських бурятів.
[979]
ДОВІДКА
Єхануров Юрій Іванович
1967 р. – закінчив Київський будівельний технікум.
1973 р. – закінчив Київський інститут народного господарства.
З 1984 р. – кандидат економічних наук.
1967–1985 рр. – від майстра заводу залізобетонних виробів тресту «Київміськбуд № 4» до керуючого трестом «Буддеталь» Головкиївміськбуду.
1988 р. – заступник начальника Головкиївміськбуду з економічних питань.
1992 р. – заступник глави Київської міської державної адміністрації.
1993 р. – заступник міністра економіки України.
1994 р. – голова Фонду державного майна України.
1997 р. – міністр економіки України.
1997 р. – голова Державного комітету України з питань розвитку підприємництва.
1998 р. – стає народним депутатом України по виборчому округу на Житомирщині.
1999 р. – перший віце-прем’єрміністр України.
2001 р. – перший заступник голови Адміністрації президента України.
2002 р. – стає народним депутатом України від блоку Ющенка «Наша Україна».
2005 р. – голова Дніпропетровської обласної державної адміністрації.
2005 р. – прем’єр-міністр України.
2006 р. – народний депутат України від блоку «Наша Україна».
З 18 грудня 2007 року міністр оборони.