ЗАТ “Луганськконтрабанда”

Нещодавно президент Віктор Ющенко знову перейнявся проблемою контрабанди. Він укотре зажадав від право охоронців посилити боротьбу з організованими злочинними групами контрабандистів. Більше того, гарант Конституції заявив, що ватажки цих угруповань пригрілися в стінах Верховної Ради. Тиждень же вирушив шукати контрабандистів на місці – на Луганщину. Саме тут, за словами керівника Державної прикордонної служби України Миколи Литвина, контрабанда розвинулася до промислових масштабів. На українсько-російському кордоні дружба між братніми народами набула реального й прагматичного сенсу: українці везуть в РФ те, що коштує у росіян дорожче, північні брати відповідають взаємністю. Звісно, обходячи митні й прикордонні пости. Помічений тут і обмін людськими ресурсами – Україна справно поставляє робочу силу для московських борделів. Подекуди кордон штурмують турецькі дальнобійники з кілограмами героїну в схованках. Словом, романтика.

 

 

Вечірнє холодне сонце кидає останні промені на розбиту дорогу, що веде до російського кордону. Автівка заступника начальника прикордонного відділу «Дякове» звертає на кукурудзяне поле й гальмує. Обабіч шляху помічаю невеликий горбик. «Це – наш таємний пост спостереження, – пояснює прикордонник. – Ми його використовуємо зазвичай восени–взимку. Бо навесні, щойно кукурудза починає рости, звідти вже нічого не видно». Спускаємося всередину – тут затишно й тепло. В кутку – грубка, біля неї вже складені дрова. Піднімаюся на приступку – крізь товсте скло дуже гарно продивляється місцевість навкруги.

 

Залишаємо пост і прямуємо до кордону. З українського боку – інформаційний щит із повідомленням про державний кордон та смуга зораної землі. Трохи далі в сутінках видніються схожі на протитанкові «їжаки» рогатки. З російського ж боку – нічого: ані знаків, ані смуг. «Наші російські колеги не дуже старанні, – нарікає мій супутник. – У них є чіткі пріоритети, поставлені керівництвом – не давати перевозити в Україну солярку та бензин. Все інше їх не обходить». За кілька кілометрів, що ми проїхали вздовж кордону, єдине, що нагадувало про його наявність із російського боку – покривлена дерев’яна палиця з малесенькою металевою табличкою. Вона проіржавіла вже до такого стану, що розібрати напис на ній неможливо. «Росія ніколи не була зацікавлена в остаточній демаркації кордону, – розповів згодом Віктор Чумак, екс-заступник голови Державної прикордонної служби України. – Адже це абсолютно новий рівень відповідальності за державний кордон. РФ досі блокує зусилля України зі створення Демаркаційної комісії з сухопутного кордону. Пояснення такої поведінки слід шукати в політичній площині. Ну, не хочуть вони в глибині душі визнавати Україну та її кордони. Тому ця ділянка залишається проблемною в сенсі контрабанди».

 

«Тепер кордон із нашого боку облаштований інформаційними покажчиками, – роз’яснює начальник Луганського прикордонного загону Артур Король. – У 2005 році їх взагалі не було. Де проходить рубіж, знали тільки прикордонники та контрабандисти. Зараз уздовж усіх 746 км державного кордону, що перебувають у межах відповідальності нашого загону, через кожні 200 метрів встановлені попереджувальні знаки. Так що жодні виправдання на кшталт «не бачив», «не знав» – уже не проходять».

 

На зворотному шляху до посту ми зустрічаємо «копійку», яка повільно їде з боку кордону. Наша «Нива» наганяє і зупиняє її. В машині – місцевий фермер та ще якийсь незугарний дядько. «Просимо показати ваші документи! – звертаються прикордонники. – А також документи вашого пасажира». Водій передає паспорт, пасажир же виправдовується, що документи залишив удома. «Ви порушили правила перебування в прикордонній зоні, – суворо каже старший лейтенант. – Ви затримані – просимо залишити машину». «Та мене ж всі знають – я з села Дякового!» – ледь не плаче чолов’яга. «Просимо вийти з машини!» – охоронці кордону невблаганні. Склавши протокол про адміністративне порушення – перебування без документів у прикордонній зоні, – лейтенант заявляє: «Завтра о десятій ранку з’явіться на пост до начальника. Він визначить, яке покарання ви отримаєте».

 

 

 

Сенс контрабанди на східному кордоні, та й будь-якої контрабанди в цілому, полягає в грі на різниці між цінами в сусідніх країнах. В Україну з РФ традиційно везли паливно-мастильні матеріали – тут їх можна було продати дорожче. «В цьому контрабандисти досягли неаби якої майстерності, – посміхається Артур Король. – У хід ішли такі хитрощі, як підземні трубопроводи під кордоном. Везуть також продукти, які в Україні коштують набагато дорожче, ніж у Росії – наприклад, червону ікру, певні види риби. Від нас туди доправляють так званий ширпотреб – насамперед турецького та китайського виробництва. Також везуть до Росії кондитерські вироби, горілку».

 

За останні два роки, кажуть прикордонники, ситуація з контрабандою змінилася. «Ми завдали дуже серйозного удару організованим групам, що займалися контрабандою, – розповідає командир загону. – Тепер їхня діяльність носить періодичний характер, тобто вони діють лише маючи зручну нагоду або коли очікується дуже великий навар. За мішок картоплі чи каністру бензину ніхто вже не ризикуватиме».

 

Прикордонники намагаються максимально технологізувати охорону кордону. «Тягнути на сотні кілометрів колючий дріт немає жодного сенсу – він нікого не стримає, – пояснює головний прикордонник Луганщини. – Ще й покрадуть – в нас он знаки інформаційні ріжуть на металобрухт, а про дріт навіть думати боюся. Реальне вирішення проблеми – це так звані тепловізори (мобільні пристрої, що визначають присутність людини в радіусі 15–20 км за теплом, що вона виділяє під час руху). Але тепловізор на весь загін у нас тільки один».

 

Тактика дій порушників також піднялася на новий технологічний рівень. Раніше механізм контрабанди був досить простий: брали вантажівку, зазвичай КамАЗ, обирали зручну ділянку кордону. Машина мчала пробоєм через кордон до однієї з численних контрабандистських баз. Найчастіше бази облаштовували в закинутих копальнях – їх чимало в цьому шахтарському краю. Там водій «скидав» товар і спокійно повертався через офіційний пункт пропуску назад. Ця тактика набула такого великого розмаху, що прикордонники змушені були перекопувати ровами найпопулярніші місця нелегального перетину кордону.

 

Зараз порушники діють, як у шпигунському кіно. В них є свої розвідники – місцеві жителі називають їх «фішкарями». («Фішкувати» на місцевому суржику означає «стежити».) Все частіше контрабандисти наймають у «розвідку» підлітків. Їх оснащують радіозв’язком, вони пильно стежать за пересуванням прикордонних патрулів і дають знати контрабандистам, де й коли можна безкарно перетнути кордон. За один рейд «фішкар» отримує від 50 до 100 грн. Люди тут живуть бідно, для них така сума – великі гроші.

 

Степами Луганщини також проходять маршрути міжнародного наркотрафіку. «Десь рік тому на пункті пропуску «Должанський» ми затримали величезну партію героїну – близько 3,5 кг, – бідкається Артур Король. – У сусідньому Донецькому загоні – 100 кг. Для перевезення наркотиків зазвичай використовують фури з турецькою реєстрацією. Героїн везуть у схованках, вмонтованих у баки. Там його не може знайти навіть службовий собака – різкий запах бензину забиває нюх. Іноді також застосовують такі екзотичні способи, як банки з консервацією – подібний випадок був у Сумському загоні. З українського боку також є наркотрафік – здебільшого, везуть марихуану, адже в Росії вона коштує дорожче, ніж в Україні. Є також інформація про те, що зараз через Луганську область намагаються прокласти канал поставок екстазі російського походження. Те, що ми, на жаль, не затримували цих вантажів, ще не свідчить про те, що їх узагалі немає, адже наркотики – це не сирки, до їх перевезення готуються дуже ретельно».

 

 

 

Усі прикордонники в приватних розмовах визнають, що контрабандисти мають покровителів у вищих ешелонах влади та правоохоронних структур. І кажуть, що боротися треба насамперед з ними. Доволі промовистий факт: майже кожен рік на Луганщині змінюються керівники СБУ та МВС.

 

«Коли я був губернатором Луганщини, то всі головні контрабандисти області сиділи в обласній раді, – пригадує екс-губернатор Луганщини, радник міністра внутрішніх справ, народний депутат Геннадій Москаль. – Пам’ятаю, коли прикордонники намагалися за допомогою ровів перекрити найбільш активно використовувані контрабандні шляхи, то саме депутати облради волали, що «…ці рови розділяють братні народи» та іншу псевдопатріотичну маячню, прикриваючи цим свої конкретні інтереси, – залишити контрабандні канали недоторканими.

 

Можу назвати навіть конкретне прізвище – Валерій Букаєв, депутат від Партії регіонів з Краснодона, який уже після моєї відставки викупив акції футбольного клубу «Зоря» з Луганська. Він, що називається, «старший» по кордону. Загалом, Луганська область – це ЗАТ «Єфрємов, Тихонов і партнери». Це два фактичні власники регіону – без їхньої згоди там не те, що контрабандою не займешся, миша не пробіжить. На гарячому я їх не ловив, але повірте, без їхнього відома там нічого не робиться».

 

Краснодонський район, вотчина пана Букаєва, до недавнього часу був справжньою меккою для контрабандистів. Не тільки за кількістю перевезеної контрабанди, але й реакції місцевих органів влади на це. «Пригадую, як у 2006 році в Краснодонському районі мої бійці затримали три бензовози, – наводить фактичні приклади Артур Король. – Відправляємо справу в місцевий суд. І той ухвалює рішення: один бензовоз відпустити, водіїв двох інших – просто попередити. Таких випадків було дуже багато. Зараз ми намагаємося всі подібні справи передавати в Луганський обласний суд».

 

Оперативний працівник Луганського СБУ на умовах анонімності повідомив Тижню, що до контрабандних потоків через Луганщину причетні «помітні постаті з найвпливовішої політичної сили регіону» (луганчани переважно голосують за Партію регіонів. – ред.). У цьому контексті він назвав народних депутатів Олександра Є. і Віктора Т. На місці діяльність синдикату буцімто курирує депутат Луганської облради Володимир Г. «До речі, у Г. досить тісні зв’язки з Росією, – стверджує наше джерело. – Він має свої інтереси в торгівлі морепродуктами та бензином». Також наше джерело назвало ім’я офіцера спецслужби Миколи П. За словами оперативника, цей посадовець курирує канал перевезення через кордон продовольства та «ширпотребу». Під його чуйним оком перебуває супровід контрабанди до кордону – а везуть її, зазвичай, із Одеси, з легендарного ринку «7-й кілометр».

 

«Контрабанда завжди була й завжди буде, – підсумовує голова Луганського загону Артур Король. – Але вона в жодному разі не має загрожувати економічній безпеці держави». «На цей час луганський відрізок кордону став спокійнішим у зв’язку з об’єктивними обставинами, – погоджується зі своїм колишнім колегою Віктор Чумак. – Та ніхто не убезпечений від її нової хвилі, якщо знову будуть якісь стрибки цін на товари».