Проґавлене щастя

До Праги, Варшави, Братислави та Будапешта все ще їздять повні автобуси українців, молдован і білорусів, приземляються літаки з монголами та в’єтнамцями. На них мали б чекати тисячі вільних місць у нових гіпермаркетах, автозаводах та збірних цехах, на будівництві. Однак їх уже немає.

 

 

До Центральної Європи дійшла економічна криза. В Угорщині спостерігаються рецесія і загроза фінансового краху. Балтійським країнам доведеться пережити кризу, якої вони не знали протягом останніх 15 років. Не омине вона й Естонію, яку ще кілька місяців тому вважали зразком успішної надсучасної пост­комуністичної економіки, де вдалося побудувати розвинене інформаційне суспільство. Центральноєвропейські політики у світі, що руйнується на очах, і далі вливають у суспільство дозу оптимізму, але перспективи не видаються рожевими.

 

Падіння німецької економіки – найбільшого ринку традиційно орієнтованих на експорт економік Чехії, Польщі, Словаччини та Угорщини – найгірша новина. Адже саме до Німеччини спрямовують найбільшу частину експорту. Окрім того, заводи німецьких концернів, розміщені у «дешевших» осткомуністичних кра­їнах, були двигуном місцевих економік. Тепер говорять про 30-відсоткове зменшення кількості замовлень. Центральною Європою котиться безпрецедентна за останні 15 років хвиля скорочень.

Людей із роботи звільняють сотнями і тисячами навіть найбільші фірми, наприклад, найуспішніший центральноєвропейський автозавод Škoda у Млада-Болеславі. Скорочують працівників і словацькі складальні підприємства світових електротехнічних концернів. Скрутні часи переживають металургійні та видобувні підприємства. Закриваються усесвітньо відомі чеські заводи з виробництва скла, які досі вважалися національним скарбом нарівні з чеським пивом.

 

Світова фінансова криза руйнує центральноєвропейський ринок нерухомості – вперше після 1990 року тут знижуються ціни на житло. Зупиняються або відкладаються гігантські будівельні та інфраструктурні проекти, які ще кілька місяців тому обіцяли змінити обличчя центральноєвропейських мегаполісів. Усе це є наслідком і труднощів з отриманням банківських кредитів, і загальної світової кризи у цьому секторі.

 

Фінансова криза підняла ціну кредитів на житло пересічним чехам, словакам, полякам та угорцям й ускладнила доступ до них. Налякані падінням ринку іпотеки, банки вимагають серйозні гарантії та вищу ставку першого внеску. З великими проблемами зіткнулися мільйони угорців та поляків, які в минулому взяли іпотеку у швейцарських франках (ця валюта впродовж останніх кількох місяців відчутно зміцніла порівняно зі злотим або форинтом). Наслідки цього процесу відчутні вже сьогодні: попит на нові квартири швидко впав, зменшилася кількість наданих кредитів, а отже, й новозбудованих об’єктів. Люди, які купували квартири з наміром здавати їх в оренду, щоб сплатити кредит та ще й отримати зиск, рвуть на собі волосся. Будівельники, які брали на роботу тисячі українців, не мають чого споруджувати.

 

За голову хапаються і мільйони центральних європейців, які вклали гроші в акції або інвестиційні фонди. Папери місцевих компаній за останні 12 місяців знизилися в ціні більше ніж на 50%. Деякі компанії, які ще півроку тому були золотими підприємствами (наприклад, вугільні або енергетичні концерни), втратили з літа десяту частину вартості. На думку багатьох економістів, це лише початок. «Економічна криза не буде ні короткою, ні помірною», – зізнався угорський прем’єр-міністр Ференц Дюрчань. На жаль, небагато центральноєвропейських країн скористалися «золотими» 2000-ми, коли у зв’язку зі вступом до ЄС у них почалися небачене економічне зростання та надходження інвестицій, і провели глибші реформи.

 

Центральноєвропейські країни також несуть тягар комуністичної відсталості. Польща, по суті, не має жодної автостради, півмільйона словацьких циган (десята частина населення Словаччини) живуть в умовах третього світу. В Чехії досі фінансово неспроможна система охорони здоров’я. В Угорщині ж державний дефіцит сягає 10% ВВП. Регіон просто проїв свої найкращі роки: країни набирали борги, люди позичали мільйони в банках, звикли до щорічної відпустки на морі, машин у лізинг, споживацьких кредитів на різдвяні подарунки. Центральні європейці призвичаїлися
до того, що заробітна плата щороку збільшувалася, а вакансій було стільки, що кожен міг вибирати.

 

Внаслідок тиску закордонних інвесторів, які марно шукали працівників для своїх заводів, супермаркетів та будівництв, майже всі посткомуністичні країни почали організований набір робочої сили за кордоном. При цьому наймали не кваліфікованих, як три-чотири роки тому, а будь-яких працівників. На відміну від 1990-х, коли сотні тисяч українців і білорусів перебували у Чехії неофіційно, протягом останніх двох років приплив іноземців був легальним, його навіть заохочувала держава.

 

Це нагадувало ситуацію в Німеччині та Франції у 1960–1970-х роках, коли заробітчан радо вітали в Західній Європі. Центральна Європа, звідки раніше тільки виїжджали, почала набувати рис класичного іммігрантського регіону. Наприклад, у Чехії частина легальних іммігрантів у складі населення сягнула 5%, а з нелегалами – 10%, що є показником, характернішим для Західної Європи.

 

У часи фінансової та економічної кризи іноземці стали першими жертвами. Більшість із них були найняті на роботу через посередників (або взагалі нелегально), тож їх значно легше і дешевше звільнити, ніж чехів. Водночас посилюється напруження між громадянами та іноземцями. Іноземці, яких іще недавно вітали, тепер опинилися в ролі дешевших конкурентів на ринку праці, який поступово зменшується.

 

Центральноєвропейські уряди швидко закривають іще донедавна розпростерті обійми для іммігрантів. Чехія цілковито зупинила (наразі до кінця року) видачу віз в’єтнамцям, які становлять третю найбільшу групу (після словаків та українців) із 50 тис. легальних іммігрантів у країні. Приїзд українців, молдован та білорусів Прага ускладнила вимогою довідок про стан здоров’я, які стануть умовою видачі дозволу на роботу.

 

Жодна з центральноєвропейських країн при цьому не знає, що робити з іноземцями, які шукатимуть роботу, але не захочуть повернутися додому. Ставлення чехів, поляків, словаків чи угорців до заробітчан зі Сходу ілюструє вислів одного чеського економіста: «Після кризи гладкі будуть худими, а худі будуть холодними (тобто мертвими)».