Чорний гумор, синє полум’я

 

Чим більше споживачі новин чують про кризу, тим вишуканішим стає їхній гумор. Скажімо, «Банк оголосив себе банкрутом. Вкладникам запропоновано або забрати ніщо, але одразу, або все, але ніколи». В перші п’ять секунд ніхто не сміється, всі прораховують плюси та мінуси кожного варіанта.

 

 

Український ексклюзив: «Куме, ти чув – в Україні буде Євро – дві тисячі дванадцять?!» – «Ти диви, а ще вчора було…» Місце і час появи жарту дослідники за бажання можуть вирахувати – мені його розповіли із закінченням «по 11 гривень», я переповідала вже по чотирнадцять, а знайомий зі Львова божиться, що вперше почув ще по сім п’ятдесят…

 

Але, за даними аналітиків, щодо кризи Україна відстає у народному жартовиявленні, просто-таки гальмує. Можливо, дається взнаки суто наша особливість: «Тільки в Україні, замовивши економічну кризу, ви отримуєте на додачу політичну безкоштовно». Перевірте себе – усміш-
ка з’являється, але кривувата. А от щоб щиро сміятися… Тиждень дослідив популярність анекдотів: на першому місці «Татку, а криза олігархів торкнеться?» – «Синку, це олігархів вона торкнеться, а нам капець!» – із десяти опитаних його
з мінімальними варіаціями знали дев’ятеро. І восьмеро щиро стверджували, що це не жарт, а точнісінький прогноз.

 

 

У першій хвилі анекдотів, що вже відкотилася, переважно римейки жартів 1990-х. Було це вже, було: «Встав дядько вночі до туалету. Крок ступив – борошно розсипалося, ще кілька – бутель з олією розлився, вже відчиняє заповітні двері – аж тут на нього мішок із цукром падає. Дядько у відчаї: «І коли вже цей Голод закінчиться?!» Всі сміємося, але ж ніяких запасів ще ніхто не робив. Ну не ті часи! Але… Ось і «комедіклабівці» стверджують, що криза розпочнеться по-справжньому тоді, коли в «Макдональдзі» замість дитячої іграшки видаватимуть сіль та сірники.

 

І цей анекдот давній, а його натхненно переповідають: «Зустрічаються два директори. «Ти своїм зарплату виплачуєш?» – «Ні». – «І я ні. А вони все одно на роботу ходять?» – «Ходять». – «І мої ходять. Може, вхід платний зробити?» – «Я вже зробив, то вони економлять: у понеділок приходять, а в п’ятницю виходять!» Ну змінилося наше життя з дев’яностих, змінилося! Куди ближча стратегічна порада: «Не кажіть, що вас звільнили, стверджуйте, що ви тепер позаштатний співробітник».

 

Утім, оновленню давніх жартів є логічне пояснення – знайдено винуватця негараздів: «Десятиріччя дефолту Росія відзначила з воістину світовим розмахом». І суворий опис російських реалій без жодних перебільшень є якщо не смішним, то повчальним: «Криза для російських олігархів: Абрамовіч змушений продати яхту і «Челсі», у Дєріпаски 14 мільярдів боргу, Путін змушений вибивати борги з України для підтримки штанів. І лише Ходорковскій не сумує – він вчасно придбав собі екстремальний тур, зберіг політичний капітал і навіть піднявся – від шниря до хліборіза!» Або також дещо подібний до інформаційне повідомлення жарт: «Федеральна служба фінансових ринків Росії бере активну участь у регуляції паніки. Служба рекомендує називати зниження котировок акцій на біржі «принуждением к справедливой цене».

 

Хвилі кризових анекдотів із Росії та відповідних із Америки зустрілися в нас водночас. Останні стали просто-таки довідниками з практичної економіки для масового споживача. Унаочню тезу: «Збори акціонерів. Літній глава банку намагається переконати, що криза закінчилася і ринок, нарешті, стабілізувався: «Сорок років тому я продав 500 акцій нашої компанії й купив Ford випуску 1967 року. Минулого тижня я також продав 500 акцій і за виручені гроші знову можу придбати Ford 1967 року!»

 

Або щодо кризи ринку елітної нерухомості: «Що зайве в логічному ланцюжку: сифіліс, СНІД, кондомініум у Маямі? Відповідь: сифіліс, бо його все ж таки можна позбутися». І чорний гумор: «Джон Сміт, що вистрибнув із вікна 75-го поверху на Уолл-стрит, після удару об землю підстрибнув на 10 метрів, чим дещо відіграв своє ранкове падіння».

 

Ось така нелегка доля безробітних брокерів, подивитися на яких ще з минулої осені пропонує спеціальна екскурсія у фінансове серце Нью-Йорка, – туристичні фірми знайшли свою вигоду в програші фінансистів. Туристи, переважно з Китаю, якого криза не торкнулась, охоче відвідують Америку, мабуть, сподіваючись стати свідками того, як главу Мінфіну США Генрі Полсона зустрічає грабіжник. Згідно з гумористичною версією, йому скажуть: «Руки вгору, віддавай усі свої гроші». Той відповість, що він глава Мінфіну. «Тоді віддавай усі мої гроші!» – зводить курок гангстер. Експерти прогнозують, що цей анекдот невдовзі буде перероблений для українських реалій. А, можливо, і перестане бути анекдотом.

 

 

До новорічних свят здавалося, що кризові анекдоти є смішними. Але життя підкинуло неочікуваний жарт – хвиля ще смішніших газових анекдотів легко й швидко поглинула кризові.

 

Пішло-покотилося, попри вихідні дні та морозяну погоду: «У зв’язку з підвищенням ціни на родинні відносини, Київ уповноважений заявити, що росіяни міста відтепер можуть вважати себе сиротами». «Якщо Європа платить 450 доларів за тисячу кубометрів газу, а Україна не платить нічого, й обидві не отримують газ, навіщо платити більше?!» «Газ для України повинен коштувати більше, ніж для Західної Європи, оскільки Україна одержує його набагато раніше, тобто значно свіжішим». «Заява МЗС України – якщо нас не візьмуть у ЄС, відключимо газ!» тощо, аж до вітальних sms із жартівливими віршиками з обов’язковим рефреном: «Не злякає нас «Газпром», всіх вітаємо з Різдвом!»

 

Ось, кажуть, днями телефонував Путін Черномирдіну, питав, чи вже холодно в Києві? А той відповів: «Не знаю, в нас у посольстві навіть із холодного крана гаряча вода тече!» Цікаво, що Віктор Степанович був і героєм анекдоту часів дефолту про те, що саме сталося: «Хто б міг подумати?! – запитав Черномирдін. Тих, хто б міг, не знайшлося».

 

Британці дивляться на ситуацію з характерним гумором. Карикатурист на псевдо «Метт», який смішить консервативних читачів шанованого часопису «Дейлі телеграф», бачить це так: дружина подає чоловікові на сніданок варене яйце й перепрошує, що воно дуже рідке – мовляв, щойно почала варити, як Путін відключив газ.

 

 

Психологи твердять, що гумор – це механізм психологічного захисту, жарт знецінює небезпеку й нівелює страх. Тому в моменти тестування на витривалість сприймати будь-які випробування долі з посмішкою – єдино можливий і дієвий захист.

 

Але коли інформаційну порожнечу, створену браком об’єктивної інформації щодо того, хто ж таки має рацію в газовому конфлікті, заповнюють винятково жарти, тут уже не до сміху. Особливо коли телефонують із різдвяними привітаннями з регіону проходження по Карпатах газопроводу «Уренгой-Помари-Ужгород» і запитують, чи правда, що Ющенко сказав, газу не буде, бо з сомалійськими піратами легше домовитися, ніж із Газпромом?!

 

«Неправда, – кажу, – з піратами так ніхто досі й не домовився, це жарт такий». І – мало не кричу: «Не питайте, хто сміятиметься останнім!»