Крамар нагадує, що згідно з інформацією ЗМІ, під час зустрічі президентів України та РФ 26 травня в Сочі йшлося про те, що Київ готовий поступитися контролем над магістральними газопроводами, а над розподільними – передати одній або кільком наближеним до влади бізнес-структурам, Дмитру Фірташу чи ВЕТЕК Сергія Курченка, якого пов’язують із «Сім’єю».
Законодавчу базу для цього вже готують: згідно із законопроектом № 2937, запропоновано внести відповідні зміни до низки законів України, зокрема про трубопровідний транспорт, і дозволити приватизацію Нафтогазу та дочірніх структур.
В той же час, міністр енергетики і вугільної промисловості Едуард Ставицький повідомив, що компанія Baker Tilly провела оцінювання газотранспортної системи держави, але її результат буде озвучено після реформування НАК «Нафтогаз України».
«Тим часом у деяких ЗМІ вже розпочалася пропагандистська кампанія, мета якої – переконати, що без її здачі РФ українська ГТС може залишитися порожньою. Водночас іще від зими обговорюють сценарій, за яким російська сторона в обмін на 50% ГТС може знизити ціну для України на три-чотири роки до $260 за 1 тис. м³», – пише Крамар.
Він вказує, що з огляду на те, що за підсумками 2012 року за транзит Нафтогаз отримав $3,5 млрд, здача ГТС за тимчасову знижку від штучно явно завищеної ціни є лише прикладом логіки нинішньої влади і в інших сферах: «Після нас хоч потоп».
«Понад те, ціна на газ для внутрішніх споживачів не знизиться. Плодами здачі ГТС натомість можуть скористатися наближені до влади бізнес-структури. 23 травня Кабмін затвердив прогнозний баланс надходження й розподілу блакитного палива в Україні на 2013 рік. Імпортувати планують 27,3 млрд м³, із яких Нафтогаз купить у Газпрому 18 млрд м³, Ostchem Дмитра Фірташа – 8 млрд м³. У німецького RWE Supply & Trading планують закупити 1,3 млрд м³: за чутками, на цю нішу вже претендують наближені до «Сім’ї» структури», – пише Крамар.
Прикметно, додає експерт, що у ЗМІ стартувала кампанія мотивації підвищення цін на газ для населення, мовляв, він в Україні дешевший у 14 разів, ніж у Швеції, і навіть трохи – ніж у Росії.
«У цьому контексті пригадується, як у 2005 році тоді опозиційний Юрій Бойко, критикуючи помаранчевих, заявляв, що Україні слід піднімати ціни на блакитне паливо для споживачів, але водночас максимально довго дешево купувати його в Росії. Нормальна бізнес-логіка трейдера, спрямована на максимізацію маржі, яку готуються привласнити відомі приватні структури», – відзначає оглядач.
Більше читайте в статті Олександра Крамара «Тисяча й одна інтеграція. Домовленості з Митним союзом не матимуть практичних наслідків»