Фальсифікація смерті

 

Шістнадцятирічна Алла Мартіді бу­ла на шостому місяці вагітності, коли раптово захворіла. Госпіталізували вагітну в Краснодонський пологовий будинок, що на Луганщині. Лікували місяць. Залікували.

 

«Коли я забирав Аллу з моргу, одразу запитав у патологоанатома, чи може він якось пояснити її смерть, – розповідає батько дівчини Федір Мартіді. – Той мені відповів: «Її нирки згнили, жодного живого сантиметра не лишилося. Її однозначно втратили на етапі лікування, і я на вашому місці позивався б до суду». Так батько і вчинив. Сім місяців домагався порушення кримінальної справи. Справа досі не дійшла до суду, хоча з дня смерті доньки минуло три роки.

 

На прийом до Юрія Найдиша, краснодонського прокурора, Федір Мартіді пішов, щойно Алла померла. Просив перевірити обставини загибелі його доньки, вивчити медичні документи, поспілкуватися з персоналом пологового будинку. Однак прокурор відмовився порушувати справу. Мовляв, немає жодних підстав.

 

Підстави згодом знайшла прокуратура області. Слідчий В’ячеслав Солодников уже два роки веде цю справу. Каже, що слідство на завершальному етапі: «Є факти, що підтверджують провину лікарів. Будемо розбиратися й давати оцінку зібраним доказам».

 

За висновками патологоанатомів, 16-річна Алла Мартіді померла від пієлонефриту – запалення нирок. Цей діагноз підтвердили і провідні спеціалісти Міністерства охорони здоров’я. Понад те, столичні фахівці вивчили медичну картку пацієнтки і дійшли висновку: лікування було неадекватним, уролога до неї викликали надто пізно, а до обласної лікарні перевозили взагалі у нетранспортабельному стані. Все це і призвело до її смерті.

 

Та лікарі Краснодонського пологового будинку своєї вини не визнають. Кажуть, що у смерті дівчини винні вона сама, її батьки, сонце і місяць травень. «Це було ж у травні, а травень – це не просто так, – переконує Андрій Ромашко, голова Краснодонського управління охорони здоров’я. – Є геофізичні, сонячні й інші впливи».

 

Лікар Марина Ґедзь, яка безпосередньо лікувала Аллу, переконує журналістів, що пацієнтка була дуже неслухняною: не хотіла лікуватися і раз у раз втікала з пологового будинку. Демонструє рапорт чергової медсестри, за яким Алла нібито покинула шпиталь без дозволу персоналу. Утім, графологічна експертиза довела: цей документ – підробка. Ймовірно, його «намалювали» вже після смерті дівчини.

 

 

Коли Наталії Калгановій раптом стало погано, її доправили до 5-ї лікарні Святошинського району Києва. Черговий лікар поставив первинний діагноз «грибкова пневмонія», однак його колеги засумнівалися й направили родичів хворої в онкоцентр. «Четверта стадія раку, розклад легені, – поглянувши поквапом на рентгенівські знімки, кинув онколог. – Операції та хіміотерапії не підлягає».

 

Надалі, як стверджує Віра Гавриленко, мати Наталії, дівчину не лікували, лише підтримували як безнадійну хвору. Але препаратів виписали аж на 20 тис. грн. Родичі сумлінно їх купували і лише згодом з’ясували, що ними лікують застуду, запалення очей, урогенітальні інфекції, гормональні порушення, але аж ніяк не рак чи запалення легенів. Врешті-решт по­передній діагноз «пневмонія» підтвердився. На жаль, патологоанатомами. Лікар, який робив розтин, навіть диктує родичам, як правильно записати діагноз, однак жодних документальних висновків на руки не дає – немає згоди головного лікаря. Експерт зізнається журналістам: їй телефонували з реанімаційного відділення і просили вказати в довідці не запалення легенів, а саме рак. Відмовилася.

 

Лікар, який, за словами родичів, поставив діагноз «рак» на підставі одного рентгенівського знімка, під запис коментувати свої дії не бажає. І радить у цю справу взагалі не втручатися. «Якщо ви мене коментуватимете чи цитуватимете, я обурюся й говоритиму інакше, – попере­джає він. – Якщо ви записали хоч щось, викиньте, щоб я не сварився і не подавав на вас до суду».

 

Ліквідатор аварії на ЧАЕС Юрій Смирнов також помер на лікарняному ліжку. Від цирозу печінки. Однак не на халатність медперсоналу скаржаться родичі. Просто правди вимагають. Коли чоловік помер у Таращанській районній лікарні (Київська область), його близьким порекомендували відмовитися від розтину і забрати тіло додому, мовляв, відповідні довідки будуть пізніше. Ті погодилися. Та коли побачили медичні документи, не повірили своїм очам. Виявилося, Юрій Смирнов помер аж ніяк не в лікарні, а… вдома і зовсім не від цирозу печінки, а від серцевого нападу.

 

Довідку про смерть Смирнова його дружині Ользі приніс дільничий лікар Володимир Міщенко, хоча він в очі не бачив Юрія Смирнова у день його смерті. Вже після похорону родичі спробували оскаржити документ – погрожували лікарям прокуратурою. Ті злякалися. Той самий дільничий лікар Міщенко виписав другу довідку під тим самим реєстраційним номером, але з іншим діагнозом. Однак факту, що чоловік помер у лікарні, так і не визнав. Володимира Міщенка ми знайшли в Таращанській районній лікарні, де й помер Юрій Смирнов. Без зайвого спротиву він у всьому щиро зізнається. І що довідку виписав липову, і що хворий помер на лікарняному ліжку. Але чому написав у документі неправду? «Так мені було порекомендовано або наказано, якщо хочете, – розводить руками. – З адміністративного погляду, звісно, тут порушення є». 

 

Утім, у районній прокуратурі жодного порушення не побачили. При цьому посилаються на обласне управління здоров’я, де дійшли висновку: таращанські лікарі все зробили правильно.

 

 

«Ми фіксуємо багато випадків, коли причину смерті не встановлюють, а пишуть: «Не визначено», – розповідає Тижню директор Української Гельсінської спілки Володимир Яворський. – Досить поширеними є випадки, коли людина помирає в медичному закладі та їй ставлять такий діагноз, щоб ніхто не підкопався. Та й підкопатися дуже важко – потрібно проводити експертизу, що має визначити, чи справді лікарі винні у смерті пацієнта, чи ніхто не винен, чи взагалі хворий сам себе вбив».

 

«Звісно, тенденція до фальсифікації смертей є», – погоджується з правозахисником Михайло Курик, директор Інституту екології людини. На його думку, головна причина цього – вкрай незадовільний стан нашої медицини. Як наслідок – постійно виникають елементарні лікарські помилки. І тоді більшість медичних начальників роблять усе, щоб їх приховати.

 

«Навіть у розвинених країнах дуже поширені випадки, коли лікарняний заклад, щоб не нагнітати скандалу, фальсифікує справжню причину смерті», – розповідає Геннадій Апанасенко, доктор медичних наук, член Національної ради з питань охорони здоров’я при президенті України. За його словами, розбіжність клінічного та патологоанатомічного діагнозів – дуже сильний удар по репутації закладу і небачений скандал.

 

Інший аспект: в Україні 4,7% дітей, які померли одразу після народження, не мають визначеного діагнозу, тобто причини смерті цих немовлят не існує. Це дуже високий показник, причому за офіційною статистикою. «Впевнений, що йдеться про приховування справжніх діагнозів, – каже Володимир Яворський. – Мотивація лікарів дуже проста: за дитячу смертність навіть зараз жорстко питають, а саме в таких випадках дуже часто трапляються лікарські помилки. І якщо у довідці про смерть вказати справжню причину, то може бути призначене розслідування, виникнуть серйозні проблеми».

 

«А ви знаєте, що значній кількості людей похилого віку, які помирають, взагалі не роблять розтину? – додає Геннадій Апанасенко. – Якщо старенька людина відходить, їй пишуть діагноз: гостра серцева недостатність». У відсоткових показниках таких людей досить багато, каже експерт. І невідомо, чи справді вони були безнадійні, чи просто не отримали кваліфікованої допомоги.

 

Так чи інакше, а офіційної статистики лікарських помилок в Україні немає. Щоправда, є неофіційна статистика Всеукраїнської ради захисту прав пацієнтів, згідно з якою жертвами лікарів щороку стають близько 50 тис. осіб, а кожен третій діагноз помилковий.