У пошуках альма-матер

Щойно закінчилася реєстрація для участі у зовнішньому незалежному оцінюванні, яке проходитиме у травні–червні. Саме час визначатися, до якого вишу вступати. А для цього варто прислухатися не лише до реклами і порад знайомих, а й до різноманітних рейтингів. Ось тільки одна бі­­да: у міжнародних рейтингах українські виші не фігурують, а віт­чизняна офіційна система рейтингування недієздатна.

 

 

В усьому світі рейтингові дослідження університетів – дієвий механізм зовнішнього оцінювання якос­ті вищої освіти. Винайдено його порівняно недавно: перший у світі рейтинг вишів опублікував американський журнал U.S. News & World Report 1983 року. В сучасних міжнародних університетських рейтингах, з-поміж яких найавторитетнішими вважають рейтинги Інституту вищої освіти Шанхайського університету (SJTU) і газети Times (THES-QS), домінують переважно американські й британські виші, а незмінним лідером залишається Гарвард. Українські виші до цих рейтингів не потрапили.

 

«Не думаю, що це пов’язано з тим, що в нас мало досягнень, – упевнений директор департаменту вищої освіти Міністерства освіти і науки України Ярослав Болюбаш. – У нас чимало досягнень у багатьох навчальних закладах. Проте ми ще не увійшли до світової спільноти не лише економічно, а й психологічно – спільнота нас ще не знає. Потрібно, щоб наші виші масово вступали до різних європейських асоціацій, були партнерами іноземних вишів, активніше представляли себе у міжнародних проектах. Не слід сприймати ці рейтинги як трагедію. У нас значно зросла кількість іноземних студентів порівняно з Радянським Союзом – цього року в Україні навчаються 43 тис. іноземців. На наших програмістів, фізиків, хіміків, інженерів є попит за кордоном, тому що у нас серйозна підготовка. Просто нам бракує реклами».

 

Саме завдяки активності на частину українських вишів таки звернула увагу іспанська лабораторія Cybermetrics, що раз на півроку розробляє ранжирування мережевої присутності ВНЗ Webometrics Ran­king of World Universities. Цей рейтинг формується за критеріями наповнюваності, підтримки та популярності університетських інтер­­­­нет-­­сайтів і має на меті не так оцінювати виші, як стимулювати їхню віртуальну діяльність і відкриття широкого доступу до наукових розробок. Прикметно, що з-по­між 6 тис. вишів, які увійшли до цього рейтингу, аж 19 українських. Лабораторія подає також власний рейтинг суто українських вишів |див. таблицю|.

 

70-те місце в шанхайському і 183-те в британському рейтингах не задовільнили амбіцій російського вишу №1 Московського державного університету ім. Михайла Ломоносова. У лютому Москва презентувала перший власний рейтинг 500 ВНЗ із 70 країн світу, розроблений незалежною агенцією «РейтОР», у якому МДУ ім. Михайла Ломоносова був уже п’ятим. До топ-500 російського варіанта загальносвітового рейтингу вишів потрапили й п’ять українських – з Харкова, Донецька та Криму.

 

Про наміри створити власну міжнародну класифікацію університетів заявила наприкінці минулого року і Європейська комісія. 

 

 

Рейтинги будуються на вельми відносних оціночних судженнях, але така вже їхня природа. Питання тільки в тому, чиїй оцінці довіряти: роботодавців, викладачів, журналістів, студентів чи знайомих? Критеріями для шанхайського рейтингу є наявність у виші випускників або працівників-лауреатів Нобелівської та інших престижних премій, публікації у журналах Nature та Science, індекс цитування та розмір університету. Британці проводять опитування викладачів, студентів та працедавців, звертають увагу на індекс цитування і привабливість для іноземних студентів.

 

Презентований восени рейтинг вищих навчальних закладів України «Компас» |див. таблицю|, складений Київським міжнародним інститутом соціології на замовлення компанії «СКМ» та доброчинного фонду «Розвиток України», ґрунтувався на оцінках випускників та роботодавців і мав продемонструвати їхній «рівень задоволеності вищою освітою». Для ранжирування 228 українських вишів було опитано понад тисячу працедавців і півтори тисячі випускників.

 

Профільне міністерство теж по-своєму оцінює виші, проте оприлюднити власні розвідки не поспішає. «Результатів торішніх рейтингів Міносвіти не опублікувало з багатьох причин, – пояснив Тиж­ню В’ячеслав Ямковий, завідувач сектором моніторингу вищої освіти Інституту інноваційних технологій і змісту освіти Міністерства освіти і науки України. – Головна полягає в тому, що ВНЗ не звикли подавати точну інформацію щодо кількості студентів, результатів освітніх процесів. У зв’язку з цим з’являються «викиди», неправдива інформація, що робить систему рейтингових індикаторів недостовірною. Часто інформація не відповідає реальним результатам діяльності вищих навчальних закладів, їхньому потенціалу».

 

Проте цього року Міносвіти все ж обіцяє потішити абітурієнтів рейтингом вишів, що з’явиться на офіційному сайті міністерства, ймовірно, наприкінці березня. Оцінюватимуться передусім міжнародна інтеграція та науково-педагогічний потенціал вишів, зокрема кількість професорів, докторів, кандидатів, доцентів. Приймуть до уваги й забез­печення студентів гуртожитками, навчальни­­ми площами, обладнанням і бібліотеками. «Ці критерії формують престиж будь-якого вищого навчального закладу. Проте щодо рейтингу престижності університетів об’єктивної інформації, звісно, ніхто не дасть, – запевняє В’ячеслав Андрійович. – Ми маємо розуміти рейтинг як процес, а не як явище».

 

 

А доки міністерство збирається із силами, власний рейтинг київських вишів вже опублікували студенти. Аналітики Студентської ради Києва вдруге поспіль дослідили, наскільки внутрішня система того чи іншого університету працює безпосередньо на студента, а не на викладачів чи адміністрацію. На відміну від офіційних рейтингів, в проекті «Найбільш студентський ВНЗ Києва» |див. таблицю| враховувалися такі критерії, як ефективність діяльності студентських рад, реалізація базових прав студентів та незаангажованість студентських ЗМІ. Останній критерій брався до уваги, вочевидь, з огляду на те, що право висловлювати свою думку є основою для будь-якого оцінювання і рейтингування.

 

Студентське опитування засвідчило, що київські виші все ще не можна назвати територією свободи і самоврядування, якими традиційно є західні альма-матер. «У Київській школі економіки опитування поміж студентів проводяться кілька разів на рік, – каже ініціатор рейтингу Єгор Самусенко. – Якщо викладач, незалежно від вченого ступеня, отримує негативні відгуки, йому скорочують години викладання або навіть відсторонюють від викладацької діяльності». Проте у більшості українських університетів немає системи оцінювання студентами якості викладання – вони практично не в змозі змінити викладача, якщо той провокує студентів на конфлікти чи об’єктивно не знає свого предмета на достатньому рівні. Загалом, за даними опитування, лише 9% студентських рад реально впливають на якість освіти.

 

 

Мати майбутнього студента Микити Ірина Мазаренко залюбки ознайомилася б із рейтингами вишів – і студентськими, і дорослими – хоч і вважає, що люди як обирали університети для своїх дітей без знання рейтингів та статистик, так і робитимуть це надалі. Ірина радила своєму синові вступати туди, куди підказували знайомі, діти яких уже стали студентами. Утім, хіба це не те саме рейтингування шляхом мікроопитування? Микита зробив вибір, користуючись інтернетом і довідником ВНЗ для абітурієнтів, – обрав професію звукорежисера, а вже потім шукав у мережі та довіднику університет, що може запропонувати йому таку спеціальність. Подаватиме документи до Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. Івана Карпенка-Карого. Ірина ж хотіла, щоб син пішов до Інституту міжнародних відносин КНУ ім. Тараса Шевченка або в КПІ, – це, на її думку, престижніше. А насправді? «Рейтинги, в принципі, потрібні, – погоджується Ірина, – але де гарантія, що вони правдиві? Ми ж не знаємо, які дані подають навчальні заклади задля підняття свого престижу і чи виправдовують випускники престиж свого вищого навчального закладу перед роботодавцем».

 

«Традиційно вважається, що рейтинг потрібен людям для того, щоб вирішити, куди ліпше віддати свою дитину на навчання, – вважає Юрій Богачков, завідувач відділу Дослідження і проектування навчального середовища Інституту інформаційних технологій і засобів навчання АПН України. – Але те, що підходить одному, може не влаштовувати другого. Людина в будь-якому разі обиратиме за власними вимогами виш, що не лише задовольнить потребу отримання спеціальності, а й буде зручним за місцем розташування або прийнятним за вартістю навчання».