Завжди готові

19 травня у Радянському Союзі відзначали День піонерії. Саме цього дня у 1922 році на Всеросійській конференції комсомолу було засновано піонерську організацію. Спочатку вона носила ім’я Спартака і лише після смерті Владіміра Лєніна 1924 року отримала ім’я вождя світового пролетаріату. На відміну від скаутського руху, радянська піонерія була державною організацією і мала на меті ідеологічну індоктринацію молодого покоління. З часом піонери все далі відсувалися від свого скаутського коріння, аж доки піонерські табори не перетворилися на звичайні санаторно-розважальні комплекси.

 

Агонія радянської системи позначилася на її молодіжній політиці. У 1990–1991 роках піонерська організація поступово припинила своє існування в Україні, спочатку – в західних регіонах, а після розпаду СРСР – практично повсюдно. На арену вийшли десятки нових дитячих та молодіжних рухів. Тиждень спробував розібратися, до яких організацій можуть долучитися нині українські діти.

 

 

 [1331]

 

Генеральний секретар Світової організації скаутського руху Люк Паніссо розповів Тижню про те, як скаутинг бореться із суспільною кризою.

 

 Питання «що робити з дітьми?» було завжди актуальним, а в умовах кризи стало аж надто важливим. Ризик втратити роботу породжує у родинах стрес, що особливо позначається на дітях. Батьки, заклопотані турботами про хліб насущний, не приділяють достатньо уваги своїм дітям, яких вони і в часи добробуту часто залишають напризволяще. Як ці проблеми сучасного суспільства вирішує скаутинг, Тижню розповів генеральний секретар Світової організації скаутського руху Люк Паніссо.

 

 

 

– Скаутинг – це рух, що намагається допомогти молодим людям цілковито розкрити свій потенціал: фізичний, емоційний, духовний, інтелектуальний. Для цього ми маємо традиційні унікальні методи: лідерство через діяльність, життя в природі та систему малих груп. Але сьогодні дещо все ж таки змінюється: ми намагаємося дати відповідь кризі, що є не лише фінансовою, а й суспільною.

 

У Франції ми несемо скаутинг у передмістя Парижа, де живуть діти емігрантів, про яких ніхто не дбає. А вони мають бажання співати, танцювати, спілкуватися, і ми заохочуємо їх до цього. Звісно, це буде не оперний спів чи балет, а реп і техно. Але діти займатимуться цим у групах, структуровано. Оскільки такі пісні часто є дуже агресивними, вихователь спілкується з дітьми, запитує, що вони мають проти поліції чи родини. За допомогою цього діалогу ми намагаємося налаштувати дітей та підлітків на менш провокативний настрій.

 

У країнах, що розвиваються, скаути організовують майстер-кла­­си, на яких молодь може набути навичок роботи з деревом, металом, на швейній машинці. Хлопців та дівчат забирають після школи, з вулиць і вчать працювати разом. На вихідні ж вони виїжджають таборувати на природу. Дехто з цих дітей ніколи не виїжджав за межі міста! Це теж експеримент – як жити разом. Ми формуємо групи з шести – восьми осіб і кожному даємо просте завдання: підтримувати чистоту, шукати дрова… І вони усвідомлюють: якщо хтось із них не впорається зі своєю маленькою ділянкою роботи, страждатиме вся група. Так вони дізнаються про взаємозалежність людей, командну роботу, взаємодопомогу.

 

Зараз ми багато працюємо із сучасни­­ми технологіями: інтернетом, соціальними мережами. Та замість того, щоб привернути молодь до ком­п’ютерів, ми просто вчимо їх, що таке комп’ютер, інтернет, кілобайт, USB-порт. Якщо врешті-решт вони схочуть просто грати у ком­п’ютерні ігри – нехай, але вже матимуть комп’ютерну освіту.

 

Наша програма має бути привабливою, адже у нас багато конкурентів. У багатьох країнах батьки створюють для своїх дітей дуже щільний графік: зранку вони йдуть до школи, потім на футбольну секцію, після цього на заняття з піаніно… Але якщо ви поїдете до Африки, то побачите, що за межами великих міст скаутинг – це єдина молодіжна організація (іноді є ще церква). І скаути там беруть на себе навіть освіту дорослих, поширюють інформацію про СНІД, особисту гігієну тощо.

 

– Духовний вимір у скаутингу завжди був фундаментальним. Та коли я веду мову про духовність, не маю на увазі релігію. Релігія може бути продовженням духовності. Але принциповим є те, що кожна молода людина, стаючи скаутом, приймає присягу – обіцяє поважати Бога і свою країну.