Культ грошей

Якщо стахановські темпи, якими муніципальна влада позбувається закладів культури, зберігатимуться й надалі, столиця перетвориться на безликий бізнес-центр. За останні кілька місяців загроза втратити власні приміщення нависла над видавництвом «Дніпро», Літературно-меморіальним музеєм Павла Тичини, Театром маріонеток і галереєю «Ра». І це попри ухвалений у січні Верховною Радою мораторій, що забороняє виселяти культурні установи.

Офіційні причини виселення різні, найпоширеніша – творчі люди не потурбувалися про новий договір оренди коли скінчився термін дії попереднього. Неофіційні ще прозаїчніші: будівлі розташовані в середмісті, й їх можна будь-якої миті вигідно «штовхнути».

 

 

Видавництво «Дніпро» – перше, що бачиш, виходячи зі станції метро «Золоті ворота». Напевно, тому воно вже близько десяти років стоїть упоперек горла київській владі. «Ми постійно щось віддавали – спочатку перший поверх, потім книгарню, тепер там ресторан швидкого харчування. Відмовитися було неможливо – нам погрожували не підписати договір про оренду всього приміщення. А цей будинок унікальний – тут відбувалися перші засідання Центральної Ради», – розповідає директор «Дніпра» Володимир Войтович, додаючи, що видавництво міститься в будинку на Володимирській, 44 понад півсторіччя. Сьогодні «Дніпру» належать лише один поверх і частина другого, але й їх намагаються забрати.

 

За офіційним повідомленням КМДА, «приміщення площею 300 м2, на яке претендує видавництво «Дніпро», перебуває на балансі КП «Київжитлоспецексплуатація» та у власності міста. У зв’язку із закінченням договору оренди видавництво повин­­но було звільнити приміщення, яке рішенням Київради передано в користування Головному управлінню з питань регуляторної політики та підприємництва КМДА з метою створення Єдиного офісу». До того ж столичні функціонери стверджують, що «Дніпро» підписало договори суборенди з двома комерційними організаціями, хоча не мало на це жодних законних підстав. Тиждень намагався отримати підтвердження цього в КП «Київжитло­спецексплуатація», однак заступник начальника Віра Мусієнко повідомила, що нічого не говоритиме без офіційного дозволу київської влади.

 

Натомість у Володимира Войтовича інша версія. «Чиновники не підписали з нами договору оренди й цинічно заявляють, що ми самі не хочемо його підписувати. 2 червня приїхали «маски-шоу» – якась приватна структура, що викидає на вулицю, але нас захистила міліція. Ми знову судимося, пишемо в усі владні інстанції. Колись видавництво мало мільйонні наклади, друкувало книжки різними мовами світу, щороку видавало 300 назв. А зараз животіємо, тому що немає підтримки держави.Тепер нас ще й викидають», – каже директор «Дніпра».

 

У столичного Театру маріонеток ситуація не менш загрозлива. Про те, що театр виселяють, знають одиниці, адже його керівництво не виносило майнового конфлікту на публіку. 
 

Дізнавшись про проблеми цього унікального експериментального центру, Тиждень звернувся за поясненнями до головного управління культури і мистецтв КМДА, однак дівочий голос із інтонаціями, як в анекдоті про «прачєчную», відповів, що давати коментарі може лише начальник управління Світлана Зоріна, а вона на лікарняному.

 

Художній керівник театру Михайло Яремчук був значно відвертіший: «Театр розташований на площі 350 м2, ми займаємо перший поверх і частину другого будівлі, що з 1991 року належала Подільському району, потім перейшла у власність міста. Згодом її продали приватній структурі з обов’язковою умовою зберегти театр. Спочатку нас не чіпали, однак навесні повідомили, що в приміщення в’їжджає інвестор». За рішенням суду, Театр маріонеток має звільнити приміщення на Сагайдачного, 29/3 до 1 липня.

 

Щоб театр не залишився без даху над головою, столичне управління культури знайшло для нього прихисток у Печерському районі, на вулиці Немировича-Данченка. Інвестор, який купив будівлю театру, був готовий зробити в новому приміщенні ремонт. Утім, виникла інша проблема – районне керівництво не погодилося прийняти театр. За словами Михайла Яремчука, днями їм запропонували тимчасовий притулок у галереї «Лавра», доки не знайдуть нового місця. «Якби київська влада на офіційному рівні визнала закриття театру, тоді ми думали б, що робити далі. Я готував нових артистів, набрав курс, що мав влитися в колектив. У нас був свій глядач, люди любили до нас приходити. Невже Театр маріонеток нікому не потрібен?» – бідкається художній керівник. Запитання риторичне.

 

 

Літературно-меморіальний музей-квартиру Павла Тичини на вулиці Терещенківській, 5 втягнули в абсурдну майнову історію. На початку червня музейники отримали ордер про примусове виселення, формально – через несплату боргу в 16 тис. грн (кошти мало перерахувати управління культури КМДА). В законі про музеї та музейну справу зазначено, що вилучення приміщення в музею можливе лише в разі надання рівноцінного приміщення. Однак примусити Тичину пожити в іншій квартирі не до снаги навіть наполегливим чиновникам, тому поняття «рівноцінного приміщення» щодо меморіального музею – цілковита нісенітниця.

 

Згадана вище заборгованість (для міста, звісно, величезні кошти) стала підставою для Господарського суду Києва прийняти до розгляду цю справу. 

Позивачем виступив Фонд держмайна. Тиждень потрапив на судове засідання, що закінчилося напрочуд швидко, – позивач відкликав свою заяву. Представниця Фонду держмайна пояснила, що відмовитися від позову їм рекомендував комітет Верховної Ради з питань культури і духовності. «Наступний договір оренди підпишуть лише тоді, коли ми погасимо всі борги», – розповідає директор музею Тетяна Сосновська, двоюрідна правнучка Павла Григоровича.

 

Після закінчення суду адвокат Андрій Козлов, який представляв інте­реси музею, розповів про юридичні подробиці справи. «Позов був не лише аморальним, а й безперспективним. Проблема залишається: якщо приміщення не передадуть в оперативне управління музею, наступного року виникне така сама ситуація. Борг був лише мотивом, формальним приводом. Чи є заборгованість, чи її немає, держструктури завжди можуть відмовитися продовжувати договір оренди. Вся ця історія виникла не просто так, хтось поклав око на будівлю в центрі столиці», – резюмував адвокат.

 

 

Постійні наїзди на мистецькі майстерні — це для столиці вже звична річ. Заступник голови Національної спілки художників України Петро Зикунов розповів Тижню, що найчастіше потерпають майстерні в Подільському, Печерському, Шевченківському районах Києва. «Став­­лення до художників нині жахливе – забирають майстерні під різними приводами. Наприклад, сьогодні приходять до нас хлопці з перснями на пальцях і пропонують нам будинок у Броварах замість майстерень на Набережній. Один із заступників голови райадміністрації Шевченківського району взагалі сказав, що художники мають жити в селі. Добре, давайте зробимо з Києва фер­­му – будемо лише їсти й вивозити екскременти для добрива», – обурюється Зикунов. 

 

З галереями та сама історія. Минулого тижня МГО «Галерея «РА» отримала заяву від Шевченківської районної ради про припинення терміну дії договору оренди та відмову від його продовження, згідно з якою Організація має звільнити приміщення в 10-денний термін. «У такий спосіб влада подякувала нам за 16-річну працю й вагомий внесок у розвиток культури та мистецтва України», – іронізують працівники галереї, додаючи, що мають намір боротися.

Понад те, меркантильні чиновники дісталися вже навіть до продавців української музики на Майдані. Ярослав Мельник близько 12 років продавав на головній площі столиці музичні диски з українськими піснями. Однак нещодавно до нього раптово підійшли міліціонери й попросили піти геть. У КМДА запевняють, що не мають жодного стосунку до цієї ситуації. Ярослав стверджує, що протестуватиме проти закриття його торгового місця, а на його підтримку вже висловилися кілька відомих українських музикантів.

 

Тож гасла про те, що Київ – європейське місто, які щоразу лунають перед черговими виборами, а наступного дня після волевиявлення зникають разом із плакатами, на яких написані, навряд чи скоро втіляться в життя. Здається, київським функціонерам вигідніше відправити за місто не «одноруких бандитів», а всі заклади культури – і нехай тоді купка схиблених на високих матеріях збоченців збирається деінде й не заважає поважним особам робити бізнес.