«Ну матом я їх не послав!» Гадаю, приблизно так думав прем’єр Росії Владімір Путін після переговорів про газ зі своїм українським колегою. Результати переговорів вийшли вкрай жалюгідними. Росіяни дали зрозуміти: лише проросійськими гаслами і мовним питанням вибити з них дешевий газ уряду Азарова не вдасться. На наших очах руйнується один із найпоширеніших міфів Партії регіонів, мовляв, «це не росіяни підняли ціни на газ, це помаранчеві зіпсували з ними відносини».
«А у нас в квартире газ. А у вас?»
Росія нагадала Україні, що та купила газу набагато менше, ніж обіцяла, але єдина з-поміж покупців Газпрому не зазнала жодних штрафів. Росія заявила, що готова переглянути ціну, якщо Україна купуватиме набагато більше палива, ніж тепер. Або ж може здешевити газ, якщо Газпром буде допущено на наш внутрішній ринок. Москва хоче гарантій захисту російського бізнесу в Україні від рейдерів, у перекладі українською – вимагає повернення росіянам 60% компанії «Укртатнафта», відсуджених українським олігархом Ігорем Коломойським. Росія натякнула: Білорусь отримує дешевий газ, бо входить до Митного союзу. А також дала зрозуміти: ідея газотранспортного консорціуму її майже не цікавить.
Російська сторона вважає угоду, підписану в січні 2009 року прем’єрами Путіним і Тимошенко, цілком справедливою.
Варто згадати. Взимку минулого року Росія пропонувала ціну $235 за куб. Після зриву переговорів Газпром наполягав на $250 і погрожував підняти до $400. Після підписання угоди було оголошено ціну $360, яка здійняла істерику в українській біло-синій пресі. У підсумку за 2009 рік маємо $228 за 1 тис. м3 і жодних штрафів за недобір. Ще кілька таких переговорів, й екс-прем’єра Тимошенко сприйматимуть як генія газових угод.
А уряду Азарова не позаздриш. Якщо дати росіянам зайти на наш ринок, доведеться посунути з нього свого Дмитра Фірташа. Саме його люди контролюють нині Мінпаливенерго, Укргазвидобування, Укртрансгаз і ще 70% облгазів. «Захистити російський бізнес від рейдерів» означає нарватися на конфлікт із Коломойським. Запуск процедури вступу до Митного союзу перешкодить членству України у СОТ. Цьому опиратимуться олігархи-металурги. А якщо залишити все, як було, у тих же «металургів» виникне питання до своїх утриманців: «А чим гіршою за вас була Юля?»
Міф і блеф
Говорили ще про газотранспортний консорціум. За словами Азарова, йшлося про створення спільного підприємства, через яке росіяни вклалися б у модернізацію української ГТС, керували б транзитом газу через нашу територію й отримували б частину доходів від нього. Така форма консорціуму росіян не зацікавила. Офіційно Москва наголосила, що вона вже добряче проінвестувала Північний та Південний потоки, тож не має інтересу до розвитку української ГТС. А це вже відвертий блеф.
Північний потік і справді успішно реалізується. Але. Ідею щодо його побудови було висунуто ще ДО Помаранчевої революції. Його призначення – перекачка газу зі Штокманівського родовища передусім до Німеччини та Голландії. Пропускна спроможність першої нитки Nord Stream становитиме лише 16% пропускної спроможності української ГТС. А за напрямками експорту загрожувати він може не Україні, а швидше Білорусі. Саме її транзитні можливості будуть цілковито перекриті. З Південним потоком все складніше. Після оголошення Болгарією наміру брати участь у газогоні Nabucco будівництво South Stream було відкладено на невизначений термін. Водночас перша гілка Північного потоку зможе запрацювати тільки наступного року. Отже, Росія ще деякий час залежатиме він української ГТС. Чому ж тоді Газпром і прем’єр РФ прохолодно поставилися до ідеї консорціуму?
Тут варто згадати історію газових відносин України та Росії. Останні десять років (до січня 2009-го) Україна отримувала туркменський і російський газ через посередника. У часи президента Боріса Єльцина ці функції виконувала компанія «Ітера». Після приходу до влади Путіна «Ітеру» змінив Eural Trans Gas, контрольований кримінальним авторитетом Семеном Могилевичем. У липні 2004-го на зміну «Євралу» пришла RosUkrEnergo Фірташа. Всі ці компанії створювалися з тією самою метою, що й компанії-посередники при заводах, – щоб перенаправляти собі в кишені частину прибутку. Всі посередники купували газ у Газпрому за ціною як для України, але в значно більших обсягах, ніж Україні, продавали. Залишки реекспортували на Захід, а прибутком ділилися з відповідними хлопцями в Кремлі та Газпромі. Були й інші шляхи розподілу газових прибутків. Співвласником РУЕ, наприклад, був Газпромбанк – компанія, що належала братам Ковальчукам, старим товаришам Путіна.
Однак торік цю схему було зруйновано. З подачі Тимошенко Росія на диво легко відмовилася від посередників, прибрала РУЕ і перейшла на прямі розрахунки з Україною. Утім головною причиною зміни правил гри, вочевидь, було обрання Мєдвєдєва президентом Росії. Передавши посаду керманича РФ у нові руки, Путін невдовзі переконався, що влада розбещує. У спадкоємця виникло бажання захопити всю владу в країні. А РУЕ заходила на ринок за сприяння саме Мєдведєва, тодішнього голови ради директорів Газпрому. Причину виключення посередника найкраще за всіх пояснив сам Мєдвєдєв, кинувши Путінові при свідках: «Ви гадаєте, що шкодите Ющенкові, а насправді шкодите мені, бо там керують мої люди!» До травня 2008-го виконавчим директором РУЕ був однокашник Медвєдєва Костянтин Чуйченко.
Звільнивши крісло президента, Путін аж ніяк не прагнув ділитися зі спадкоємцем доходами від експорту газу. У 2012 році Путін і Мєдвєдєв зійдуться у двобої за корону імперії. Тож до планів ВВП не входить дарувати Мєдвєдєву будь-які фінансові ресурси, які допомогли б останньому боротися з ним на рівних. До 7 лютого 2010-го зберігалася відносна рівновага. Газпром домовлявся про транзит з Нафтогазом, який контролювала Тимошенко, котра мала певні домовленості з Путіним. Та після її відставки ситуація докорінно змінилася. Тепер газовий транзит контролюють люди Януковича – союзники Мєдвєдєва.
Саме Мєдвєдєв, а не Путін забезпечував підтримку Януковича з боку Росії. Саме з Мєдвєдєвим узгоджував свої дії Янукович напередодні виборів. Тож тепер може статися так, що «ліві кошти» від транзиту перенаправлять на інші рахунки. Контролювати газові трансакції у Києві безпосередньо мав новий посол Росії Михайло Зурабов – стовідсотково путінська креатура. Та Мєдвєдєв заблокував відправку Зурабова. Квиток до Києва він отримав тільки коли стало зрозуміло, що Тимошенко програє вибори. Тепер путінський посол в Україні Мєдвєдєва не хвилює – він має своїх людей на Банковій та в Нафтогазі.
Єдине лихо – на вимогу власників металургійних і хімічних заводів Януковичу вкрай треба домогтися дешевого газу. А це залежить від Газпрому, тобто Путіна. Тому в Москві українській делегації одразу нагадали про штрафи за недобір. Натяк більш ніж прозорий: «Почнете грати не за нашими правилами, стягнемо штрафи». Підклавши першу свиню, уряд РФ не зупинився і наголосив на цілком справедливій газовій угоді з Україною і на тому, що газовий консорціум їм нецікавий. Мовляв, навіщо росіянам вкладатися в реконструкцію ГТС, щоб отримати частку від доходу на рівні з Україною та Європою? Росія вже має досвід із Білоруссю, де вона володіє половиною Белтрансгазу, але при цьому не може впливати на діяльність компанії. У нинішніх умовах Путінові потрібно вказати новому керівництву України, де його місце. Чи не тому Азаров очікував зустрічі з ним майже дві години у черзі за російськими губернаторами? Весь цей маскарад покликаний пояснити «хохлам»: хочете зменшення ціни на газ – доведіть мені свою лояльність конкретними діями.
Тож наразі вибір в Януковича й Азарова небагатий. Треба обмежити бізнес-інтереси Фірташа, провести реформу газового господарства, зменшити втрати газу під час транспортування, розробити нові родовища, унеможливити тіньові схеми на газовому ринку. Або обмежити інтереси Фірташа і Коломойського, повернути росіянам акції Укртатнафти. Бо інакше невдовзі почується розчарування олігархів–металургів. З усіма наслідками.
Ілюзії мають властивість танути. Спроба команди Азарова вкотре вициганити в росіян знижку, прикинувшись «бідними хохлами», з тріском провалилася. Коли йдеться про шалені гроші, гасло про «дружбу народів» не працює. Тоді діє інше правило: «Мухи окремо – котлети окремо»