Радіючи змозі долучитися до зарубіжної культури, читачі не завжди виявляють, як їх привели до неіснуючих світів, населених монстрами і покручами, котрих вигадали вітчизняні фахівці з перекладу. Не секрет, що атмосфера й смислові ігри оригінального твору природно викривляються сприйняттям посередника і лише частково долають рифи чужинської граматики. Але наші просвітники дозволяють собі й суттєвіші корективи.
Загубити, пожартувати, скоригувати
Кепсько, що Роман Мардер згубив дещицю Вельбекової невимушеності, разок проскочивши повз французьке міське арго в романі «Платформа». Але вже зовсім зле, коли навіть до примітивного простий текст Пауло Коельо не вдається прочитати у свого часу розрекламованому українському варіанті.
Наслухавшись під час свого візиту нарікань на важкий стан української мови, бразилець поставив умову, щоб український переклад його книжок передував російському. Тож за два тижні до російськомовної публікації роману «Заїр» видавництво «Софія» випустило його кумедним суржиком. Ще й із персонажем, який протягом двох сторінок змінює свій сімейний стан, не зробивши в цьому напрямку жодного юридичного кроку.
Зустрічаються і значно освіченіші диверсанти…
Продовження статті читайте в наступному номері, який вийде 31 липня.