Про що мовчить Мєдвєдєв

Яким чином наше зовнішньополітичне відомство реагуватиме на загост­рення українсько-ро­сійсь­­ких відносин? Оскільки МЗС України вже більше трьох місяців працює без міністра, по відповідь Тиждень звернувся до в. о. першого заступника міністра закордонних справ Юрія Костенка.

 

 

 

– Це звернення, на мій погляд, адресоване насправді електорату України, а не персонально президентові. Інакше в таких діях немає логіки. З одного боку, президент Російської Федерації каже, що з нинішнім керівництвом України він не хоче спілкуватися. А з іншого, веде таки з ним полеміку. Багато алогічностей, багато різних нюансів спливають, якщо вдатися до аналізу тексту цього звернення. Скажімо, нас звинуватили в тому, що ми створювали якісь перешкоди під час візиту патріарха Кирила. Але тут же надійшов лист вдячності від Святійшого, адресований керівникові нашої держави.

 

Взагалі, всі пункти звернення Дмітрія Мєдвєдєва, за винятком рішення про відтермінування приїзду Міхаіла Зурабова, не є чимось новим. Деякі з них обговорюються не один рік. На превеликий жаль, їх трактування російським президентом є однобоким. Наприклад, проблематика навколо Чорноморського флоту. Як співголова підкомітету з питань Чорно­­­­морського фло­ту Міждержавної українсько-росій­сь­­­­кої комісії, я добре обізнаний із проблемами, по­в’язаними з перебуванням у Севастополі російського ЧФ. Протягом 2009 року ми направили 14 нот до РФ стосовно тих чи інших порушень, здійснених протягом цього часу керівництвом Чорноморського флоту. Йдеться про порушення тих базових угод, які регулюють питання його тимчасового перебування в Україні. Зокрема, 12 серпня 2009 року ми надіслали офіційну ноту МЗС Росії, де вказали на забруднення внутрішньої морської води України внаслідок скидання нафтопродуктів у районі 62 причалу бухти Троїцька з корабля Чорноморського флоту «Очаков», у районі 48 причалу бухти Докова з корабля «Самум», а також під час заправки танкером «Истра» військового корабля «Сметливый» у районі причалів 142–147 бухти Південної. Наших екологів не пустили взяти відповідні проби, хоча, згідно з двосторонніми домовленостями, українські експерти мають право досліджувати походження плям, які забруднюють морську акваторію. Тепер же ми читаємо, що Мінприроди РФ називає необґрунтованими звинувачення української сторони в забрудненні акваторії Чорного моря об’єктами Чорноморського флоту.

 

 

– Відверто кажучи, такого роду забруднень уже давно не було. Сьогодні в полеміці зі мною росіяни кажуть, що, мовляв, акваторію забруднив не Чорноморський флот. Так у цьому ж і суть нашого звернення. Якщо ми будемо виконувати наші зобо­в’я­зання й експерти матимуть доступ до об’єктів, то знатимемо результат одразу. Тоді не буде підстав говорити про те, що ми вигадуємо якісь штучні проблеми, робимо «наїзд» на Чорноморський флот. Ні, ми за транспарентність і рівноправність. Головнокомандувач ВМФ РФ адмірал Владімір Висоцкій на святкуванні Дня Чорноморського флоту все ж визнав, що порушення були. Минув місяць – жодної реакції з російського боку. У такому ключі ми можемо пройти всіма пунктами звернення російського президента. І за всіма ми готові говорити предметно.

 

– Проблем в українсько-росій­ських відносинах значно більше, ніж згадано в зверненні. Скажімо, демаркація державного кордону. Так, Віктор Ющенко й Владімір Путін домовилися про демаркацію ро­сійсько-україн­­­­сь кого кордону, тобто визначення державного кордону на суходолі. У 2003 році ми уклали Договір про делімітацію кордону між двома державами на суходолі. Домовилися, що маємо почати процес демаркації – встановлення стовпчиків на місцевості, відповідного облашту­­ван­­ня кордону. Проте російська сторона вже в цьому році зробила такий «фокус»: заявила, що демаркацію ми зможемо розпочати лише тоді, як завершимо делімітацію кордону в Чорному й Азовському морях та Керченській протоці. Як наслідок, виникла безвихідна ситуація. Суть спра­­ви така: ми вимагаємо, щоб лінія українсько-російського морського кордону була проведена там, де й за радянських часів, а саме посере­дині Керченської протоки. Впритул до українського берега є штучне по­­­глиблення цієї протоки – так званий Керч-Єнікальський канал. Там пропливають великі судна. Росіяни хочуть, щоб кордон проходив посередині цього каналу, тобто під берегом України. На таке, звісно, ми ніколи не підемо.

 

– Втрачають обидві сторони, адже посол – це представник і держави, і президента. Насамперед, це маніфестація рівня відносин. Держави, які чорним по білому написали, що вони є стратегічними партнерами, так чинити не можуть. Україна все ж таки за цих обставин втрачає менше, бо у виборчий період перебування тут російського посла вкрай важливе саме для Росії. Жоден радник, посланець, повірений у справах не замінить амбасадора. Дипломатів таких рангів не прийме ні президент, ні прем’єр-міністр, ні спікер. Але життя на цьому, звісно, не зупиниться. МЗС співпрацюватиме з російським посольством так, як воно це завжди робило, при цьому відстоюючи наші національні інтереси. Будуть забруднення акваторії Чорного моря – будуть нові ноти. Без належної експертизи ми не прийматимемо аргументів на кшталт того, що в забрудненнях, мовляв, винний не флот, що це зі Севастопольської каналізації натікає.

 

 

– У цілому все було доволі прогнозовано. Прозвучали заяви з боку Держдепартаменту США, з боку Франції, Великої Британії, Європарламенту. Для України вони позитивні. Було чітко сказано, що жодна держава не має права розглядати нашу країну як зону свого особливого впливу. Ми розуміємо, що президент РФ дав сигнал не лише українському електорату, але і Європі, і президентській адміністрації США. Це багатоцільовий сигнал. Ми побачили, що загалом він був проігнорований. Російський президент прагнув донести такий меседж: от, мовляв, чинне українське керівництво провадить неконструктивну політику щодо своїх сусідів, засуджуйте його разом із нами. Але цього ніхто не зробив. Ми вважаємо, що це непогано.

 

 

– Обмін уже завершився. Виїхав радник посольства РФ, він же радник командувача Чорноморського флоту Владімір Лисєнко. З нашого боку виїхав Ігор Березкін, радник українського посольства в Москві, до компетенції якого входила діяльність Чорноморського флоту в Україні. В нас були всі підстави поставити запитання про дострокове припинення роботи Лисєнка в Україні. Хоча термін його повноважень і так добігав кінця. Ще кілька років тому ми надсилали ноти посольству РФ, адже він, будучи лише його радником, узяв на себе сміливість заявляти, що російський флот залишиться в Україні й після 2017-го (коли спливає договір оренди – Тиждень). На що ми відреагували, вказавши, що, згідно з чинною Конституцією, це не можливо. Ми попередили, що після таких заяв, які варто трактувати як втручання у внутрішні справи Української держави, буде розглянута можливість вислання Лисєнка. Загалом, він робив багато конкретних речей, які не поєднуються зі статусом дипломата. Ми це роз’яснювали на різних рівнях. Усе ж таки можна було сподіватися, що Росія спокійно забере свого дипломата. Але як і у випадку з висланням російських дипломатів із Чехії, російська сторона зчинила галас, назвавши це «черговим прагненням українського керівництва погіршити відносини між двома державами».

 

Щодо вислання російського генконсула в Одесі Алєксандра Грачова, то питання про це було поставлено також на підставі конкретних доказів проведеної ним роботи, не сумісної зі статусом дипломата. До нашого посла в Росії Костянтина Грищенка й до мене особисто було направлене звернення з боку російських колег про те, щоб ми це рішення переглянули. Ми розглядали справу повторно. Не бажаючи погіршувати відносин з російською стороною і йдучи назустріч її зверненням, ми зняли нашу вимогу вислати пана Грачова. Відповідно російська сторона зняла питання про нашого генконсула в Петербурзі. Я сподіваюся, проблему можна вважати вичерпаною, але за тієї умови, що РФ сприйме це як певний сигнал.

 

 

– Ні – жодних доказів і мотивів для припинення повноважень радника українського посольства в Москві не було. Російська сторона також не надавала жодних доказів якоїсь протиправної діяльності нашого дипломата в Петербурзі. Якби наші дипломати або військові зробили хоч одну десяту того, що роблять в Україні російські дипломати й військові, то їх би вислали з Росії через 24 години. Це гарантовано.

 

Звісно, робота, що стосується національної безпеки, ведеться й на території інших держав за допомогою відповідних спецслужб. У російському випадку це ФСБ і ГРУ. Однак є межі, які не можна переступати. Ми надали російській стороні конфіденційну доказову базу й сподівалися, що питання буде вирішено спокійно. Натомість наші російські колеги подали все це як ворожий випад проти Росії, як провокацію. Але кожна держава зобов’язана себе захищати. Це нормально.

 

 

 

 

– Відносини з РФ, нашим стратегічним партнером, територіальним сусідом і державою, з якою у нас багато спільного і в минулому, і в майбутньому, погіршувалися поступово. Це не є зміни одного дня. Що б не писав російський президент у своєму зверненні, Тузлу зробила Росія, а не Україна. І от у грудні 2008 року президент України прийняв рішення створити Міжвідомчу стратегічну групу з українсько-російських відносин, яку очолила Раїса Богатирьова (секретар Ради національної безпеки і оборони. – Тиждень). До неї увійшли керівники відомств, дотичних до проблематики двосторонніх відносин. На часі обговорення в межах цієї групи нинішнього безпрецедентного стану відносин. Отож, структура є. Вона працює і виробляє рекомендації, що є обов’язковими. Рішення цієї групи підкріплює підпис президента України. Нові рішення групи будуть неодмінно спрямовані на те, щоб знизити градус протистояння. Звісно, ми б хотіли, щоб, перш за все, відновився діалог на найвищому рівні.

 

 

– Ще не збиралася. Ця подія припала на відпускну кампанію. З огляду на це виникла версія про те, що заява російського президента покликана заповнити інформаційний вакуум, неминучий у літньо-відпускний період.

 

 

– Що стосується інформа­ційно-роз’яснювальної роботи посо­льств, то ми проаналізували прорахунки, зроблені в січні, недбайливим вказали на їхні недопрацювання. Наразі сайти посольств приведені в більш-менш нормальний стан. Але інформаційні ресурси диппредставництв є незначними. Для здійснення успішних і масштабних інформаційних кампаній потрібне інше. Сьогодні в Україні вже накопичені необхідні для цього знання та досвід у межах численних виборчих кампаній. Оця модель інформаційного забезпечення перемог певної політичної сили на виборах має бути повністю використана ззовні, якщо ми хочемо отримати якийсь результат. А це, своєю чергою, вимагає великих фінансових ресурсів. Торік МЗС отримало на іміджеві програми за кордоном лише 15 млн грн. Це копійки. За таку суму можна провести не більше ніж одну хорошу інформаційну кампанію. Публікація ґрунтовного матеріалу в серйозному виданні за кордоном коштує щонайменше $20–30 тис. Нинішні бюджети українського посольства цього ніколи не подужають. У таких випадках доводиться звертатися до спонсорів. А для цілеспрямованої інформаційної кампанії потрібні десятки, сотні великих публікацій у закордонній пресі. Далі, я не думаю, що треба створювати якесь спеціалізоване пропагандистське агентство. Мине криза – ми поступово посилимо свої інформаційні позиції.

 

– Гіпотетично є два варіанти. Позитивний – найближчим часом, тобто восени. Це найкраще для дипломатії, зовнішньої політики, держави. Песимістичний – навесні після виборів.