Вересневий параліч парламенту й потреба набирати електоральні бали змусили спікера і за сумісництвом претендента у президенти вдатися до радикальних дій – покарати депутатів гривнею. Володимир Литвин власним розпорядженням позбавив колег зарплати за ті дні, коли Верховна Рада була заблокована. У результаті за вересень депутати отримали лише половину платні (приблизно 7 тис. грн) – за два тижні, коли вони, відповідно до затвердженого графіка роботи, працювали в комітетах та округах, а не «лежали під трибуною».
Примус до доброчесності
Покарання застосовано до всіх саботажників: і до тих, хто блокував трибуну, і до тих, хто споглядав за цирком зі своїх робочих місць. Народним обранцям самоуправство спікера не сподобалося: хоча більшість із них живуть аж ніяк не на одну зарплату, за свої кревні вони пообіцяли боротися. Регламент ВР, як і будь-які інші законодавчі норми, і справді не дають голові Верховної Ради права штрафувати депутатів за ухиляння від роботи. Донедавна для спонукання народних обранців до законотворчості був єдиний інструмент – умовляння і переконання. Тоді як у багатьох країнах спікери можуть позбавити порушника дисципліни частини зарплати, слова або ж віддати наказ парламентському приставу вивести його із зали засідань і заборонити певний час у ній з’являтися.
Інститут парламентських приставів є в Англії, Канаді, Франції, США. Перший пристав з’явився у британському парламенті ще 1415 року. Призначає його особисто монарх зазвичай із відставних військових. Пристав – єдина людина, якій дозволено на засіданнях англійського парламенту мати при собі зброю – шпагу.
В Україні питання запровадження інституту парламентських приставів порушували не раз, навіть реєстрували відповідні законопроекти. Зокрема, кілька депутатів останнього скликання запропонували ухвалити Кодекс доброчесної поведінки народних обранців, в якому також передбачається залучення пристава для угамування парламентаріїв. Проте на практиці великого бажання ухвалювати відповідний закон чи кодекс депутати не виказують.
На вихід
У німецькому бундестазі непогано обходяться й без приставів. Там за прогули депутатів карають євро – утримують частину зарплати, а за порушення Кодексу поведінки члена бундестагу можуть і мандата позбавити. Як ось Мартіна Хоманна від ХДС, який у жовтні 2003 року назвав євреїв нацією злочинців за їхню роль у революції в Росії 1917 року, під час якої вони обіймали командні посади і брали участь у каральних загонах. 195 із 239 колег Хоманна від ХДС – ХСС проголосували за його виключення з фракції.
Найсуворішого покарання за порушення дисципліни зазнали депутати сербського парламенту. В 2002 році половину депутатів Демократичної партії, які занадто часто бойкотували засідання, було виключено за прогули, а деякі їхні місця запропоновано іншим партіям. На знак протесту всі 45 обраних від партії здали мандати. Депутати свідомо ігнорували засідання і таким чином зривали роботу парламенту, створюючи підстави для дострокових виборів. Проте їхні колеги вирішили, що краще замінити прогульників.
Загалом безлад притаманний багатьом парламентам Східної Європи. У 2006 році Європарламент навіть був змушений запровадити жорсткіші дисциплінарні норми для членів найвищого законодавчого органу ЄС. Після розширення кордонів Євросоюзу в 2004-му депутати з країн-новачків привнесли в парламент бійки та ненормативну лексику. Довелося терміново вживати заходів: щоб відновити порядок, гарячих депутатів вирішили охолоджувати позбавленням слова і навіть видаленням із зали. Крім того, спікеру надали право переривати засідання, якщо народні обранці намагаються провести в залі акцію протесту. Для особливо буйних передбачили доволі суворе за європейськими мірками покарання – позбавлення зарплати терміном до десяти днів. Середній дохід євродепутата залежно від країни походження – від €1 тис. до €10 тис. на місяць, тобто штраф за невміння тримати себе в руках становить від €330 до €3300.
Б’ють по кишені парламентаріїв і за інші провини. Зокрема, у Грузії 2007 року спікер Ніно Бурджанадзе оштрафувала п’ятьох депутатів за використання чужих пультів для голосування. Зарплату порушникам зрізали наполовину. Щоправда, на прохання винних спікер не стала називати їхніх прізвищ.
Якби наш голова парламенту мав такі повноваження, більшість депутатів, напевне, взагалі не отримували б зарплати. Утім, за словами політолога Вадима Карасьова, «коли на кону мільярди, намагання вплинути на поведінку депутатів позбавленням зарплати – марна справа». «Вони ж лише солдати, які виконують вказівку лідера блокувати трибуну, – каже експерт. – Для застосування певних важелів впливу потрібна згода депутатів на внесення відповідних змін до регламенту, але навіть якщо буде введено інститут парламентських приставів, це не стане гарантією дотримання порядку. В нас і пристава можуть взяти в облогу…»
[1552][1553]
ІНШИЙ ДОСВІД
Мовчання депутатів
У російській Думі найпоширенішим покаранням є позбавлення слова, тобто права виступати, терміном від одного дня (за одноосібним рішенням головуючого) до одного місяця (за рішенням більшості депутатів). Першим, кого позбавили в Думі слова на місяць, став депутат Вячеслав Маричєв (ЛДПР), який у червні 1994 року під час обговорення законопроекту щодо запобігання поширенню ВІЛ стурбувався, чи не загрожують здоров’ю росіян поїздки за кордон депутатів Держдуми: «Ось зараз приїде пані Федулова (фракція «Жінки Росії») з Гааги, і невідомо, що вона привезе». Колеги гумор не оцінили. З часом найчастіше почали карати з політичних мотивів – за критику чинного режиму і його окремих представників. Абсолютним рекордсменом став комуніст Віктор Тюлькін, якого впродовж 2005–2007 років позбавляли слова чотири рази, зокрема за звинувачення у боягузтві президента Владіміра Путіна, який, за словами депутата, уникає публічних словесних дуелей з опонентами, та за порівняння єдиноросів із паразитами.
Можливі методи впливу на українських депутатів, які порушують дисципліну
.jpg)