Потепління відміняється

Напередодні конференції ООН з проблем глобального потепління в Копенгагені світові ЗМІ писали не так про зміни до Кіотського протоколу (ще більше обмеження викидів парникових газів), як про Кліматгейт. Створене за впізнаваним шаблоном, це слівце дало назву гучному скандалу, що вибухнув у науковому середовищі.

 

 

У листопаді 2009 року з комп’ютерів британського наукового центру University of East Anglia’s Climatic Research Unit (CRU), що займається проблемами зміни клімату на планеті, анонімний хакер викрав понад 1 тис. електронних повідомлень і 3 тис. інших документів. Матеріали одразу ж стали доступні в інтернеті (наприклад, за адресою http://www.eastangliaemails.com). З викрадених листів і документів стає очевидним, що в науковому середовищі немає одностайності щодо проблеми глобального потепління. Понад те, значну частину інформації про глобальні кліматичні зміни було якщо не явно підроблено, то свідомо скориговано.

 

Від витоку постраждали вчені, які формують політику провідної світової координаційної організації з проблем клімату в межах ООН UN’s Inter­governmental Panel on Climate Change (IPCC). Їхні імена асоціюються з розвитком теорії антропогенного впливу на клімат. Це професор метеорології доктор Майкл Манн, директор CRU Філіп Джонс і його колега Кіт Бріффа. У документах фігурують також імена Бена Сантера, автора низки ключових пасажів звіту IPCC, Кевіна Тренберта, який відстежує зростання кількості ураганів, а також Гевіна Шмідта, близького до оточення борця з глобальним потеплінням номер один у світі, нобелівського лауреата і в минулому віце-президента США Ела Гора.

 

Саме роботи директора CRU професора Джонса, чиї листи тепер доступні всім, лежать в основі останніх ключових звітів IPCC, на яких і будується вся логіка боротьби з глобальним потеплінням. Логіка ця проста. На ній, зокрема, ґрунтується й «кліматична» частина передвиборчої програми президента Барака Обами. Головна ідея – обме­жити викиди парникових газів, що сповільнить нагрівання атмосфери планети. Для цього слід зобов’язати розвинені країни взяти під контроль рівень виробництва та споживання, ввівши так звані зелені податки. Так, уряди країн ЄС уже обговорюють можливість додаткового оподаткування продажу вуглеводневого палива, стимулюючи таким чином зменшення його споживання.

 

 

Розсекречені листи поставили під сумнів походження ключової в цьому середовищі моделі зміни світової температури – графіка, який називають хокейною ключкою за характерну форму кривої і який став переломним моментом у поглядах на зміни клімату. Розроблений близько десяти років тому згаданим вище Манном графік засвідчив, що після багатьох сотень років падіння середньої світової температури вона лише недавно почала зростати з рекордною швидкістю. За його даними, починаючи з 1900 року середня температура зростала й до 1998-го відхилилася від норми більш ніж на 0,75 градуса. До цього відхилення середніх температур не перевищували 0,25 градуса.

 

У своїх розрахунках Манн уперше використав дані про товщину річних кілець дерев, які він поєднав із даними метеоспостережень у ХХ столітті. Цей прийом дозволив йому спростувати теорію про те, що клімат Землі в минулому (1000–1400 роки) вже знав період високих температур.

 

Бурхливе зростання температури останнім часом він по­в’язав із розвитком промисловості та зростанням забруднення атмосфери викидами CО2. Графік та основані на цих підходах теорії стали підґрунтям більшості сценаріїв сумного кінця людства, що перегрілося від власних викидів.

 

У таборі алармістів (так називають тих, хто задає тон у світовій дискусії щодо проблем глобальної зміни клімату) вчені зі світовим ім’ям, великі політики і просто відомі особи. Очолив боротьбу з вуглекислими надмірностями людства колишній віце-президент США Ел Гор.

 

Учені, які стверджують, що теплі зими не є наслідком зростання кількості автомобілів і мікрохвильових печей, прагнуть довести згубність узятого курсу на тотальне регулювання світового виробництва та споживання. У розмовах про глобальне потепління вони вбачають прагнення оподаткувати все, що працює на планеті Земля.

 

План адміністрації президента Обами зі зменшення викидів СО2 в атмосферу обійдеться американцям у $1,9 трлн. Американський дослідний центр Heritage Foundation розрахував, що ця програма дасть змогу до 2050 року знизити середню температуру на 0,1–0,2 градуса. При цьому кожній американській сім’ї це коштуватиме близько $2 тис. щороку. 

 

Ученим, котрі стверджували, що вплив людини на клімат невиправдано перебільшений, було нелегко донести до широкої громадськості факти, які суперечили широко підтримуваній у всьому світі доктрині. Але ж обсяг газів, що створюють парниковий ефект в атмосфері, становить лише 2%, з яких на СО2 припадає тільки 3,62%. З цієї кількості СО2 щонайбільше 3,4% є результатом життєдіяльності людини.

 

Багаторічний критик кліматичних алармістів Крістофер Букер у своїй новій книжці The Real Global Warming Disaster («Реальне глобальне лихо нагрівання») ретельно аналізує прийом Майкла Манна і робить висновок про те, що він некоректний. Манн довільно відбирав види дерев і регіони їх росту, щоб отримати дані, які йому були потрібні.

І ось у розпочатому листуванні вже Філ Джонс згадує про трюк із даними свого колеги Манна, до якого він і сам вдавався у власних дослідженнях: «Я тільки що виконав відомий за публікацією в журналі Nature трюк Майка, додавши до реальних температур у кожній серії за останні 20 років (з 1981-го) і з 1961-го до даних Кита, щоб приховати зниження». Багато експертів вважають, що «трюк Майка» – це той самий спосіб, яким Манн «об’єднував» результати спостережень і який критикує Букер.

 

 

Матеріали Кліматгейту підтверджують: самі алармісти знали, що свідчень нагрівання планети недостатньо. Професор Тренберт у листуванні з Манном фактично визнав, що немає прямих доказів зростання температури впродовж останніх років. «Наша система спостережень неадекватна», – підсумував він.

 

Водночас робилося все, щоб роботи скептиків не потрапляли в наукові журнали. Було виявлено лист директора CRU Джонса, в якому він лобіював звільнення редактора журналу Climate Research, що друкує роботи критиків поглядів Джонса. Доступ до оригінальних спостережень був не просто обмежений, а заблокований для тих, хто не погоджувався з генеральною лінією.

 

Окрім власне листування відкрито доступ і до багатьох документів. Серед них особливий інтерес становлять описи ком­п’ютерних програм, за допомогою яких оброблялися дані спостережень. Інтернет переповнений детальним аналізом цих програм фахівцями, які одностайні в тому, що їх використовували для подальшої фальсифікації даних, щоб отримати потрібний результат.

 

У пресі активно обговорюються приклади маніпуляції даними з Австралії і Нової Зеландії. У цих країнах стало можливим порівняти офіційні дані зміни температури з початковими, сирими записами метеоспостережень. В обох випадках розкрито маніпуляцію цифрами, що перетворила практично горизонтальні температурні графіки на загрозливі криві, на яких температура невпинно зростає. І в обох випадках, як стверджують експерти, на трансформацію безпосередньо впливали фахівці CRU.

 

Завершили картину факти відвертого перешкоджання публікації даних, що спростовували або піддавали б сумніву теорію глобального потепління. «Кевін (Тремберт. – Ред. ) і я постараємося не допустити їх (даних альтернативних досліджень. – Ред.) потрапляння у наступний звіт IPCC», – пише Джонс Манну. Альтернативні дослідження справді не потрапляли в журнали і звіти IPCC, і тепер стало зрозуміло, що це не випадковість.

 

Світова наукова громадськість висловилася за проведення об’єктивного розслідування всіх подій довкола Кліматгейту і фактів, про які стало відомо. У самому центрі CRU вже ведеться внутрішнє розслідування, а його директора тимчасово усунуто з посади.

 

Ситуацію ускладнює те, що багато провідних учених та керівників наукових і суспільних організацій, інститутів так глибоко задіяні у боротьбі за «порятунок» людства, що не уявляють себе поза нею, адже вона приносить їм великі гроші.

 

Підтвердженням цього слугує ще один документ Кліматгейту. Було оприлюднено інформацію про суми грантів та інші джерела фінансування досліджень, до яких так чи інакше мав стосунок директор CRU Філ Джонс. Професор разом зі своїми підлеглими отримав понад 50 окремих грантів на суму близько 14 млн фунтів (більш ніж $25 млн) від ЄС, НАТО, Міністерства енергетики США. Значні суми йому спрямовували також британські міністерства й агентства.

 

Свій перший науковий грант у сумі близько 180 тис. фунтів Джонс отримав 1991 року від Міністерства охорони навколишнього середовища за «виявлення факту зміни клімату».

 

 

Поки науковці обговорюють цитати з переписки своїх колег і аналізують дані, що стали доступними, політики зайняті своїми справами. Навряд чи світове співтовариство готове готове до перегляду поглядів на кліматичні зміни. Питання не лише екологічне, а й фінансове: світовий ринок квот і дозволів на викиди оцінюється у понад $60 млрд до 2012 року.

 

Тим більше доки не закінчено розслідування Кліматгейту, не можна стверджувати, що оприлюднені документи є справжніми, а їх трактовка – вірною. Адже як ученим вигідне глобальне потепління, так і великим корпораціям вигідно, щоб Кіотський протокол не переглядали (див. Тиждень, № 47).