Відкритий лист

 

Турбота про національну культуру, її поширення в світі, забезпечення розгалужених і ефективних культурних комунікацій є святим обов’язком кожної держави. Глобалізаційні процеси тільки актуалізують це завдання. Без чіткої стратегії та активної політики на цьому напрямку нація ризикує залишитися невпізнаваною й нецікавою для інших. У світі, зокрема – в Європі, це добре розуміють. Маємо можливість пересвідчитися в тому, спостерігаючи за активною діяльністю культурних центрів таких країн, як Франція, Іспанія, Німеччина, Велика Британія, Польща та ін.

 

На цьому тлі Україна залишається великою «чорною дірою». Наші культурні й інтелектуальні надбання, класична й сучасна українська література – Великий Невідомий для світу. Можна скільки завгодно самовтішатися «світовою» славою Тараса Шевченка, проте реальність така, що пам’ятників поетові на різних континентах більше, ніж перекладів його творів. Практично невідомими залишаються Іван Франко та Леся Українка. Здобутки української гуманітарної думки також майже не включені в світовий мислительний простір.

 

Видання творів українських письменників ХХ століття іншими мовами – спорадичні. З’являються вони завдяки індивідуальному ентузіазмові перекладачів-одинаків (переважно – представників української діаспори). Переклади ж сучасних авторів – то результат ініціативи поодиноких зарубіжних видавництв або ж зусиль самих письменників. За такої ситуації не доводиться навіть говорити про можливість отримання нашими митцями престижних міжнародних відзнак (із Нобелівською премією включно!). Потрібна система, потрібна державна політика, потрібні цілеспрямовані зусилля громадських організацій.

 

Так само важливою є проблема перекладу українською мовою найкращих інтелектуальних надбань у ­галузі гуманітаристики, творів світової літератури, в т. ч. й сучасної. Дещо з’являється, проте майже виключно – за кошт закордонних інституцій! Українська держава фактично відсторонилися від такої важливої справи, як підтримка актуальних перекладних видань украї­­нською мовою.

Виходячи з того, що «культурне будівництво є псевдонімом будівництва державного» (Євген Маланюк), що промоції української культури, українського слова є питанням загальнонаціональної ваги, що «чорна діра» мусить змінитися українським культурним «архіпелагом» у Європі й – ширше – в світі, ми звертаємося до Вас із пропозиціями щодо вирішення зазначених проблем.

 

1. відкриття за кордоном українських культурних центрів, інститутів, спеціальних секцій при консульствах і посольствах тощо;

 

2. створення спеціальних програм державної підтримки перекладів зарубіжної літератури (від сприяння у придбанні прав та фінансування роботи перекладача до видавничих та рекламних витрат);

 

3. започаткування стипендійних програм і стажування для іноземних перекладачів, надання грантів іноземним перекладачам і видавцям; заснування премій за найкращі переклади;

 

4. підвищення фахового рівня перекладачів (перекладацькі семінари, тренінги, майстер-класи, фінансовані українською стороною);

 

5. промоція українських авторів за кордоном (участь у міжнародних фестивалях, ярмарках на якісно вищому рівні, ніж тепер; організація презентацій, читань тощо).