Публіцист Роман Чайка відзначає, що влада не зробила висновків з "сніжкового теракту" та застерігає від провокації протистоянь.
«Влада так і не зрозуміла символізму "сніжкового теракту". Тоді під обстріл сніжками потрапили лише регіонали і "тушки". Але, якби тоді поряд проходили депутати-опозиціонери, їх би так само могли закидати "снігові фашисти". Це була перша публічна демонстрація "любові і шани" до політикуму під стінами парламенту. І якщо політики знали б історію або дивилися хоча б новини BBC чи Єврон'юз із акцій протестів у значно заможніших країнах, то мали б публічно дякувати з усіх телеекранів за те, що сніжки виявилися лише сніжками», – пише Чайка.
Разом з тим, він вказує, що провладні активісти можуть стати неконтрольованими агресорами. «Коли політики кидають на громадян озброєний "Беркут" за бюджет та "гопників" за партійні гроші, то їм конфліктний сценарій видається веселою грою. Вони вірять, що хаос у бідному, малокультурному та інформаційно озлобленому суспільстві може бути "контрольованим". Така тупість лише від того, що вони й самі лишаються тими самими "тіпочками" в спортивних штанах і "биками" в малинових піджаках із розвеселих 90-их. Просто сьогодні на них "бріоні" і затемнені вікна дорогих машин приховують їх "гопниківську" сутність. Їм навіть невтямки, що усі їх бойовики-захисники режиму поводяться як бійцівські ротвейлери та бультер'єри. І можуть з легкістю стати неконтрольованими агресорами, якщо ситуація хоча б на мить відійде від плану вуличного конфлікту»,- пише журналіст.
Громадський активіст Олена Трегуб вважає, що після сутички 18 травня "не залишилось сумніві, що режим Януковича – авторитарний".
«Чому ви дивуєтесь, що "махачі" під час вуличних акцій тепер мають сміливість підійти до будь-кого, хто їм не подобається і застосувати на ньому свої бійцівські прийоми? Вони для цього і наймаються. Вони – не армія і не поліція, а виконавці "мокрої" роботи, які працюють у неформальній зв'язці і під прикриттям правоохоронців. Це стандартна практика залякування людей і стримування громадянського спротиву у авторитарних нецивілізованих країнах. Багато хто проводить історичні паралелі з "соціально близькими" сталіських часів, "коричневими сорочками" Гітлера.У мене більш свіжа паралель – напівкримінальні елементи, найняті диктаторами Близького Сходу під час Арабської весни», – пише Трегуб, згадуючи побиття палицями та плітками мирних активістів, що виступали проти Хосні Мубарака в Єгипті, парамілітарну групу "шабіха" із Сирії, яка захищає режим Башара Асада, та «Басіджі», що розганяють антивладні демонстрації в Ірані.
Журналіст Сергій Висоцький пише, що інцидент 18 травня стався через деградацію владних політтехнологів.
«Гопники в спортивних костюмах, топчуть журналістів – поганий піар в сучасному світі. Залучення до масових акцій такої публіки, як Вадик Румун – ознака технологічної деградації владної машини. Неконтрольовані безглузді десятники і сотники, які забули провести серед боксерів елементарний інструктаж про те, кого не можна бити, явно не підходять на роль інструменту, який допоможе імітувати довіру до влади», – пише журналіст, додаючи, що свого часу в Росії таким інструментом стали прокремлівські рухи, на зразок "Наших".
«Ця мережа давала владі контрольованого рядового бойовика, здатного не тільки тикати середній палець в телекамеру і крити іноземних журналістів матом, а й сформулювати три речення про те, чому вони виходять на мітинг за Путіна і «Єдину Росію». На мітингах на підтримку української влади в останні місяці стає все більше одноразових Вадиків Румунів. І все менше людей, обличчя яких можна споглядати у новинах без почуття внутрішнього здригання. Процес розкладання починає потихеньку поглинати правлячу партію», – відзначає Висоцький.
В той же час журналіст Євген Булавка аналізує становлення українського суспільства. «У переважній своїй більшості українське суспільство існувало за інерцією. І саме тому логічним є виникнення спочатку України “червоних директорів”, потім – олігархів, а тепер — бандитів. Українці не виробили розуміння своєї держави, весь час відсилаючись або в минуле, або до “європейського досвіду”, який може бути корисним лише в сенсі процедур, але не по суті. Якби у нас існувала певна національно орієнтована Україна, або соціальна, або православна, або католицька, або ісламська, то мобілізаційний ефект у суспільстві для вимог виконання суспільного договору, яким є держава, був би значно вищим», – пише він.
Блогер Олена Білозерська пише про перший гей-парад у Києві. Вона вважає, що «справжня свобода – це коли люди роблять, що хочуть, але нікого при цьому не дратують і свій спосіб життя не нав’язують».
«Держава не повинна лізти до людей у спальні. Але й люди не повинні те, чому місце у спальні, виносити на вулиці. Бо це вже неповага до інших людей. А ще – якщо якесь явище абсолютній більшості людей здавна, історично не подобається – не треба пхати це їм під ніс, переконуючи, що насправді це чудово. Не треба дратувати і дражнити людей», – пише Білозерська.
В той же час блогер Аглая Топорова відзначає, що їй важко зрозуміти людей, які виступають проти гей-спільноти. «Мені огидні ті, хто виступає проти чужої сексуальності і спроб її легітимізації (швидше за все, вони навіть не знають такого слова). Я раджу всім, хто вийшов розганяти гей-парад найближчим часом відвідати психолога. Допоможе. Адже не можна так заморочуватися чужим статевим життям»,- пише Топорова.
Журналіст Віталій Портніков пише про переслідування опозиції в Грузії.
Публіцист, згадуючи про арешт екс-прем'єра країни Вано Мерабішвілі, відзначає, що в грузинській владі є різні групи впливу, а в оточенні прем’єра Бідзіни Іванішвілі є люди, які хотіли б позбавити його свободи маневру. «Ніякого резону арештовувати аж ніяк не самого популярного і харизматичного грузинського політика – а Мерабішвілі не любили навіть у кращі для партії Саакашвілі часи – у Іванішвілі немає. А ось у в'язниці колишній прем'єр може стати символом беззаконня та авторитаризму. Якщо Захід сприйме ситуацію з Мерабішвілі як яскраву ілюстрацію вибіркового правосуддя в Грузії, Іванішвілі неминуче опиниться в становищі Януковича. А становище Януковича – це не стан всесильного владики, ні. Це роль короля на шаховій дошці: полів багато, а ходити нікуди. І будь-який пішак, якому придворні доброзичливці дадуть гроші, може поставити тобі мат», – відзначає Портніков.
Публіцисти згадує, що коли Віктор Янукович прийшов до влади в Україні та була арештована Юлія Тимошенко, «багато адептів кольорових революцій протиставляли українську ситуацію грузинській» та «багато хто запевняв, що в Грузії ніколи не відбудеться української реставрації». «Переслідування опозиції вигідно придворним угрупованням в Україні та Грузії. Так легше позбавити маневру своїх босів і здати їх, коли прийде час», – підсумовує Портніков.